Дмитро Золотухін, експерт з інформаційних війн та конкурентної розвідки: На цій планеті лише українці можуть вирішити «російські проблеми»

Дмитро Золотухін, експерт з інформаційних війн та конкурентної розвідки: На цій планеті лише українці можуть вирішити «російські проблеми»

6 Жовтня 2022
996

Дмитро Золотухін, експерт з інформаційних війн та конкурентної розвідки: На цій планеті лише українці можуть вирішити «російські проблеми»

Мирослав Ліскович, «Укрінформ»
996
Про майбутнє, яке очікує території на схід від України після нашої Перемоги, про безсенсові російські протести, про путіна, який вчинив не по-пацански, про рабську філософію та безальтернативність – в інтерв’ю Дмитра Золотухіна «Укрінформу»
Дмитро Золотухін, експерт з інформаційних війн та конкурентної розвідки: На цій планеті лише українці можуть вирішити «російські проблеми»
Дмитро Золотухін, експерт з інформаційних війн та конкурентної розвідки: На цій планеті лише українці можуть вирішити «російські проблеми»

Закінчення війни та остаточна Перемога України. Як це все повинно виглядати? На сьогодні з цього приводу існують різні думки. Найбільш поширені: перша – виведення російських військ з усієї території нашої держави та відновлення кордонів станом на січень 2014 року, друга – не заперечує, втім істотно підсилює першу – знищення російської армії та сприяння розпаду Росії. Останньої думки також притримується Дмитро Золотухін, заступник міністра інформаційної політики України у 2017–2019 рр., експерт з питань інформаційних війн та конкурентної розвідки. За його словами, доки існуватиме путінська РФ у сучасних кордонах – існуватиме загроза, якщо не нового повномасштабного вторгнення, то постійних ракетних ударів по Україні.  

Отже, про майбутнє, яке очікує території на схід від України після нашої Перемоги, про безсенсові російські протести, про путіна, який вчинив не по-пацански, про рабську філософію та безальтернативність – в інтерв’ю Дмитра Золотухіна «Укрінформу» .

— Після оголошення в Росії «частичной мобилизации» ми бачимо збурення в республіках північного Кавказу, зокрема в Дагестані, а ще – в Якутії, Бурятії… Наскільки це серйозно для пу-режиму?

— У зверненні путіна від 21 вересня йшлося не тільки про мобілізацію та ядерний шантаж, він тоді сказав ще одну дуже важливу річ: Захід нібито вже прийняв рішення про імплементацію сценарію щодо розвалу Росії. Тобто, стосовно РФ використовують таку саму тактику, яка вже була використана до Радянського Союзу. Я нагадаю, що путін вважає розпад СРСР найбільшою геополітичною трагедією. І вже є величезна кількість досліджень, чому він так вважає, чому це йому муляє, чому для нього це наскільки глибоко особистісні речі: людині вже 70 років і найкращі миті його життя, це коли він працював в КДБ - показував "корочку" і всі під столи ховалися. Щоб це повернути - потрібно повернути Радянський Союз. Звичайно, це неможливо, але така вже є природа людини, яка не може позбутися цього бажання: повернути недосяжне.

Він каже, що Захід має план розвалу Російської Федерації. Правда це чи ні? путін поширює подібні наративи, тому що він нікуди від КДБ не пішов. Будь-який його виступ є, зокрема, спеціальною інформаційною операцією. Це слова не лідера, не політика, а слова КДБіста. Та важливим є те, що це вперше глава ядерної держави поставив на порядок денний наратив, що РФ має бути доруйнована таким же чином, як СРСР. Фактично, існування РФ є підтвердженням того, що Радянський Союз недоруйнований. І Революція Гідності – це, по суті, акт доруйнації Радянського Союзу всередині України.

