Здавалося б, цей текст було написано майже 80 років тому, але він не втрачає своєї актуальності. Тим паче, що влітку 2023-го фільм Крістофера Нолана «Оппенгеймер» наново для багатьох відкрив історію творця зброї, якою можна знищити людство, — Роберта Оппенгеймера.

Голлівудський фільм спровокував безліч дискусій у суспільстві. Піднялася хвиля  міркувань про сучасну загрозу ядерної війни: як змінювалося ставлення людства до ядерної зброї та чи варто боятися того, що прогнозував Орвелл у 1945-му році? 

Тоді, в 1945-му, Орвелл прагнув застерегти людство від помилок, що призвели б до апокаліпсису. Тим паче, що він свій текст писав у листопаді, після того як у серпні США скинули ядерні бомби («Малюк» і «Товстун») на японські міста Хіросіма та Нагасакі, а Радянський Союз ще не вкрав ядерні технології у Штатів.

Британський письменник застерігав, що ядерну зброю можуть мати небагато держав, тож її наявність означатиме повернення світу до тиранії та посилення політичної напруженості.

Фізики, завдяки чиїм дослідженням було створено ядерну бомбу (Енріко Фермі, Альберт Ейнштейн, Роберт Оппенгеймер), не думали про політичні наслідки своєї наукової роботи. Головним для них було вивчити здатність прискорювати атоми, а свої теоретичні розрахунки підкріпити реальними випробуваннями, щоби побачити, що з цього може вийти.

У 1945-му році було відчуття, що ядерна зброя може покласти кінець війнам (зокрема про це каже і Роберт Оппенгеймер в однойменному фільмі, коли описує свою мотивацію працювати над бомбою). Жахи Другої світової були настільки тотальними, що переконання, ніби населення Землі може зникнути, якщо натиснути на червону кнопку, було доволі поширеним. 

Попри те, що  людство знало про жахливі наслідки від атомної бомби, зокрема й через репортаж Джона Герсі в The New Yorker «Хіросіма», який вийшов незабаром — 31 серпня 1946 року, — ядерна гонка лише набирала обертів.

І «холодна війна» внесла свої корективи. Адже наявність ядерної зброї означала домінування в технологічному сенсі та була головною гарантією ненападу з боку інших держав. Радянський Союз став ядерною державою в 1949-му році, Велика Британія — в 1952-му, Франція — в 1960-му. 

Тому не дивно, що така країна, як Китай, прагнула отримати ядерну бомбу від СРСР. Хрущов був проти цього, і конфлікт з Мао призвів до розколу серед комуністичних держав. Мао прагнув стати лідером у комуністичному світі та не вважав Хрущова за рівного собі, на відміну від вождя-Сталіна. 

Спочатку СРСР (у період між 1955 та 1959 рр.) надав зразки атомної бомби та відповідні технології китайським фахівцям. Але у червні 1959-го року за особистою вказівкою Хрущова співпраця СРСР з КНР в ядерній галузі була зупинена. Китайці провели перші ядерні випробування у жовтні 19640-го року під кодовою назвою «Проект 596» за датою відмови Москви допомагати Пекіну у створенні ядерної зброї — 59 рік і 6 місяць.

Доступ до ядерних технологій став символом престижу і впливовості держави у світі. 1965-го року 5 головних ядерних держав (СРСР, США, Велика Британія, Франція, КНР) стали постійними членами Ради Безпеки ООН. Тайвань (Республіка Китай) була в Радбезі до 1971-го року, а після відновлення відносин між США і КНР Пекін посів її місце. 

Індія та Пакистан — дві протиборчі держави, які поставили собі за мету створити ядерну зброю, щоби відвернути масштабну війну між собою. Індія розпочала ядерний проєкт ще в 1944-му році через Інститут фундаментальних досліджень Тата, а Пакистан розпочав активну роботу на початку 1970-их років через втрату територій (у 1971-му році Східний Пакистан став новою державою Бангладеш).   

Свої перші ядерні випробування в 1974 році індійці назвали іронічно та страшно водночас – «Будда, що посміхається». Після цих випробувань у Пакистані активізувалася ядерна програма, до якої долучився в 1976-му році Абдул Кадір Хан (його вважають батьком пакистанської ядерної зброї). Хан вкрав схеми центрифуг у нідерландській компанії URENCO, де раніше працював. Проте перші вдалі ядерні випробування (Чагай-I) Пакистан провів лише наприкінці травня 1998-го року як відповідь на індійські випробування на початку травня. 

І тут, до речі, можна згадати цитату з одного зі священних текстів індуїзму Бгаґавад-Ґіти: «Тепер я став смертю, руйнівником світів», яку процитував реальний (не кіношний) Роберт Оппенгеймер під час випробувань у пустелі Лос-Аламос. Фізик почав вивчати мову санскрит ще в Берклі, тому не дивно, що ті слова він промовив у один із ключових моментів свого життя.  Цей факт підтверджують біографи Оппенгеймера Кай Берд і Мартіг Шервін (до речі, біографія вченого перекладена і видана українською у 2023-му році).

У культовому фільмі Стенлі Кубрика «Доктор Стренджлав, або: Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу» (1964) показано трагікомічність ядерного протистояння. Якщо одна країна скине бомбу, то у відповідь на це інші зроблять так само. І помилка однієї людини може стати причиною загибелі всіх нас.

