«Ти в нас, прапоре, модний, крутий. Найкращий!». Як українські медійники у День прапора зізнавались йому в любові
«Ти в нас, прапоре, модний, крутий. Найкращий!». Як українські медійники у День прапора зізнавались йому в любові
Українці вже другий рік відзначають День Державного Прапора в умовах повномасштабного вторгнення РФ. І, мабуть, від того винуватець урочистостей викликає в них особливо гостре відчуття шани та любові. Це помітно по численних дописах у соціальних мережах, які сьогодні, 23 серпня, наповнені світлинами жовто-блакитного стяга та пов’язаними з ним історіями. Серед них чимало постів українських медійників та волонтерів.
Головна редакторка hromadske Христина Коціра на своїй сторінці у фейсбуку дала посилання на статтю «Батькові прапори», яку написала для онлайн-журналу Reporters, та супроводила його коментарем: «Наш прапор — значно більше, ніж поєднання двох кольорів. Це роки таборів, катувань незгодних, перервані життя тих, хто мав би жити й жити».
Шефредакторка інтернет-видання LB.ua Соня Кошкіна опублікувала фото свого домашнього улюбленця — кота Гаттіно — під синьо-жовтим прапором, лаконічно підписавши його: «Завжди зі мною».
Небагатослівною була й журналістка, блогерка Марина Данилюк-Ярмолаєва, яка розмістила на сторінці у фейсбуку відому світлину з прапором у банці. Її житель одного з сіл на Харківщині закопав у землю, щоб зберегти стяг від російських окупантів, а після деокупації села попросив українських захисників викопати.
Історію незвичної знахідки розповіла в листопаді 2022 року пресслужба 103-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ в коментарі «Українській правді». «Те, що справді цінне. З днем прапора!» — підписала історичну світлину Марина Данилюк-Ярмолаєва.
«Я завжди шукала поглядом прапор і робила фото. На дитячих малюнках, які ми везли в АТО. На скалічених будівлях. Всюди, де наші прапори — всюди є Україна. В світі тепер їх добре знають. Дякую тим, хто стримує навалу “аквафрешу” і тримає наш, такий рідний прапор. Будьмо гідні!» — написала учасниця Революції Гідності, волонтерка приймального відділення Головного військового клінічного госпіталя Ірина Солошенко. І перелічила місця та обставини, за яких з’явились фото, опубліковані нею в дописі.
Журналістка «Цензор.НЕТ» Тетяна Бодня під зображенням танка з українським захисником та прапором за його спиною побажала: «Хай це фото через роки вкотре нагадає, що зробили наші воїни, аби прапор України був на всій території нашої прекрасної країни».
Вахтанг Кіпіані, український журналіст, публіцист, головний редактор онлайн-видання «Історична правда», не втримався від розповіді про минуле. Він згадав про свій перший синьо-жовтий прапорець. «Станом на кінець школи (весна–літо 1988) я, звісно, знав про те, що вороги Радянської України використовували раніше і тепер ці кольори як свої. Про це, зокрема, писали у десятках прочитаних на той момент книг Клима Дмитрука та інших авторів-лауреатів премії ім. Ярослава Галана. Ну і, звісно, були малюнки в “Перці”, де карикатурні зарізяки з ножами і бомбами обов’язково мали якусь деталь синьо-жовтих кольорів або за ними по землі волочилась ганчірка таких барв з обов’язковими плямами крові. У родині про це розмов не було ніколи. І от одного разу на станції метро “Комсомольська” на підлозі побачив маленький саморобний прапорець-значок, як потім виявилося, зроблений з двох склеєних пластикових половинок. Тримався він на булавці, це не застібка. Тож, не дивно, що він “втік” від когось», — написав Кіпіані у фейсбуку.
За кілька днів юний Вахтанг одягнув підібраний прапорець на курточку до школи, по дорозі до якої його перестрів класний керівник, вчитель географії Олег Васильович Ткаченко. «Він тицьнув пальцем на значок і сказав, щоб я до школи його не носив. Ми з ним були в добрих стосунках, обмінювались книжками, товстими літжурналами, які тоді друкували тексти з шухляд. Я більше до школи його не брав, носив лише після уроків. І… десь він "втік" і від мене. І вже певно через рік, у середині 1989 року, зміг придбати наступний. Їх тоді вже масово почали виготовляти у Литві, як і пресовий самвидав. Відтоді з цими барвами не розлучаюсь», — розповів Кіпіані.
А Стас Козлюк, український журналіст і локальний продюсер NYT, поділився мріями про святкування Дня прапора у майбутньому: «Колись на центральній вулиці у нас знову буде Марш захисників, на який зберуться багато тисяч людей. А поки там можна подивитися на російську техніку, яка вже нікуди не зможе поїхати».
Відомий своїми саркастичними дописами та іскрометними жартами блогер Віталій Чепинога цього дня був незвично серйозним: «Для мене день Українського прапора настав десь 26-го лютого 2022 року в селові. Це були страшні й непевні дні. Ніхто не знав, куди дійшли ті уроди, і чи не будуть вони тут прямо сьогодні. Ворожі БТР вже їздили по Оболоні. По сусідству, на вулиці варили протитанкові їжаки, й заливали керосин з бензином в пляшки. Над Золотоношею ППО збили російський Міг. На кожному кутку — блокпости. Місцеве ТРО з мисливськими рушницями й вилами… Я вийшов вранці на вулицю, і раптом побачив українські прапори буквально через кожен двір. У самих отпєтих — ще й чорно-червоний. А також на всіх водонапірних вежах, на школі й дитсадку, на клубові, на магазинах, і просто на деревах. Це було круче, ніж будь-які надії й сподівання. З Днем прапора, Україно. Ти в нас, прапоре — модний, крутий! Найкращий!».
Читайте також:
Фото: Данило Павлов / Reporters