Друга значна подія, яка залишилася поза радарами широкого загалу, - це слова з інтерв'ю Валерія Залужного журналу "Time": "Наша перемога над російськими військами на території України не буде фіналом нашої боротьби". З військової точки зору - це абсолютно зрозуміло. Зараз є консенсус українців та цивілізованого світу, який полягає в тому, що Україна має виграти цю війну, Перемогти. І про це говорять всі - від експертів до політиків. Я вважаю, що слова матеріальні, а особливо, коли сказані на такому високому рівні. Але формат цієї перемоги нікому невідомий. І з військової точки зору це ще більш очевидно. Бо навіть якщо ми виходимо на міжнародно-визнані кордони України 1991 року, то що ми далі робимо з ракетними атаками? З просто виходом на кордони 1991 року - нічого не закінчиться, усе, власне, тільки розпочнеться.

— Тим не менш, повернімося до реалій…

— Реалії такі, що на восьмий рік війни з державою-агресором, ми майже нічого про неї не знаємо. Ми постійно відмахуємося від цього в соцмережах, мовляв, нам не цікаво читати/думати про те, що роблять росіяни - нехай вони там усі повиздихають. Але я вас розчарую: 140 мільйонів не можуть самі повиздихати, як би нам того не хотілося. Вбити ці 140 мільйонів ми також не можемо. Тож треба придумати, що з ними робити. І саме ми маємо це придумати, бо події останніх днів показують: самі росіяни не можуть придумати, що робити із собою. Спочатку вони підтримували війну, а тепер - тікають від неї.

— Які з цього висновки можна зробити?

— Два висновки. Перший - єдиним перспективним і можливим майбутнім для всього світу є реструктуризація РФ. Того стану, в якому вона є зараз, більше не може бути.

— А ми?

— Якщо ми не вирішуємо питання з тими, хто запускає на нас ракети - то ми перетворюємося на Ізраїль, який 50 років живе під терористичними актами. А я цього не хочу. Зрештою, Україна - не Ізраїль: не ті масштаби та й дозволити собі "залізний купол" ми не можемо. З іншого боку, статус-кво, який є зараз, нас не влаштовує. Що буде, коли путін піде від влади або буде вбитий, або заміщений кимось? А нічого! Тому що 140 мільйонів людей залишаються у тому ж самому стані, в якому вони перебувають зараз. А зараз вони в «стані овочів», не приймають жодних самостійних рішень.

Там рішення приймають від 50 до 100 тис. осіб на управлінській ланці. Тобто виконавці, починаючи від Кірієнка, який є першим заступником голови АП РФ, закінчуючи Пушиліним і Пасічником, чи тими, кого вони призначать після них. Ці люди нікуди не дінуться. Для люстрації там немає ні спроможностей, ні якогось плану, ні бажання. Жоден публічний російський опозиціонер за ці сім місяців і попередні сім років жодного разу не сказав про те, що буде після того, як путін втратить владу.

— А як же Навальний?

— Якщо він вийде з тюрми і стане президентом - для РФ нічого не зміниться. Пройде ще 7-10 років і та величезна травма, завдана росіянам українською перемогою, цей ресентимент, який штовхатиме їх на сатисфакцію своїх прагнень, поверне цих людей до того ж самого рішення, тобто - застосування насильства.

— Тобто, можна провести аналогію з Німеччиною між Першою та Другою світовими війнами?

— Думаю, що так. Зараз росіяни знаходяться в абсолютно приниженому стані. А принижений стан і травма забезпечать нам в горизонті наступних 10 років те, що все це у щось «вилізе». І це “щось” точно не буде приємним. Тому єдиним вірогідним майбутнім для всього світу є свідоме рішення про реструктуризацію/реформу/федералізацію Російської Федерації. Бо на даний момент РФ не є федеративною державою у своєму класичному розумінні, а є імперським утворенням, а люди, які там живуть, - фактично є рабами. І поки РФ залишатиметься такою – нікуди не зникне загроза ні для України, ні для всього світу. І жодним чином не варто орієнтуватися на якісь низові ініціативи чи протести, які відбуваються в РФ. Це просто не може вилитися у щось системне і структурне. Будь-якому протесту потрібен лідер, який озвучує вимоги. Доки цей лідер не з'явиться – доти всі заворушення абсолютно безсенсові. А те, що вони там кричать "нет войне"... "Нет войне" для них означає, що вбивайте кого хочете, але нас не чіпайте і не призивайте до війська. Об'єктивна реальність така.

