Під час війни важливо пам'ятати про принцип «не зашкодь» — Наталія Лигачова

Під час війни важливо пам'ятати про принцип «не зашкодь» — Наталія Лигачова

5 Серпня 2022
1537
5 Серпня 2022
18:36

Під час війни важливо пам'ятати про принцип «не зашкодь» — Наталія Лигачова

1537
Журналістські стандарти на час війни ніхто не скасовував, хоча деякі з них зазнають відчутних змін. Ще важливішим стає принцип «не зашкодь». Про це під час медійної конференції йшлося у виступі шеф-редакторки групи видань «Детектор медіа».
Під час війни важливо пам'ятати про принцип «не зашкодь» — Наталія Лигачова
Під час війни важливо пам'ятати про принцип «не зашкодь» — Наталія Лигачова

Як війна впливає на стандарти журналістики? Своїми міркуваннями на цю тему поділилася шеф-редакторка групи видань «Детектор медіа» Наталія Лигачова під час конференції «Воєнні медіавиклики-2022», яка проходить у Києві 5-6 серпня.

Медіаекспертка нагадала, що журналістам не варто поширювати факти, які немає можливості перевірити.

«Для нашої редакції ми випрацювали такий алгоритм: ми беззастережно сприймаємо офіційну інформацію про дії ворога, але щодо внутрішніх політичних процесів можемо піддавати її сумніву. Приклад — нещодавня новина про ботоферму, яку, як писали, викрила СБУ, повідомивши, що вона працювала на користь однієї з політичних сил. Ми вирішили не давати цю новину. Ми могли звернутися по коментар до політсили, вона б спростувала, але ми також розуміли: ми не зможемо дізнатися, чи немає тут суто політичної боротьби. І ми не давали ні новину, ані спростування. Таким чином, ми не поширили інформацію, в якій не були впевнені, адже не могли її перевірити. Навіть під час війни дотримання стандартів має бути», — вважає Лигачова.

Також, за її словами, у своїй роботі журналістам слід пам'ятати про принцип «не зашкодь». «У Медіарусі була тривала дискусія про те, чи подавати інформацію про катування українського військовополоненого, адже можливості перевірити її не було. І оприлюднили її лише тоді, коли офіційні органи її поширили. Адже ще в 2014 році росіяни навмисно поширювали такі відео для залякування. Тобто для нас важливим є ось таке обережне ставлення і принцип "не зашкодь", а також наш критерій ставитися до внутрішньої інформації так само, як ставилися до неї до війни. Ну, і щодо етики, то колеги з Національної медійної ради, Комісії журналістської етики мають працювати та давати своє бачення», — підсумувала медіаекспертка. 

Виконавча продюсерка Радіо «Культура» Ірина Славінська нагадала про те, що дотримуватися стандарту оперативності під час війни не завжди можливо:

«Уявіть собі ідеально актуальний і повний сюжет про те, куди прилетіла ракета. Однак насправді інформація про таке не має з'являтися негайно, хоча це порушення стандарту оперативності. І ця інформація не має бути вичерпною, не повинна містити точних координат — а це ж порушення стандарту повноти. І в цьому ми постійно балансуємо. Ось ці сумніви — як і що публікувати — викликають здорову дискусію. Зокрема, не раз і не двічі виникало запитання до Генштабу про те, коли саме можна публікувати відомості про обстріли, яким є ембарго на публікацію. Якщо ж говоримо про ще більш чутливі сюжети, припустімо, про загибель воїнів, то ембарго на публікацію може тривати ще довше. Близько тижня не публікували повідомлення про смерть Романа Ратушного, адже треба було забрати тіло. Його родина буквально «виривала» у поквапливих журналістів мікрофон, наголошуючи, що вони проти публікації. І це саме та історія, коли бажання дуже добре дотриматися стандарту веде до ризику зашкодити».

