Усіх, хто піддався на емоційні маніпуляції з цього приводу, закликаю увімкнути логіку та по пунктах розібратися в ситуації.

Чи мають оборонні видатки бути безумовним пріоритетом під час війни? Запитання риторичне. Безумовно, так!

Чи означає це, однак, що слід припинити фінансувати все інше — державне управління, освіту, культуру, інфраструктуру, соціальне забезпечення? Безумовно, ні.

• Читайте також: Мінкульт замовив зйомки 22 серіалів і фільмів за 200 млн грн — на черзі ще 31 проєкт

Бо це означало би колапс держави, яку за таких обставин не змогла би врятувати жодна армія. До того ж, війна ведеться не лише зброєю. Економіка, політика, інформаційно-культурне поле є надважливими для перемоги та взагалі самого існування держави, що зазнала агресії.

Але ж можна обійтися без витрачання грошей на серіали про Поворознюка чи відкласти до кращих часів дорогі будівельні проєкти? Безмовно!

• Читайте також: Від «Похорону Путіна» до «СМТ Інгулець». У страшному передчутті телевізійного новорічного і патріотичного контенту

Та саме в цьому моменті й починається маніпуляція, коли заклик не витрачати кошти на різну дурню магічним чином перетворюється на заклик узагалі не витрачати кошти на культуру.

Чи потрібні видатки на культуру під час війни? Тут можна було би згадати міфічну цитату Черчилля.  Або цілком реальний світовий тріумф «Щедрика» на гроші Української Народної Республіки. Але будь-яка адекватна людина й так моє розуміти, наскільки важлива саме зараз ефективна політика утвердження української мови, національної пам'яті, підтримки української книги, музики чи фільмів. Саме завдяки українській культурі українці є нацією, здатною протистояти російській агресії. Саме завдяки культурі нас пізнає і цивілізований світ, підтримка якого для України надважлива.

А тепер цифри. За перші пʼять місяців 2023 року на оборону витрачено 52% всіх видатків державного бюджету (для порівняння, у 2019 році — 10%). Ще 12% — на громадський порядок і безпеку (у 2019 році — 13%). На культуру разом з інформаційною політикою, спортом тощо витрачено 0,27% видатків державного бюджету (у 2019-му — 0,93%). Якщо говорити про річний бюджет на 2023 рік, то видатки на культуру й інформаційну політику становлять 8,7 мільярда гривень, або 0,28% від усіх видатків бюджету (3 трильйони 75 мільярдів).

Скажіть, ви справді думаєте, що скоротивши і так уже вчетверо скорочені державні видатки на культуру, які у 200 разів менші за видатки на армію, ви розвʼяжете проблеми фронту? Ні, ви просто добʼєте українські музеї, книгарні, кіно й театри. Зекономивши копійки, а шкоди завдавши величезної.

Уся нинішня «дискусія» викликана переважно двома причинами. По-перше, не лише пересічні українці, а й так звана політична еліта не розуміють критичної важливості осмисленої державної політики у сфері культури, а надто — під час війни. Уподібнюючись до людей, які вважають цінним що завгодно, але не повітря, якого вони просто не помічають, та без якого загинули б за лічені хвилини. По-друге, політичне мародерство влади, яка примудряється значну частку мізерного бюджету МКІП витрачати на дебілізаторський телемарафон, квазііномовлення а-ля телеканал «Дом» чи серіали про поворознюків, викликає справедливе обурення та створює враження, що у МКІП забагто грошей. Це не так!

• Читайте також: Держканал «Дім» щодо фінансування виробництва українських серіалів та фільмів: «Це питання національної інформаційної та культурної безпеки»

Просто влада заради серіальчиків і марафону не додає навіть цей мізерний бюджет на якісні фільми, книжкову галузь чи культурну дипломатію. Очевидно, що видатки на культуру не лише не можна зменшувати, їх варто навіть у межах розумного збільшити, але витрачати, звісно, ефективніше, ніж дотепер.

Час нарешті позбутися примітивно-бухгалтерського підходу до вкладень у культурну дипломатію чи стимулювання розвитку культурних індустрій. Бо це не просто видатки, а саме вкладення, коли, розумно вклавши мільярд, держава невдовзі отримує значно більші суми у вигляді податків чи міжнародної підтримки. Плюс власне розвиток української культури, що є безцінним. На жаль, цієї очевидної істини не розуміють не лише на Банковій чи Грушевського, але, схоже, і в самому Міністерстві культури. Ефективним міністром культури може бути лише людина, яка усвідомлює ці базові речі та здатна донести їх до влади й суспільства.

• Читайте також: Олександр Ткаченко йде. Хто наступний?

Бо країна, в якій люди не можуть зіставити елементарні цифри й факти, а вкладення в культуру вважають зайвими, не може мати майбутнього.

Замість того, щоб вестися на примітивні маніпуляції, буцімто саме в 0,28% видатків, які витрачаються на культуру, сховані найбільші резерви фінансування нашої оборони, варто покінчити із соціальним популізмом під час війни. Будь-який порядний економіст знає, де можна взяти не крихти, а десятки й сотні мільярдів додаткових надходжень. Це, наприклад, елементарне підвищення тарифів до економічно обґрунтованого рівня. Влада цього не робить винятково через небажання втратити на власній популярності, яка, виходить, важливіша за національні інтереси. Значно простіше розповідати, що якась там культурка — не на часі.

Тарас Шамайда, співкоординатор ГО «"Простір свободи" — рух добровольців»

Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.

Фото: Getty Images