— Виходить, навіть коли щось подібне відбуватиметься в багатьох регіонах – для РФ нічого не зміниться?

— Саме так, доки у цього процесу не з’являться якісь інтересанти, спроможні приймати і реалізовувати рішення. Хто це може бути? Національно-етнічні утворення, які є в РФ, дуже кволі. У них немає своєї яскраво вираженої ідентичності, у них навіть немає, скажемо так, математичної більшості у регіонах. Єдиний регіон, здається, де є така локальна більшість національного населення – це Татарстан. А в Башкортостані, насправді, корінних вже меншість.

Північний Кавказ - дуже складна територія, яка організована не за національною ознакою. Це клани, це сім’ї, це люди, які пов’язані кров’ю, але не пов’язані національною ідентичністю. Простіше кажучи, якщо ти - чеченець і я - чеченець, – то ми можемо вбивати один одного, тому що ми з різних сімей і в наших сім’ях є якийсь конфлікт або щось було не так сказано. Я не експерт в цьому регіоні і процесах, які там відбуваються, але, як мені здається, для того, аби з’явилися релевантні гравці на такому національно-етнічному ґрунті – їх потрібно вирощувати. Тобто,- потрібен час. Яскравий приклад – пані Тихановська, яка вважається президентом Білорусі в екзилі. Згадайте, якою вона була у серпні 2020 року і якою стала тепер. Або ж – Навальний. Щоб здобути той статус, який він здобув, пішов не один рік. Я про те, що зростання особистостей, які б могли потім показувати лідерські якості – це складний процес.

—  Тобто без вирощування лідерів – ніяк?

— Ситуація підштовхує мене до іншої думки … Треба шукати не лідерів, а людей в регіонах, які здатні формулювати і реалізовувати свої бажання. Навіть якщо вони, умовно, ніхто в Росії. Може вони не мають відповідної сили в масштабах Росії, але вони за своїм статусом, за достатком можуть озвучувати свої бажання. Приміром: ми хочемо “Бентлі” чи “Ленд Крузер”, "хочемо на Балі", "хочемо проституток, наркотики" або ж… "хочемо незалежності від Кремля". А які ж мотиви здатні підштовхнути цих людей до саме такого «я хочу»? Тож, найбільш реальними руйнівниками Росії будуть депутати «єдіной росії», саме вони колись й зроблять усе, щоби Росія була «неєдіной».

— Як і чому вони це зроблять?

— Конструкція влади в Російській Федерації ґрунтується на негласному соціальному договорі між путіним та його васалами. Все за аналогією з феодальним устроєм. Тобто: я, путін, забезпечую вам, своїм васалам, легітимацію того, що ви крадете у своїх регіонах, а натомість – ви забезпечуєте мені легітимацію моєї президентської або ж царської влади, і віддаєте мені частину награбованого. А сучасними словами, путін їх “кришує”, він є арбітром розв’язання їхніх конфліктів. І цей договір протягом двадцяти років чудово працював. Але путін принаймні тричі за останні кілька років зрадив цей договір. Він вчинив дії, які демонструють навмисне порушення умов цього договору.

Перший випадок – «обнуління» строків президентства. Через своїх посіпак, менеджерів, через Кірієнка путін поставив задачу регіонам зібрати йому відповідну кількість голосів. Тобто, це не так було, що давайте з вами передомовимося, це був наказ: «Мені абсолютно не цікаво, що ви будете робити, мені потрібно, щоб 80% громадян проголосували за поправки до Конституції». Це був перший крок, який люди «проковтнули», забезпечивши путіну голоси на тлі «успішної» пенсійної реформи, інфляції, падіння курсу рубля…

Другий крок або наступна зрада негласного договору – це «боротьба» з коронавірусом, коли путін тупо закрився в бункері і сказав: «Друзі, я можу з вами поговорити лише по Zoom, а всю боротьбу з ковідом ви забезпечите в регіонах самі. І люди, що загинули від корони, і кошти, яких немає - все це ваших відповідальність». Але ж так не робиться. «Держатель общака», коли є проблема, приймає рішення поділитися «общаком», допомогти тим, хто цей «общак» наповнює. Натомість путін вчинив не по-пацански і просто закрив свій «общак», сховався в бункері, і сказав васалам: «Самі там розбирайтеся».

Ну і, 21.09.22 сталося третє порушення договору. путін же всім пообіцяв, що буде бліцкриг, що буде «спеціальна військова операція», мовляв, зайдемо-вийдемо, кого треба - посадимо. А замість цього – “груз-200” продовжує поступати до тих же регіонів, які зараз найбільше від цього потерпають: Дагестан, загалом Північний Кавказ, Якутія, Тува… Одразу після оголошення «часткової мобілізації» Кадиров сказав: «Ні, ні, дон, це нас не стосується. Все, що від нас вимагалося, дон, ми вже виконали». Але путіну начхати: «Мені все одно, що ви робитимете зі своїми людьми, як будете їм пояснювати, як забиратимете у жінок їхніх чоловіків, а у дітей - батьків. Це все - на вас. А мені дайте від регіону от стільки-то тисяч людей, причому, вже зараз».

Невдовзі відбудеться кумулятивний ефект цих порушень договору між путіним і людьми, які забезпечують його легітимність на теренах суб’єктів Російської Федерації. І коли це станеться – розпочнуться відцентрові процеси.

— Отже, путін порушив цей договір, а далі – початок розпаду РФ?

— Коли люди в регіонах зрозуміють, що путін не просто руйнує цей негласний договір, а робить ще гірше, – почнуться запитання: «Ми, наче, домовлялися, що забезпечимо виконання твоїх політичних бажань, а ти – забезпечиш нам спокійне існування. А яке ж це спокійне існування? Нічого й красти, коли весь бюджет йде на виплати людям, які залишилися голі-босі?». І тоді почнеться: «Так, через санкції експортні контракти зруйновано. Надходжень – дуля, в бюджеті - дуля. Підприємство, яке забезпечувало ціле місто, – закрито... А той, що сидить в Кремлі, не розуміє цього і вимагає, аби я й надалі забезпечував його забаганки. А може мені не потрібен такий «посередник»?”.

І ось в цей момент, думаю, й почнуться процеси, які забезпечать зміни. Підкреслюю: не розпад, а вікно можливостей. І якщо цим людям запропонувати якусь картинку майбутнього, де вони отримають назад свій негласний договір, тобто можливість продовжувати жити, як раніше: без коронавірусів, мобілізацій, США, НАТО і так далі, але в тихесенькому «мирке», з будиночком на кілька мільйонів баксів, з гелікоптерним майданчиком, з купанням в оленячій крові десь у Туві, з рабами, які працюють, з васалами, які носять «капусту». І ось коли у цих людей з’явиться картинка очікуваного майбутнього, в якій відсутність путіна гарантуватиме їм відновлення втраченого - тоді й відкриється це вікно можливостей.

— І коли може відкритися це вікно можливостей – через 1-5-10 років?

— Ну, це такий процес, який може статися через 10-12 років, а може – уже в наступну середу. Тобто, - такий розліт, і ми маємо з ним миритися.

— Тоді поставлю таке запитання: що потрібно для створення реальної політичної сили, здатної взяти на себе «обустройство новой России»?