Про те, як після початку повномасштабного вторгнення Росії українські журналісти-розслідувачі були змушені переформатувати свою роботу, розповіла редакторка проєкту «Схеми: корупція в деталях» Любомира Ремажевська

«Перше — ми нагаємося знайти та ідентифікувати росіян, які вчиняли злочини в Україні. Друге — це репортажі з лінії фронту, окупованих і звільнених територій. І це теж дає виклики. Наприклад, перше — розголошення персональних даних. І тут так само можна говорити про пом'якшення стандартів: ми не можемо стовідсотково говорити, що саме ці люди винні. Але ми де-факто їх у цьому звинувачуємо. Так само і репортажі допускають певну свободу в питанні інформації, 90 відсотків якої ти отримуєш від людей. Але ж знаємо цитату доктора Хауса "Всі брешуть!" — і ми не можемо це перевірити. На одному з виїздів нам розповіли, що ось у тому підвалі вбили 40 людей. Ми не дали це в матеріалі, адже не змогли перевірити цю інформацію. Єдине, що нам підтвердили, — знайденя людських решток. Ми могли би додати цей фрагмент у матеріал, бо це свідчення очевидця, і зафіксувати це як черговий злочин. Але люди схильні додумувати. Ми ж маємо зберігати баланс».

Одне із запитань дискусії стосувалося коректного, з точки зору журналістської етики та стандартів, опису убитих та доцільності подання деталей. «Важливо, щоб на це погодилася родина — на оприлюднення імені, якихось деталей. Наша мета — не зашкодити. У гонитві за хайпом люди можуть завдати шкоди. Журналіст — це насамперед людина, а не фахівець, який прагне зібрати більше лайків, переглядів тощо. Тому з усіма людьми, які з вами спілкуються, потрібно проговорювати, що це буде опубліковано. Кожна людина, яка пройшла через жахи війни, є травмованою, тому потрібно зважати на це. І підходити до цього з людської точки зору».

Як нагадала Ірина Славінська, журналісти мають надавати своєму співрозмовнику чи співрозмовниці, що має травматичний досвід внаслідок війни, можливість самостійно визначати, скільки саме він чи вона хоче розповісти пресі. 

«У 2014 році ми лише починали в своєму середовищі ставити запитання, як повідомляти про це. Ніхто не міг ще уявити Бучу, Ірпінь тощо. Виявилося, що ці речі, про які ми домовилися, не працюють. Бо з'явилися нові обставини. Історія від пораненого захисника дуже відрізнятиметься від історії тих, хто зазнав насильства. У випадку сексуального насильства журналістські стандарти ще більш суттєво відрізнятимуться. І ці випадки описані у документі "Кодекс Наді Мурад". Він має десяток наріжних каменів: як правильно спілкуватися з тими, хто зазнав насильства. І один із них незвичний: людина, яка спілкується з медіа та погоджується розповісти свою історію, має бути впевнена, що збереже контроль над цією історією. Тобто ці етичні рекомендації наполягають на тому, щоб журналісти давали людині можливість визначати, скільки вона готова розповісти. Включно з тим, щоб вона передумала після того, як розмова відбулася. В цій етичній ситуації це припустимо. Але ми не дозволимо цього нардепу в рамках розслідування. Ці люди повинні мати впевненість, що зберігають безпеку. В журналістському матеріалі не повинно бути рис обличчя, топонімів або інших вказівок на те, де можна знайти цю людину або де сталася ця історія. Розмова про тих, хто зазнав жахів війни, ставить нас у позицію, коли є і стандарти, і етика, і принцип "не зашкодь"».

Нагадаємо, 5 серпня у Києві стартувала конференція «Воєнні медіавиклики-2022». До неї долучилося понад 100 учасників, які беруть участь у восьми панельних дискусіях щодо війни з Росією, кризового менеджменту, інструментів воєнного часу, викликів, що постають перед медіа, стійкості журналістів, фінансових аспектів роботи ЗМІ тощо.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1537
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду