Коли я прочитала цю історію, мені здалось шо це ніби я в кінці 1970-х початку 80-х стою перед всім Харковом і тримаю, як прапор, свою українську мову. А мені протистоіть весь «рускій мір», проти мене, п’ятирічної, десятирічноі, п’ятнадцятирічної. Багато хто і, напевно, Світлана Лобода не розуміє, що вона була частиною цього «руского міра», а від 2014 року-частиною російськоі пропаганди, коли вже ішла війна.

Я знаю, що зараз Світлана дуже багато допомагає. У великих обсягах, там де дійсно потрібно і непублічно. Вона робить правильно і єдиноможливо. Це її залишає в стані людей. Бо ми знаємо скільки залишається моральних уродів, набагато гірших ніж тварин.

Але не можна, одягти вишиванку, витягнути прапор, перекласти пісню і чекати, що всі повірять та пустять сльозу. Ні, бо за це заплачено кров’ю. Харків за цей «руский мір» дорого платить життями харків‘ян. І ракетами по своіх домівках. Люди, які ще декілька років тому не бачили проблеми у гастролях «рускіх зірок», зараз розуміють, як жорстоко помилялись. Усвідомлюють, що несли на нашу землю ці «голубі міра». Колись багатьом в Харкові мій тато з українською мовою здавався смішним і недоречним.

І я так само здавалась смішною, несучасною і непотрібною багато років. І після прийняття Незалежності, зовсім до останнього часу.

Хіба дуже поблажливо так, український шоубізнес мене міг «поплескати по плечу», а я вела свою маленьку партизанську війну, з дитинства, проти «руского міра».

«Ну хто тебе прислав? Ну хто тобі дав гроші?», —спитала Світлана Лобода в Харкові Дарину. Ніхто і ніскільки. Батьківщина не продається. І ніколи не продавалась. Дарино, тримайся, сонце!

Марія Бурмака, співачка та продюсерка

Текст публікується з дозволу авторки, оригінал публікації за посиланням.