— Ця політична конструкція має відновити цей негласний соціальний договір. Відновити його можна виключно в тому разі, якщо люди погодяться на реальну федералізацію цієї країни. Це означає, що кожен суб’єкт федерації буде сам приймати рішення про те, кого вони обирають, як вирішують свої локальні питання, скільки грошей віддають центру. Тобто, якщо це буде реальна федералізація або конфедерація, або хтось вийде і скаже – давайте ми зробимо ще одну СНД. І коли це станеться – воно супроводжуватиметься скороченням можливостей центру.

Як тільки можливості центру будуть присвячені не керуванню, не ручному водінню «пішаків» - ти сюди, а ти – сюди, коли бюджет умовного Ханти-Мансійського автономного округу буде більшим за бюджет Москви, як воно й має бути, тоді все стане на свої місця, тоді усі ці люди думатимуть про своє господарство. Адже навіщо вкладати 5-6% ВВП в те, що якийсь Шойгу краде на військових підрядах, а потім витрачає на свою сім’ю?

…А інакше в Росії не можна ні керувати, ні грабувати путін був гарантом цієї конструкції. Зараз путін вже не є таким гарантом.

— Чому за 20 років жалюгідних путінських спроб «реанімувати імперію», в Росії так і не виникла політична філософія, здатна накреслити шлях у майбутнє? Може, таке нереально в принципі?

— У них є купа філософських теорій з цього приводу. Але всі вони мають украй низьку ефективність. Тому що російське суспільство дуже кероване, воно неспроможне перемагати саме себе. Я в цьому бачу декілька причин. Перша причина – у людей, які живуть на території РФ, забрали все, що може бути символом майбутнього. Що я маю на увазі? Наприклад, у державному гімні України є слова: «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». Усе – в майбутньому. Семантично українці спрямовані в майбутнє – раніше чи пізніше, не сьогодні, так завтра, але зробимо. Що стосується росіян, то в них це забрано. Всі наративи спрямовані виключно у минуле: діди воювали, можемо повторити те, що було. Коли пропагандистку Сімонян запитали, якою, на її думку, може бути картина спільного майбутнього, то вона на «голубом глазу» відповіла: «Найкраща картина майбутнього – це загальна картина минулого. Нашого спільного минулого, недавнього. Коли всі разом, коли День Перемоги, коли парад, коли і ваші діди воювали, і мої діди воювали». А це ж абсолютно неспроможна конструкція, щоб рухатися кудись далі – вперед.

Ще одне – у квітні цього року, а саме тоді в армії РФ почалися проблеми на фронті, - вже згаданий Сергій Кірієнко запросив таку собі Крістіну Потупчик курувати блогерською тусовкою. Потім їй організували велике інтерв’ю в «Комсомольской правде». І там Потупчик вистрілила дуже цікаву фразу, мовляв, особливість росіян полягає в тому, що кожне покоління має всього добиватися самостійно: «Нам наші пращури не залишають нічого. (…) Ми повинні самі все здобувати, самі всього добиватися, тому що нам ніхто нічого не дарує». Що можна сказати про суспільство, яке визнає, що попереднє покоління нічого хорошого не залишає наступному поколінню? Тобто знову - конструкція майбутнього абсолютно відсутня.

У них немає політичної платформи, яка б могла мотивувати людей достатньо сильно, бо все - в минулому. Те, що каже Дугін, і те, що каже Проханов, і Прілєпін… 140 мільйонів, які там живуть, вони забули про те, що у них може бути майбутнє, тобто їм ок. І це найстрашніше, це глибоко травмовані люди, у них навіть думки не виникає, що може бути інакше. Саме так і виглядає колоніальне управління, коли ти не даєш майбутнього іншим людям, а навпаки – ти «надягаєш» на них своє минуле. І треба сказати, що ця конструкція – доволі успішна. Вона виконує задачу, яку поставив перед собою путін: щоб ніхто не «гавкав», щоби всі заткнулися. І тоді, коли тобі кажуть «ти маєш йти на війну і померти» - підеш на війну і помреш, бо немає альтернативи.

