Нерадісно спостерігати за тим, як розкололись громадські лідери, прогресивні політики та управлінці в питанні «закону про ПЕПів». Йдеться про загалом ціннісно близькі середовища, які, в принципі, щиро підтримують європейську модернізацію країни, її проукраїнський і західний вектор розвитку, але розходяться в частині тактичних пріоритетів.

Мене це зачіпає, бо торкається двох фундаментально важливих для мене тем:

1. Європейської інтеграції (адже в основі питання лежить Директива ЄС, її впровадження, а таких нас чекає попереду сотні, і дискусії навколо неї моделюють, яким боком може повернутися процес набуття членства, а там попереду ще багато потенційно непопулярного).

2. Громадської участі і активізму, адже однією з ключових тем є проартикульована частиною учасників дискусії відповідальність громадських діячів у тому, що «з їхньої вини» постраждала частина політиків і держслужбовців (в т.ч. колишніх) та членів їхніх сімей, а не самих громадських діячів.

Це перший на моїй пам‘яті випадок, коли «групу активістів» звинувачують в ухваленні ВР за поданням Кабміну законопроєкту, який є по суті перекладом декількох статей Директиви ЄС (а зовсім не творчістю вітчизняних ГО), обов‘язкової для впровадження усіма країнами-членкинями і кандидатками.

Тривожний прецедент, який лише частково привідкриває завісу над потенційними масштабами опору, взаємних звинувачень, низької здатності до діалогу, нерозуміння позицій, підміни причинно-наслідкових зв‘язків…

Таким чином, низька якість репрезентації позицій стейкхолдерів в умовах практичної євроінтеграції може завести нас у «клуб Орбана» раніше, ніж ми набудемо членство. І тоді ми точно нічого не набудемо. І залишимось у сірій зоні, яка в наших геополітичних умовах швидко стане чорною.

Ознаки цього вже наявні: в кулуарах парламенту вже гуляє законопроєкт «Про доброчесне любіювання», яким збираються всю громадську діяльність із покращення правового поля в будь-якій сфері оголосити «лобізмом» (тобто діяльністю на користь комерційного замовника), із відповідними наслідками. Без комерційного замовника (бенефіціара), контрактних відносин із ним, та реєстрації у відповідному реєстрі громадським організаціям просто заборонять доступ до парламенту, навіть як консультантів. І цим згортання громадської участі не обмежиться.

Дискусія виявила переважно низьку готовність сторін до спокійного професійного діалогу. Переважають особисті атаки, емоційні ярлики. Якщо спроектуватий цей досвід на тривалий процес кандидатства в ЄС, то нас чекають безкінечні необов’язкові проблеми.

На мою думку, залученим до дискусії сторонам потрібно знайти спільний знаменник і погодитися, що:

- немає жодних фактів, щоби стверджувати, що даний законопроєкт народила «група активістів». Він є наслідком поданої в лютому 2023 року заявки України на членство в ЄС, в чинній редакції він відповідає Директиві ЄС, по суті є перекладом її положень, і є елементом стандартного пакету вимог ЄС до країн-кандидаток;

- поки ми не набули членство, ми не можемо впливати на зміст директив ЄС, обов'язкових до впровадження;

- директива, покладена в основу «закону про ПеПів», має бути впроваджена, однак її впровадження має супроводжуватися цілою низкою підзаконних актів, роз'яснень і рекомендацій.

Слід визнати, що за умов нашої адміністративної культури, зокрема в банківській сфері, непідготовлене впровадження Директиви створить додаткові невиправдані й непропорційні обтяження для ПЕПів та членів їхніх родин. Є можливості мінімізувати цей ризик через підзаконку.

Зокрема, слід наголосити на «правилі 12 місяців», яке, згідно з Директивою, приходить на заміну нашому «правилу трьох років» і яке може істотно полегшити ситуацію для ПЕПів, що залишили свої позиції понад рік тому. Мають бути надані максимально чіткі приписи банкам щодо застосування даного правила.

(Думаю, що фахівці в процесі публічної дискусії додадуть до цього переліку інші заходи, які б могли запобігти непотрібному додатковому стресу з боку доброчесних управлінців та членів їхніх родин.)

Нарешті, слід визнати, що європейська інтеграція має бути повноцінною публічною політикою, із належною прозорістю, інформуванням та залученням зацікавлених сторін (бізнесу та громадськості). Кулуарний режим євроінтеграції суперечить її духові. Треба це змінити.

Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.

Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»

Фото з відкритих джерел