Опитування методом face-to-face проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  спільно з Центром політичної соціології за підтримки John Fell Oxford University Press Research Fund  впродовж 7–15 травня 2022 р. Загалом було опитано 1000 респондентів за вибіркою, що репрезентує  доросле населення семи західних (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська,  Тернопільська, Чернівецька області) та чотирьох центральних (Вінницька, Кіровоградська,  Хмельницька, Черкаська області) областей України. Вибірка репрезентативна за такими  показниками, як стать, вік, тип поселення та область проживання. Максимальна випадкова похибка  вибірки не перевищує 2,2%. 

Для порівняння використані дані опитувань, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» імені  Ілька Кучеріва у лютому та грудні 2021 року та лютому 2022 року в тих самих регіонах України. 

Це опитування було проведене з розумінням обмежень для подібних досліджень, які з’явилися  внаслідок російської агресії, руйнувань завданих агресором та вимушеної евакуації мільйонів громадян.  Проте порівняння результатів цього опитування із даними довоєнних опитувань у тих самих  областях дають нам підстави робити спостереження та висновки про зміни в українському  суспільстві, які сталися протягом перших 90 днів війни. Обгрунтування вибірки цього опитування  міститься у пресрелізі після результатів.

Основні результати дослідження 

1. Мовна політика 

• Проблеми, пов’язані з використанням різних мов в Україні вважають одними з найгостріших  проблем країни лише 7% мешканців Заходу та Центру України. Ще близько 16% вважають це  питання досить важливим, але при цьому в країні вочевидь є більш актуальні проблеми. 70%  респондентів не вважають цю проблему гострою: близько 28% говорять, що вона актуальна лише в  деяких окремих випадках, а 44% притримуються думки, що проблема використання різних мов є  взагалі надуманою.  

При цьому порівняно з 2021 роком сприйняття важливості мовної проблеми знизилося: тоді її  вважали так чи інакше актуальної близько 32% респондентів Заходу та Центру країни. Натомість  зросла впевненість у тому, що ця проблема взагалі надумана (з 27% до 44%). Такі результати ще  раз підкреслюють, що нібито існуючі мовні протиріччя всередині українського суспільства, які  намагається роздмухувати російська пропаганда, насправді є штучними. 

• 85% мешканців Центру та Заходу України підтримують запровадження обов’язкового  використання державної української мови у сфері обслуговування. Проти – лише близько 8%, ще  7% не визначилися. Порівняно з лютим 2021 року підтримка такого заходу державної політики  зросла – минулоріч 72% мешканців цих же регіонів підтримували нову норму «мовного закону», а  противників було близько 20%

Однією з важливих змін є те, що мешканці Центрального регіону стали навіть більш  консолідованими у підтримці державної мови у сфері обслуговування, аніж мешканці Заходу  України. Серед мешканців Центрального регіону 72% цілком підтримують такий захід (ще 19%  скоріше підтримують), а серед мешканців Заходу України 58% цілком підтримують (і ще 23% – скоріше підтримують). Минулоріч навпаки мешканці Центру України були більш поміркованими. 

• Близько 18% українців у Центрі та на Заході країни могли б підтримати рішення про надання  офіційного статусу на місцевому рівні іншим мовам, окрім української (якщо в їх місцевості частина мешканців сприймає іншу мову як рідну). Таке рішення для певної частини громадян може  виглядати прийнятним з огляду на його зовнішню демократичність, однак більшість (62%) розуміє, що  подібні заходи, зокрема при зовнішньому сприянні з боку країни-агресорки, становитимуть небезпеку  для держави, а тому не підтримують подібні ідеї. Більше того, війна загострила несприйняття подібних  ідей і підтримка подібних потенційних рішень місцевої влади істотно впала порівняно з минулим  роком.

• На думку переважної більшості громадян у Центральному та Західному регіонах України, в  Україні не порушуються права ані тих, хто говорить української, ані тих, хто говорить  російською, ані тих, хто говорить мовами національних меншин. Лише близько 10-12% вважають,  що права «російськомовних» чи права меншин в цьому сенсі в окремих випадках порушуються.  Важливим спостереженням тут є те, що часто одні й ті ж респонденти говорили одночасно про всі  мовні групи, що їх права порушуються. Можна припустити, що цим громадянам притаманне  незадоволення іншого характеру (наприклад, соціально-економічного), яке вони висловлюють,  відповідаючи на питання про порушення прав мовних груп. А отже, це ще один доказ, що порушення  мовних прав меншин, яке роздмухує російська пропаганда, є штучним. 

• 75% мешканців Центру та Заходу України вважають, що навчання і в школі, і у вищих  навчальних закладах має здійснюватися лише державною мовою. Ще близько 15% вважають, що  навчання мовами меншин можливе на ранніх етапах (у початкових класах), але на пізніших етапах – лише українською мовою.  

Ідею дозволити навчання мовами меншин на усіх рівнях підтримують лише 2% респондентів. Опитування Фонду «Демократичні ініціативи» у Одеській та Харківській областях влітку 2021 року  показували, що ідея дозволити навчання іншими мовами, окрім державної, не має підтримки більшості  у цих регіонах – близько 29-30% (близько такої ж частки в цих регіонах виступали за навчання  українською на всіх рівнях).

2. Вразливість до дезінформації та свобода слова 

• Обираючи з-поміж двох протилежних пояснень причин російського вторгнення, абсолютна  більшість респондентів (близько 88%) погодилися, що війна є наслідком агресивної зовнішньої  політики РФ. Лише близько 7% підтримали пропагандистську тезу про те, що справжньою  причиною російського вторгнення було прагнення України вступити до НАТО. При цьому немає  вікових відмінностей у підтримці цієї пропагандистської тези. Тобто, і серед наймолодшого, і серед  старших поколінь є певна, хоч і дуже невелика, частка людей, які підтримують цю тезу російської  пропаганди, яка виправдовує воєнне вторгнення на територію України. 

• Мешканці Центру та Заходу України, як і у попередні роки, у абсолютній більшості (78%)  розуміють події Майдану 2013-2014 років Революцією Гідності, справедливим повстанням  народу проти авторитарної влади. Російська пропаганда, яка намагалася затаврувати Революцію  Гідності як незаконний державний переворот, не була переконливою для мешканців досліджуваних  регіонів. 

• Зміни відбулися в сприйнятті російського пропагандистського меседжу про те, що співпраця з  західними країнами та міжнародними організаціями ставить Україну під зовнішнє управління. Розуміння того, що така співпраця дає Україні потрібну економічну допомогу, не зросло, та  залишається на рівні близько 55%. Однак знизилася підтримка меседжу, що така співпраця  ставить Україну в залежність від партнерів – від майже 30% ще у грудні 2021 року до близько  10% нині. Натомість збільшилася частка тих, хто не має визначеної думки з цього питання (майже  36%). 

• Також змінилося ставлення українців і до російського культурного продукту в українському  інформаційному та культурному просторі. До повномасштабного російського вторгнення у Центрі  та на Заході України було близько чверті громадян вважали, що заборона російських фільмів та  артистів в Україні є помилковим рішенням. Нині 71% мешканців цих регіонів погоджуються, що  це є необхідним кроком для безпеки держави, і тільки 8% досі вважають, що таке рішення є  помилкою. 

• На тлі російського вторгнення певною мірою знизився скепсис громадян до інформації у медіа:  якщо раніше близько 30% часто сумнівалися щодо правдивості повідомлень у ЗМІ або  соцмережах, то зараз близько 11%. З одного боку, це стимулює довіру до повідомлень офіційних  органів влади, які транслюються на єдиному телемарафоні, однак з іншого боку, це ж може сприяти  вразливості до дезінформації у соцмережах.

• В умовах війни Україна постає перед складним завданням з одного боку зберегти свободу слову,  а з іншого боку захищати інформаційний простір від дезінформації. У нинішніх умовах, коли  екзистенційна загроза для держави актуальна як ніколи, громадяни віддали пріоритет захисту держави  (65%) над пріоритетом дотримання свободи слова (22%). 

• У той же час, більшість опитаних (51%) не погодилися з тим, що заради наведення порядку в  країні можна тимчасово обмежити свободу слова (погодилися з цим – 35%). Такий результат ще  раз підкреслює необхідність пошуку балансу між безпекою та свободою слова та необхідність для  громадянського суспільства навіть у воєнний час відслідковувати дії влади та запобігати  необґрунтованим обмеженням свободи слова.

Таблиці розподілів відповідей респондентів 

1. Мовна політика 

1. На Вашу думку, наскільки гострим в Україні є питання використання різних мов, якщо  порівнювати її з іншими проблемами? 

*тут і далі порівняння з опитуваннями минулих років будуть проводитися базуючись на даних про  відповіді респондентів з 11 нині досліджуваних областей. Тобто, у стовпчику «Лютий 2021»  відображені не результати загалом по країні, а результати з тих 11 областей, у яких проводилося  свіже опитування. 

2. Чи підтримуєте Ви запровадження обов’язкового використання державної української мови у  сфері обслуговування? 

3. Чи підтримали б Ви рішення місцевої влади про використання поряд з українською іншої  мови, яку частина мешканців Вашого населеного пункту вважає рідною? 

4. Українською 

5. Російською

6. Мовами національних меншин (угорською, румунською, болгарською тощо) 

7. Як Ви вважаєте, якою мовою має відбуватися навчання дітей? 

Оберіть, будь ласка, з двох протилежних за змістом інтерпретації подій чи дій держави ту, яка  найбільше відображає вашу особисту думку (у кожній парі тверджень оберіть одне з  висловлювань або варіант «Важко сказати / не знаю»): 

1.  

2. 

3.  

4.  

5. Чи часто буває так, що у Вас виникають сумніви щодо правдивості повідомлень у ЗМІ або  соцмережах, які Ви читаєте? (одна відповідь) 

6. Що важливіше: свобода слова чи захист держави від дезінформації, яка може нашкодити її  територіальній цілісності та національній безпеці? (одна відповідь)

7. Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що заради наведення порядку в країні можна тимчасово  обмежити свободу слова? 

Обґрунтування вибірки опитування 

У зв’язку із російським вторгненням в Україну у низці регіонів неможливо було  провести опитування громадської думки у зв’язку з масштабною евакуацією населення. Тому  було ухвалено рішення опитувати ті регіони, які з точки зору безпеки та демографічної  структури зазнали мінімальних змін. Так, згідно дослідженню «Українці та війна»,  проведеному 9–11 квітня 2022 року дослідницькою панеллю «Власна думка» компанії  Research.ua, найбільше українців залишилися у своєму місці проживання на Заході (90,9%) та  Центрі (89,7%). Водночас найбільше вимушених переселенців переїхали зі Сходу (62,6%) та  Півночі (32,8%)[1]. 

Згідно з планом дослідження було реалізовано квотну вибірку дорослого населення  Західного та Центрального регіонів України (18+). Планувалося опитати 1000 респондентів,  які за областями України, типом поселення, віком та статтю репрезентують місцеве населення  Заходу та Центру України.  

На першому ступені формування квотної вибірки 1000 анкет розподілялися  пропорційно чисельності населення (18+) між 11 областями України згідно даним Державного  реєстру виборців на 1 лютого 2022 року (табл. 1). 

Таблиця 1 

Розподіл генеральної та вибіркової сукупності основної вибірки по областям України, у  % і респондентах 

На другому ступені відбору на основі типології міст і районів кожної області були  відібрані міста та райони для опитування. Опитування буде проведено у всіх обласних центрах пропорційно чисельності виборців в цих поселеннях. В кожній області анкети опитування  розподіленні між обласними центрами, іншими містами та селами пропорційно чисельності  населення в цих типах поселень згідно даним Державної служби статистики України[2]. Із міст  обласного та районного підпорядкування в кожній області було відібрано по одному місту та  1–2 сільські райони.  

На третьому ступені відбору в кожному із сільських районів були відібрані села для  опитування (випадковим чином), а в містах по 1–10 вулиці для опитування. Всього опитування  проводилося в 22 містах і 19 селах. При формуванні вибіркової сукупності по кожному місту  і селам кожної області були розраховані квоти за статтю і віком респондентів, щоб їх структура  відповідала соціально-демографічним параметрам даної області. Завдання репрезентації в соціально-демографічному відношенні кожного включеного до опитування міста та сіл не  ставилось, оскільки кожне це поселення представляє у вибірці не само себе, а певний тип села,  малого чи великого міста. 

[1] https://i-soc.com.ua/assets/files/news/2022/zvit_170422.pdf 

[2] Statistical publication "Number of Present Population of Ukraine, as of January 1, 2021". Kyiv:  State Statistics Service of Ukraine.

Фото: Мова об'єднує/Facebook