— Сумно…

— Останнім часом громадянам Європи, зокрема французам і німцям, я пояснюю це на прикладі російської літератури. Нею там дуже захоплюються. Толстой, Достоєвський і так далі – у них є табу, мовляв, ну не можна її відміняти. Справа в тому, що ці люди читають зовсім не ту російську літературу. Я кажу почитайте «Муму» Тургенєва. А що таке «Муму»? Це про якогось раба, який немає ні свого життя, ні свого майбутнього, немає власної ідентичності – жодних думок про себе. Це про раба, якому бариня постійно вказує, що можна робити, а що не можна. І раптом цей раб знаходить істоту, до якої він прив’язується. Тобто свою невитрачену любов, свою ніжність він спрямовує на цю маленьку собачку. Що відбувається потім? А потім сила, яка стоїть над ним, каже йому: «Ти маєш вбити те, що ти любиш зараз. І відмовитися від цього ти не можеш». Я веду до того, що ці люди навчені тому, що немає альтернатив. Якщо їм скажуть вбити, то вони вбивають, якщо скажуть зґвалтувати – ґвалтують.

Ще один епізод… Моноспектакль талановитого російського актора Євгена Гришковця «Как я съел собаку», в якому він розповідає про військову службу. Там є епізод про те, як Гришковець «служил моряком на острове Русском». Це Далекий Схід. І на цьому «острове Русском» жили метелики-махаони. І йому разом з «товарищами по службе» офіцери на кожному шикуванні наголошували, мовляв, не дай Боже хоча б мізинчиком торкнетеся цих метеликів, це ж наша гордість, це Червона книга, тільки тут махаони, ні в якій Америці… І Гришковець каже в спектаклі: «Я особисто вбив трьох. Просто взяв у руки і розламав крильця». І потім він робить таку театральну паузу, повертається до зали й продовжує: «А кому мы там могли отомстить?». І оце «а кому мы там могли отомстить?», воно ж не придумане, це - реальність. Ці люди, вони живуть з травмою, їм постійно треба «кому-то отомстить».

Я не погоджуюсь, м’яко кажучи, з європейськими експертами і спікерами, які вважають, що майбутнє Росії має знаходитися в руках самих росіян. В жодному разі не можна віддавати майбутнє травмованої людини в руки травмованої людини. Бо все, що така людина може зробити – це або нанести шкоду собі або, що набагато імовірніше, - іншим.

— Раз мова про європейських експертів… Чи готовий уже західний світ до розпаду РФ? Чи здатний він ефективно адаптуватися?

— Захід абсолютно не готовий і не буде готовий. Вони будуть максимально відтягувати цей процес, бо він несе неймовірну кількість ризиків і проблем, над вирішенням яких потрібно буде працювати. Так, те, що трапилось на початку 90-х з Радянським Союзом, принесло комусь дуже багато проблем, навіть зла. Один кривавий розпад Югославії чого вартий... І ще величезний список інших проблем, вирішувати які Захід не готовий. Наприклад, що буде з ядерною зброєю? А що буде з кордонами суб’єктів, чи не інспіруємо ми збільшення кількості конфліктів між ними? Тому що зараз путін, як би, є «гарантом безпеки»,і він їх стримує. А що робити з Північним Кавказом? Адже Північний Кавказ, очевидно, може потрапити під вплив мусульманського світу, у тому числі радикальних ісламістів. Ну і що відбуватиметься в країнах Середньої Азії, чи не впадуть вони в «обійми» Китаю (це, в принципі, зараз і відбувається)? Чи не посилюватиметься Китай за рахунок російських територій, чи не анексує Далекий Схід і так далі. Питань дуже і дуже багато. У нас немає іншого вибору, окрім як самим пропонувати виходи.

— Якщо наша держава повинна брати участь в цьому процесі, то наскільки вагомою має бути ця участь?

