Ольга Седова: «Найбільша магія в моїй роботі — що ти можеш долучитися до великих суспільних перетворень»
Ольга Седова: «Найбільша магія в моїй роботі — що ти можеш долучитися до великих суспільних перетворень»
Урядове агентство Міністерства закордонних справ Швеції SIDA багато років допомагає Україні. SIDA опікується розвитком співпраці у світі, відповідає за організацію основної частини офіційної допомоги Швеції для країн, які розвиваються.
Вісім років керівницею програм демократії та прав людини посольства Швеції в Україні працювала Ольга Седова. Ольга не просто дуже пильно стежила за медіареформами в Україні, а максимально допомогла втілити їх у життя. Найбільше вона пишається створенням Суспільного мовлення та ухваленням закону про доступ до інформації. Ольга жартома називає Суспільне своєю третьою дитиною і зізнається, що ще з 2004 року, з часів Помаранчевої революції, повірила в необхідність створення незалежного мовника.
«Я в цьому зацікавлена як споживачка інформації», — каже вона, додаючи, що хоче максимально довіряти медіа та не витрачати часу на постійну перевірку новин. Саме таким медіа вона вважає Суспільне мовлення в Україні. Крім того, послуговується «Білим списком» медіа від ІМІ для отримання інформації про Україну.
Ольга впевнена, що без вільних і плюралістичних медіа Україна може перетворитися на Росію. На її думку, вільні медіа є основною рушійною силою, яка штовхає наше суспільство вперед, до Європейського Союзу, і загалом до демократичних трансформацій, щоб Україна стала країною сталої демократії.
— Ольго, вже понад 15 років ви тісно займаєтеся медіареформами в донорських структурах. Спочатку в офісі Ради Європи, потім майже вісім років у SIDA. Чому обрали саме медіанапрям?
— На мій вибір вплинув 2004 рік. Однією з обіцянок на Майдані було створення Суспільного мовлення. Я багато працювала з тематикою демократії та виборів і бачила, наскільки сильний вплив мають медіа на демократичні перетворення в країні. І ще під час Помаранчевої революції найважливішою реформою для мене стала саме реформа медіа, зокрема створення Суспільного. Я розуміла, як сильно може змінитися наше суспільство, якщо ми отримаємо незалежного суспільного мовника. Перші кроки тоді було зроблено на Майдані — обіцяно реформу.
Я тоді була вагітна першою дитиною та сподівалася, що вона народиться вже у більш демократичній країні. Але ми пам’ятаємо, що буквально за кілька місяців усі шанси на реформу були втрачені. І довелося чекати майже десять років на новий шанс. Я тоді вже робила перші кроки у програмній діяльності та бачила, наскільки сильно ми можемо змінити суспільство, якщо в Україні буде більше незалежних медіа. Тому вирішила змінити місце роботи та приєднатися до Ради Європи, саме до програми «Свобода медіа в Україні». Ми працювали із законодавством. У нас була робота над 12 проєктами. Ми стали свідками створення законодавства про суспільне мовлення. Законодавчу роботу було зроблено 2014-го після Революції гідності. Я зрозуміла, що приходить час більш довгострокової оптики та можливостей будувати нові інституції. Якраз тоді виникла можливість приєднатися до команди SIDA. Швеція — країна, яка має найстарший закон про пресу у світі, свобода медіа, свобода вираження поглядів є в ДНК шведів. Це був унікальний шанс робити те, у що я дуже вірю. І коли я приєдналася до SIDA, саме медійні проєкти були більшою частиною моєї роботи.
— Які саме медіареформи відбулися за вашого сприяння?
— Перша і найбільша — це Суспільне мовлення. Я завжди кажу, що в мене троє дітей: двоє своїх і третя — Суспільний мовник. Бо я з ним від моменту зачаття :) Від створення 14 концепцій самого тексту закону, його подальших змін. Було дуже багато обговорень. І ми отримали шанс не тільки ухвалити закон, а й потім почати будувати фундамент наймолодшого суспільного мовника в Європі. На мою думку, це історична трансформація. Це найбільша магія в моїй роботі — що ти можеш долучитися до великих суспільних перетворень. Коли їх іще ніхто не бачить, але розуміє їхню важливість. І знає, як усе може змінитися, якщо у нас все вдасться.
Також були перші кроки з ратифікації конвенції про транскордонне телебачення. Під час роботи в Раді Європи було ратифіковано конвенцію, на яку Україна чекала 11 років. І колеги у Страсбурзі, які опікувалися цією конвенцією, не вірили, що це сталося. Ми дуже багато працювали над законом про доступ до публічної інформації. Це великий важливий фланг, за роботу над яким я ставлю собі плюс у карму. Ще мала можливість допомогти тим організаціям, які мали бачення та розуміли важливість медіареформ. Від законопроєктів, експертизи й ухвалення законів і до втілення їх у життя. Ми працювали з різними стейкхолдерами: суддями, журналістами, місцевою владою. Довгі роки, щоб закон запрацював на повну силу. Ці дві реформи мали надзвичайний вплив на українське суспільство.
— На вашу думку, як це вплинуло на демократизацію України? Чому вільні плюралістичні медіа важливі для України?
— Без вільних і плюралістичних медіа, як кажуть мої колеги, ми можемо перетворитися на Росію. На мою думку, вільні медіа є основною рушійною силою, яка штовхає наше суспільство вперед, до Європейського Союзу, і загалом до демократичних трансформацій, щоб ми стали країною сталої демократії. Може, буду суб’єктивною, але ми дуже відрізняємося від інших країн, є лідерами у Східній Європі. Наші медіа, попри всі виклики, війну та складну економічну ситуацію, все ж таки тримають провідні позиції в регіоні. У нас є Суспільне, сильні журналісти-розслідувачі, прекрасні місцеві медіа, які стають на ноги, дотримуються журналістських стандартів, не прогинають спину. І це фактично рухає країну вперед. Країна без вільних медіа буде сліпою та глухою. Вона не зможе обирати свій демократичний шлях. Також вільні медіа є основною запорукою ефективної післявоєнної відбудови України.
— Чи вдалими, на ваш погляд, були медіареформи? Що вдалося, а що ні? Є медіареформи, якими ви пишаєтеся?
— Я дуже пишаюся реформою Суспільного. Тому що, всупереч усім зовнішнім викликам, недофінансуванню тощо, Суспільне рухається вперед величезними кроками. Від точки відліку — його народження — воно пройшло великий шлях за шість років. Я пишаюся впливом, рівнем довіри до Суспільного, кожним продуктом, включаючи мультики, які дивиться моя дитина. Суспільне дуже близьке до людей. І це вирізняє його з-поміж інших медіа.
Дуже пишаюся реформою про доступ до публічної інформації. Зараз ситуація складна через воєнний стан. Але у нас є велике коло людей, які розуміють, як робити так, щоби країна була прозорою, а органи влади були підзвітними.
— Швеція дуже багато допомагала й допомагає у становленні Суспільного мовлення в Україні. Чому для вас особисто важливий Суспільний мовник?
— Я хочу ввімкнути телевізор або планшет чи відкрити телеграм-канал — і отримати інформацію, яку не мушу додатково перевіряти, в кілька ітерацій пропускаючи крізь фільтри. Хочу покладатися на редакційну незалежність, знати, що люди зроблять свою роботу професійно. Що журналісти будуть максимально відповідальними, щоб я отримала об’єктивну інформацію, яка не залежить від впливу власників. Тому я зацікавлена в цьому як споживачка інформації. Існування суспільного мовлення — це невіддільний елемент демократичного ландшафту кожної країни, особливо якщо ми говоримо про євроінтеграцію. В кожній країні є повага і чільне місце суспільного мовника, є розуміння його ролі. Ми торуємо цей євроінтеграційний шлях теж дуже швидко. І в нас теж має бути цей цивілізаційний елемент. Щоб ми були рівні з іншими членами ЄС, у нас має бути суспільний мовник, якому довіряють. Як кажуть мої колеги з ЄС, це як громадський транспорт. Це паблік-сервіс, який має бути доступний для всіх людей, який надає об’єктивну й перевірену інформацію для суспільства.
SIDA однією з перших почала підтримку створеного Суспільного мовника. Зокрема було проведено організаційний і фінансовий аудит, імплементовано дорожню карту реформ, розроблено дизайн оновленої операційної моделі компанії та оновлено організаційну структуру, створено дослідницький центр Суспільного, здійснено технічне оновлення філій, створено дитячий цифровий контент, забезпечено журналістів засобами захисту, впроваджено стратегію digital first і налагоджено виробництво новин на різних платформах. Зокрема розроблено новинний сайт Suspilne.media та мобільні новинні додатки, здійснено значну розбудову диджитальної екосистеми Суспільного й багато іншого. Дуже сподіваюся, що підтримані проєкти значно сприяли зростанню довіри до Суспільного та досягненню мовником багатьох інших результатів.
Оксана Романюк, Ольга Седова, Світлана Остапа
- Читайте також: «Це, звісно, крапля в морі, але це все ж суттєва крапля». Скільки і якого контенту вироблятиме й замовлятиме Суспільне у 2023 році
— Хто став вашими партнерами в цьому?
— Протягом усіх цих років у нас є виняткова координація донорів. Україна цим відрізняється від інших країн регіону. Якби не наша співпраця і щільна координація, то багатьох результатів не вдалося б досягти. Ми багато працювали з колегами USAID, Представництвом ЄС в Україні, різними посольствами, особливо G7. Серед міжнародних організацій, із якими ми пліч-о-пліч ішли, — Рада Європи, «Інтерньюз нетворк». Серед громадських організацій хочеться назвати наших вотч-догів, які завжди дають об’єктивну інформацію про стан у секторі, є доволі критичними — це, звичайно, «Детектор медіа» та ІМІ. Серед медійних організацій ми допомагали становленню Hromadske, серед юридичних — багато роботи було зроблено з Центром демократії та розвитку. І ще дуже багато організацій, усіх не зможу назвати. Якби не було в нас такої злагодженої взаємодії, то думаю, що ми б не досягли таких потужних результатів. Українці — це злагоджена горизонтальна й добре обізнана мережа.
— Чим допомога SIDA відрізняється від допомоги інших донорів?
— SIDA за своєю природою інституційний донор, як правило, інвестує довгостроково в розвиток громадських організацій і партнерських інституцій у різних секторах. Ми допомагаємо новим, новоствореним інституціям стати на ноги. Тому наша підтримка відрізняється й термінами, й методами.
— Якої допомоги потребують українські медіа під час повномасштабної війни? Чи можуть бути медіа, на вашу думку, самоокупними під час війни?
— Ми мусимо бути реалістичними. Медіа самоокупними в цих економічних умовах не можуть бути, щонайменше, в середньостроковій перспективі. Отже, донорська підтримка дуже важлива та необхідна. Вона рятує життя великих і маленьких медіа по всій країні. І це ми чуємо від наших партнерів — донорська допомога є фактично ключовою. Навіть для найбільш сталих медіа, які були лідерами ринку. Вони теж зараз звертаються до донорів. Найважливішими видами допомоги залишається інституційна підтримка, яка дозволить редакціям, ньюзрумам утриматися на плаву. Питання безпеки також займає чільне місце. Протягом цього року ми побачили, як зростає потреба у психологічній допомозі, у роботі з травмою. Це один із важливих напрямів, які ми й багато наших колег поставили в пріоритет у своїй роботі.
— З яких медіа ви отримуєте інформацію про події в Україні?
— Насамперед це Суспільне. У моєму медіаменю також весь так званий білий список ІМІ: і «Українська правда», і «Дзеркало тижня». Намагаюся дивитися також телебачення. Дуже подобається «Суспільне. Культура». І часто слухаю радійні подкасти, читаю блоги відомих журналістів. Віддаю перевагу документальним фільмам, шкода, в нас їх іще недостатньо. Мрію, щоби кількість документалок у нас зростала. Тому що нам є що сказати світу про себе.
— Як ви вважаєте, чи мають право медіа критикувати владу під час війни?
— Я вважаю, що так. Тому що це є запобіжником нашого демократичного руху. І нашої успішної євроінтеграції. Ми не маємо права мовчати. Для громадян важливо розуміти, що відбувається — як на місцевому, так і на національному рівні. Й ефективно брати участь у відновленні країни. Без роботи вільних медіа, без роботи журналістів-розслідувачів ми цього зробити не зможемо. Люди не будуть адекватно поінформовані. Тому я вважаю, що це абсолютно необхідно.
- Читайте також: Наталія Лигачова про героїзм редакцій, критику влади та важливість плюралізму навіть під час війни
— На вашу думку, чи адекватно висвітлюють війну Росії проти України в Європі? Загалом? Якщо ні, то чого бракує закордонним медіа для цього?
— Дати загальну оцінку не зможу, бо не стежу за картиною у всій Європі. Але мені здається, що голос України треба підсилювати, однозначно. Ми маємо бути присутні не тільки завдяки медіа, а й за допомогою людей з академічних, культурних кіл. Наш голос у широкому сенсі має бути більш чутно. І культурна дипломатія має виходити на новий рівень. Ми бачимо, що вже зараз робляться великі зусилля. Але треба робити набагато більше для того, щоб наші наративи було добре чути в Європі. Увага медіа до України велика, і ми не бачимо поки що втоми від неї. Принаймні в тих країнах, де я маю можливість стежити.
— Яким ви бачите медіаландшафт України після війни?
— Я хочу бачити в ньому сильне Суспільне, як у європейських країнах, яке займатиме одне з чільних місць і користуватиметься максимальною довірою людей. Хочу бачити менше впливу власників на редакційну політику медіа, ніж ми мали до війни. Хотіла б, щоб медіа допомагали людям формувати свій порядок денний і мати сильний голос у процесі відбудови країни. Хочеться бачити різноманітний плюралістичний медіаландшафт. Щоб це були й ком’юніті-медіа навіть у маленьких громадах. Щоб люди мали право голосу на своїх майданчиках. Хочу бачити загальнонаціональні медіа, які висвітлюють ситуацію об’єктивно. І хотілося б, щоби люди на всіх платформах, на яких споживають інформацію, мали доступ до якісних незалежних медіа.