Впродовж 40-их років США і СРСР вели між собою протистояння за панування в світі, яке змінювалося періодами ескалації та примирення. Наявність ядерної зброї була запобіжником до відкритого протистояння. Зате це не убезпечило від локальних воєн: Корея (1950-1953), В’єтнам (1964-1975), Афганістан (1979-1989), у яких Вашингтон і Москва боролися між собою чужими життями.

Тому вже на кінець 1980-их років ядерна зброя стала ознакою входження до елітного клубу держав. А з розпадом СРСР у Заходу було відчуття «кінця історії» завдяки відомій статті та книзі американського філософа японського походження Френсіса Фукуями. Фукуяма вважав, що перемога ліберальної демократії над комунізмом означала її невпинний подальший тріумф у світі. Він підтверджував свою теорію політичними змінами в Латинській Америці, Африці та Азії (відхід від влади чилійського диктатора Аугусто Піночета, завершення апартеїду в ПАР, економічні реформи в КНР).   

Сприйняття ядерної зброї змінилося в напрямку того, що глобалізація з економічною взаємозалежністю сприятиме ліквідації протиріч між державами. Якщо держави торгують між собою, то навіщо мати зброю, тим паче ядерну.

Лише дві країни добровільно відмовилися від ядерної зброї – Південно-Африканська Республіка та Україна. У першому випадку це відбулося під час завершення режиму «апартеїду», коли сегрегація білою меншістю африканців була переможена. Філіпп де Клерк, президент ПАР у 1989-1994 роках, боявся, що ядерні технології через Африканський національний конгрес (опозиційна сила, яку очолював Нельсон Мандела) потраплять до комуністів. Так як АНК ідеологічно була пов’язана з комунізмом, то влада в ПАР очікувала, що ядерна зброя опиниться в Лівії, Палестині чи на Кубі. Водночас був фактор завершення «холодної війни», коли в цілому комуністична загроза була подолана, тому не було потреби в подальшій наявності в ПАР ядерної зброї.   

Нашу історію з Будапештським меморандумом варто нагадати ще раз. Після розпаду СРСР на Заході боялися того, що радянський ядерний потенціал стане неконтрольованим через утворення нових держав. Тому США прагнули юридично унормувати ліквідацію ядерного статусу в України, Білорусі та Казахстану. Станом на початок 1990-их років Україна володіла третім за величиною ядерним потенціалом у світі. 

У 1991-1994-их роках тривали переговори, коли США тиснули на Київ відмовитися від ядерної зброї. Інакше було б заморожено фінансову допомогу, необхідну для соціальних виплат і проведення економічних реформ. Києву було запропоновано долучитися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. 

У грудні 1994 року в Будапешті було підписано меморандум, відповідно до якого США, Велика Британія та РФ запропонували безпекові запевнення (а не гарантії) в дотриманні територіальної цілісності та державного суверенітету України. А Україна передала ядерну зброю Росії. 

Будапештський меморандум став символом відсутності реальних механізмів впливу у випадку нападу однієї держави на іншу. Росія почала збройну агресію проти України у 2014 році, порушивши міжнародне право.  

Стокгольмський дослідницький інститут міжнародного миру щорічно публікує скільки в кого є ядерної зброї. За даними інституту станом на січень 2023 року дає наступні цифри: США (3708 одиниць), РФ (4489), Велика Британія (225), Франція (290), КНР (410), Індія (164), Пакистан (170), КНДР (30), Ізраїль (90).    

І тут ми підходимо до сучасних викликів. Путін є диктатором, який здійснює ядерний шантаж світу. Але це схоже на блеф, ніж на реальне бажання керівництва Росії знищити світ через запуск ракет на Вашингтон. Путін підіймає ставки в грі, очікуючи агресивної політики Заходу, щоб потім звинуватити НАТО у всьому.   

Джордж Орвелл написав багато пророчих речей, які ми можемо спостерігати сьогодні. Наприклад, про Інтернет та спроби контролювати людей через новітні цифрові засоби, поширюючи дезінформацію.  

Стабільність, яка прийшла з економічним бумом після Другої світової та стала ознакою суспільства споживання, де зникла загроза голоду, зовсім швидко обернулася ілюзією. Тепер ми бачимо, що світ став заручником наявності ядерної зброї в диктаторів. А війна масштабувалася до тотального явища, яке пронизує всі сфери нашого життя – навіть якщо порівнювати з Другою світовою.

Коли люди цього літа дізналися більше про життя Оппенгеймера і про те, як саме США стали першою ядерною державою, багато хто почав ставити такі питання. А що, як одного дня ракета стане причиною апокаліпсису? Чи може людство відмовитися від ядерної зброї та припинити гонку озброєнь від слова взагалі? Чи є наявність ядерної зброї фактором стримування чи ескалації в бік нового світового протистояння?

Хотілося б вірити в людство, яке здатне повалити диктаторів, що прагнуть зробити світ «багатополярним». На жаль, наявність ядерної зброї, успадкованої від СРСР, стала додатковим козирем для Путіна, щоб розв’язувати  війни, конфлікти та геноциди. Хоча зараз ми маємо інший виклик – демографічний. Зовсім скоро більшість населення Землі буде мешкати в Африці та Азії. Ці країни вимагатимуть активнішої ролі у світовій політиці.

Війна дійсно була і залишається рушієм прогресу. Прагнення мати кращу зброю, ніж у противника, штовхало країни та народи до розробок засобів масового знищення всього живого. І ядерна зброя не стала винятком.

Ілюстрації — з сайтів unsplash та discover.lanl.gov