Оригінал публікації на сайті «Тиждень» за посиланням.

Французькі колеги не люблять обговорювати цю слизьку тему. Не всі, звичайно. «31 ракета вилетіла на Київ, то була третя, наймасовіша атака на столицю від 2022 року, — пише у твітері завсідник прямих ефірів на французькому ТБ Сиріл Амурські. — 13 поранених, з-поміж них одна дитина. Тим часом ми продовжуємо брати інтерв’ю, запрошувати речників цього терористичного режиму, щоб вони розповіли нам, що за потреби вб’ють усіх французів на українській землі і що замислюються про застосування ядерної зброї проти Парижа. Скільки наших дипломатів запросили російські медіа? Коли наші дипломати / політики хоча б раз наважувалися на такі висловлювання?

Ці люди використовують нашу ліберальну демократію, щоб посіяти хаос ізсередини. Медіа мусять негайно припинити дозволяти цим кривавим керівникам / дипломатам ходити нам, французам, по голові! Поважайте нас, себе, французів!»

Допис зібрав мільйон вподобайок, але ніяк не вплинув на прикру звичку французьких телевізійників залучати до ефірів так званих дипломатів Московії, які радо користуються нагодою, щоб пропіарити свій кривавий режим і полякати французів. Не допомагають відкриті листи до керівників телеканалів і приватні розмови з ними. Чому? Не варто спрощувати пояснення до «традиційної французької русофілії» або «російських грошей». Справа, імовірніше, у світоглядних цінностях, які за роки тривалого мирного життя суттєво змінилися.

По-перше, згідно з опитуваннями соціологів французьких симпатій до «загадкової російської душі» за останні два роки значно поменшало. Як і два роки тому, більшість мешканців Франції підтримує допомогу Україні гуманітарними вантажами й зброєю. «Майже три чверті опитаних у Франції вважають, що постачання гуманітарних вантажів (медикаментів, продуктів тощо) до Києва має бути збережено (44 % опитаних) або збільшено (32 %), за даними опитування, здійсненого IPSOS від 13 до 15 лютого», — повідомляє радіо Europe1. Повномасштабна війна зруйнувала чимало навіяних романтичних уявлень про росіян.

По-друге, слова Макрона про екзистенційну загрозу для Франції, що надходить з боку Росії, добряче сколихнули експертні кола. «Що б це могло означати?» — сперечаються відтоді політологи й військові й таки доходять висновку, що президент не перебільшив: розвідки кількох західних країн свідчать про те, що Москва вивчає можливість відтестувати, як НАТО справді готове зреагувати на напад на одну з держав — членів альянсу. Нещодавній епізод з російським літаком, який порушив польський повітряний простір, — один з аргументів до цієї гіпотези.

По-третє, теракт у Москві вкотре продемонстрував не лише безпорадність, а й людожерську пику кремлівського режиму. Відрізане вухо підозрюваного, провину якого не доведено в суді (навіть російському), — це не тільки про дикунство тамтешніх силовиків, а й про смаки юрби. Нехай відео знімали насамперед для внутрішнього споживача хліба й видовищ. Воно швидко завірусилося, не минаючи Франції, і відповідно вплинуло на суспільну думку.

Тоді чому ж колишній посол Орлов і нинішній речник московської амбасади Макоґонов регулярно вчащають на прямі ефіри французького ТБ, ніби цілком пристойні, рукостискальні спікери? Одним з можливих пояснень можуть бути слова колеги-телевізійника: «У такий спосіб ми хапаємо за хвіст наше мирне, безжурне, радісне життя й кажемо йому: не відлітай!».

Російські «дипломати» на блакитних екранах наче свідчення, що війна локальна, десь там далеко, що все можна виправити, з цими людьми домовитися, що нічого незворотного буцімто досі не трапилося, а звичний комфорт, який став справжньою цінністю європейського життя останніх кількох десятків років, надійно захищений, гарантований дипломатичними компромісами й економічною співпрацею. Така собі візуалізація мрії про щасливе й безтурботне життя.

Комфорт став цінністю, і певна частина європейців готова покласти за нього не своє життя — десятки, сотні, тисячі, скільки не шкода. Зайвий доказ того — високі рейтинги крайніх лівих і крайніх правих у перспективі близьких виборів до Європарламенту. Обидві ці сили закликають Київ до «мирних перемовин» (читай — капітуляції). Захмарна ціна ілюзії не зупиняє тих, хто за неї бореться. Надія повибирати каштани з вогню чужими руками й урятувати свій власний, викоханий.

Колаж: Cyrille Amoursky/X