Комісія з журналістської етики опублікувала рекомендації щодо етичного підходу до висвітлення смерті, які допоможуть зберегти баланс між приватним життям і суспільно важливою новиною, подбати про почуття рідних і близьких, а також глядачів, читачів і слухачів. До розробки цих рекомендацій спонукали звернення до Комісії з журналістської етики з проханням роз’яснити, зокрема, етичність висвітлення церемонії поховання військових, зауважили в КЖЕ.

Фахівці радять виявляти людяність і не поглиблювати горе рідних. Варто подавати лише перевірені факти про загиблих, не підсилювати емоції («він переживав нелюдські муки») та не переповідати чутки. Медійники мають поважати право на приватність. Зокрема, необхідно заздалегідь зв’язуватися з рідними загиблого або загиблої і запитати дозволу висвітлювати церемонію.

«З розумінням поставтеся до того, якщо родина буде проти фото- чи відеозйомки: в такому разі знайдіть інший спосіб розповісти про прощання. У випадках, коли поховання є подією, яка становить значний суспільний інтерес, формальна згода рідних може бути необов’язковою», — зауважили в КЖЕ.

Під час церемонії прощання журналісти мають передавати загальну атмосферу церемонії, а не показувати трагічні шокуючі деталі, як-от концентрація на труні з тілом, моментах опускання труни до могили та рідних у хвилину прощання. Водночас помилкою є акцент на зовнішніх атрибутах церемонії поховання, тоді як увагу варто звертати на пам’ять та роль загиблих у захисті нашої країни.

«Часто журналісти будують матеріал на виступах на церемонії поховання. Такі промови здебільшого містять загальні фрази, не дають можливості розкрити особистість загиблого чи загиблої. Використання пресрелізів від влади доречне як інформаційний привід для створення власної історії. Надавайте перевагу особистим інтерв’ю з людьми, які знали бійця або бійчиню, які могли би розповісти про їхні вчинки, погляди. Ставте запитання, шукайте нову інформацію, а не обмежуйтеся пресрелізом», — рекомендують експерти.

Серед інших порад: 

• При висвітленні загибелі військових варто приділяти однакову увагу як чоловікам, так і жінкам, уникаючи стереотипного акцентування на сімейному статусі чи особистих мріях. Не використовувати кліше, що підкреслюють гендерні ролі, а натомість розповідати історії рівноправно, підкреслюючи професійні досягнення та особисті якості без гендерних упереджень чи гомофобних висловлювань.
• Журналістам рядять одягатися відповідно до ситуації, бути стриманими, не використовувати смартфон та заважати проведенню церемонії прощання. Краще працювати якомога непомітніше, зокрема використовуючи техніку, що дозволяє знімати і записувати на відстані.
• Той факт, що загиблий або загибла були публічною особою, не означає, що і рідні також обирають публічність. Неетично записувати інтерв’ю з неповнолітніми дітьми загиблих просто на цвинтарі, але доречно відвідати родину за деякий час після поховання. КЖЕ рекомендує виявляти увагу до рідних загиблого не лише в день його похорону.
• Необхідно розділяти військову службу, рід занять до мобілізації і сімейні стосунки, оприлюднювати відомості про рідних і стосунки з ними лише зі згоди. Можна згадати про проблеми, з якими загиблий / загибла зустрічалися за життя, але подавати лише факти, які допомагають розкрити тему матеріалу.
• Журналістам, які висвітлюють травматичні події, як-то поховання загиблих, спілкування з родинами загиблих і зниклих безвісти, варто дбати про власне ментальне здоров’я, а керівникам редакцій і медіаорганізаціям — розробляти заходи для психологічної допомоги журналістам.   

Нагадаємо, раніше Центр психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна» при МОЗ України видав рекомендації для журналістів та медійників про те, як правильно писати про людей, що пережили російський полон. Рекомендації склала психологиня, травмотерапевтка та заступниця директора з психологічного напряму Центру Тетяна Сіренко. Детальніше про це можна прочитати тут.

• Читайте також: Комісія з журналістської етики дала рекомендації, як висвітлювати життя українців на окупованих територіях

Фото: КЖЕ