— Є така непублічна точка зору, що українці – найкращі менеджери 6-ї частини суші на планеті. Чому? На відміну від всіх багатьох інших національностей (колишніх радянських, - Ред.) українців багато. Українці найбільш дотичні як до європейської культури, так і до російської. Якщо взяти інформаційно-психологічні спеціальні операції, які проводить Україна проти Росії, то наші підрозділи діють вкрай успішно. Чому? А тому, що коли росіянин пише по-українськи, наприклад, якийсь фейковий документ, він робить там дитячі помилки. А коли українець пише по-російськи – текст ідеальний, бо ми є носіями «языка». Тож українці мають прийняти, що нікого більше на цій планеті немає, хто міг би вирішити “російські проблеми”. А ще принципова відмінність між нами і рештою світу в тому, що у нас просто немає іншого виходу: ми повинні думати над реструктуризацією Російської Федерації, над перетворенням її на щось інше. Ми маємо думати і пропонувати, що робити з ядерними запасами. Це наше завдання зробити так, щоб території, які будуть незалежними, – наприклад, північний Кавказ – отримали фінансову підтримку Заходу. Чи підйомні для нас ці задачі? Ще раз повторюся: у нас просто немає іншого вибору – або ми, або вони.

Але є проблема. Так, ми непогано знаємо супротивника, але цього недостатньо. У нас немає відповідних досліджень, немає жодної кафедри, яка б вивчала російську політику.

— Але ж є Центр дослідження Росії, є незалежні інститути…

— І що? Британська розвідка постійно про це твітить. Американські медіа після зливів розвідок казали, що буде війна. А які видимі досягнення є в Україні щодо розуміння того, що відбувається в Росії? Зараз єдиною людиною, яка над цим працює, принаймні з того, що я бачу по медіа, - це Вадим Денисенко, виконавчий директор Інституту майбутнього. Ця організація робить дуже потужну роботу. Є ще Романенко, дуже багато говорить Арестович.

— Арестович?..

— Так, Арестович – людина, яка є російська за своєю суттю. Це дуже цінний кадр. Це як брудна бомба: кидаєш його вислови в комунікації про Росію і – бабах, всі росіяни тут же обговорюють, що сказав Арестович та як йому протидіяти. Звісно, коли він починає говорити про Україну, то, скажемо так, у нього не завжди виходить. Але коли він говорить про те, що відбувається в РФ… Мені нічим особливо йому заперечити, він це робить дуже фахово.

Втім, на превеликий жаль, у нас немає академічних напрямків, які досліджують, що відбувається в політичній сфері Російської Федерації. Є Михайло Гончар, який чудово пише про енергетику, є Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», який він очолює, є Марина Стародубська, викладачка Києво-Могилянської бізнес-школи, - вона пише про комунікації з російським народом. Але щоб комплексно про російську політику… Я розумію, що зараз хочеться взагалі про це не думати, мовляв, хай ті росіяни згинуть на болотах отих мокшанських. Але так не буде, а отже – з цим треба працювати.

— І останнє – які прогнози на найближчі місяці? Як розвиватиметься ситуація до кінця 2022 року?

— Я здебільшого песимістично налаштований стосовно того, що відбуватиметься в Росії. Нічого кардинального найближчим часом не слід чекати.

Щодо України… Нас будуть активно схиляти до якогось статус-кво, звучатимуть відповідні пропозиції. Деякі світові ЗМІ типу Reuters або Telegraph пишуть у своїх заголовках про «волевиявлення в Херсонській області». Яке ж це в біса «волевиявлення»? Я далекий від конспірології, не думаю, що так написати просили їхні уряди чи політики. Але подібна тенденція продовжуватиметься. Тож мій прогноз – нас очікують серйозні бої на смисловому фронті. В української дипломатії – багато роботи. У путіна зараз така програма: зафіксувати статус-кво, щоб через 7-10 років, накопичивши ресурси, знову піти війною на Україну. Якщо ми хочемо безпеки – потрібно завершити всю цю роботу ще до того моменту.

Мирослав Ліскович

Фото Руслана Канюки

Мирослав Ліскович, «Укрінформ»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
996
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду