Марк Шапіро — американський журналіст-розслідувач та екологічний активіст. Як старший кореспондент Center for Investigative Reporting проводив великі розслідування екологічних злочинів. Наразі викладає у Вищій школі журналістики в Берклі. Статті Марка виходили у виданнях Harper’s, The Atlantic, Yale Environment 360, The Nation, The Guardian, Mother Jones та інших, він є автором кількох нон-фікшн-книжок на екологічну тематику. Остання книжка «Seeds of Resistance» розповідає про бізнес із вирощування насіння, який узалежнює фермерів усього світу від великих корпорацій.

Наприкінці минулого року Марк Шапіро брав участь у Медіамарафоні — серії спільних подій від Investigative Journalism Conference та Центра журналістики при Київській школі економіки. Під час майстер-класу в редакції київського аналітичного видання VoxUkraine він розповів про американську систему освіти журналістів, економічні аспекти екологічних розслідувань та про бізнес-моделі фрилансингу. А також про те, як журнал Elle став спонсором його журналістського розслідування. Ми законспектували основні тези його виступу.

Журналісту потрібна спеціалізація

Сам я не вчився на журналіста, одразу пішов працювати у ЗМІ. Тоді можна було почати молодшим репортером, пробратися по кар’єрних сходах на посаду в журнал або газету. Але сьогодні диплом журналіста допоможе зробити це швидше, принаймні у Штатах. Одразу після навчання наші студенти отримують роботу на NPR, ABC News, йдуть на стажування у New York Times, іншими словами, отримують престижну роботу.

Раніше можна було писати про все одразу: про міську раду, про поліцію, про пожежну частину. Але в наші дні більше цінується компетенція у вузькій темі.

У цьому плані навчання в Берклі, де я викладаю, виграє. В нас є спеціалізації для журналістів: охорона здоров'я, підприємництво, міжнародна політика. Є навіть кафедра славістики, так що можна стати експертом з українських питань. Окремо є ціле відділення розслідувальної журналістики, яке також працює як продакшен та продає контент телебаченню або друкованим виданням. У першому семестрі студенти отримують базові знання, а вже у другому обирають спеціалізацію.

Також треба вміти працювати в різних форматах. 15 років тому достатньо було писати тексти. Тепер треба робити відео, аудіо, вебпрезентації, багато всього. Випускники Берклі все це вміють.

Застосовуйте наукові методи

Я бачив український фільм «Я — бот», де аналізували ботів за допомогою штучного інтелекту (йдеться про документальний фільм «Громадського» та «Слідства.інфо», в якому наводилися дані дослідження Марини Отт з VoxUkraine. — Ред.).

Мені сподобалося, що ви теж використовуєте наукові методи у своїй роботі. Ми вивчаємо матеріальний світ навколо нас, наше природне середовище, й так само досліджуємо такі явища, як фабрика ботів.

Журналісти використовують ті ж самі методи, що й науковці. Метод наукового дослідження полягає в перевірці гіпотези. У журналістів у цьому плані більше простору для маневру, ніж у вчених, адже останні мають слідувати чітким розпорядженням. Але в цілому підхід той же. Тому дуже важливо вивчати науку.

Слухайте науковців

Щотижня я запрошую на свої заняття науковців, щоб вони розповіли про свою наукову роботу. Залежно від теми, ми говоримо про кліматичні зміни, зміни в атмосфері, проектуванні міського середовища, океанологію, біологічне різноманіття й так далі. А потім присвячуємо другу частину обговоренню того, як ці знання застосувати з журналістської точки зору.

У Києві безліч університетів. Багато фахівців, які з радістю приймуть запрошення виступити з лекцією на журфаці. У Берклі, як і в інших містах із високоосвіченим населенням на кшталт Києва, у вас завжди є можливість знайти фахівця в потрібній області. Взагалі, це досить цікаво. Між журналістикою і, скажімо, дослідженням атмосфери досить велика прірва, чи не так? І студенти відчувають захват, тому що це розширює їхній кругозір.

Чи можна навчитися журналістиці швидше?

Чому ми в Берклі вчимо саме два роки, а не менше? Напевно, існують онлайн-курси з журналістики, але я не великий їх прихильник. Бувають однорічні програми, як-оту Колумбійському університеті. Таке навчання занадто інтенсивне, матеріалу багато, а часу мало.

У дворічних програмах є можливість обрати спеціалізацію, знайти царину, в якій із часом станеш експертом. Ще одна перевага дворічної програми — у вас є можливість знайти собі роль у журналістиці, знайти свій голос, дізнатися про свої сильні й слабкі сторони.

Де вчитися журналістики у США?

Крім Берклі та Колумбійського університету хороші програми із журналістики є в Північно-Західному університеті в Чикаго, у Північно-Східному університеті в Бостоні, в Університеті Міссурі.

Але це недешеве задоволення. Освіта у США, як ви знаєте, платна. Вартість у різних університетів різна. На відміну від однорічної програми Колумбійського університету, в Берклі вам доведеться заплатити за два роки навчання. Хоча це приблизно однакова сума в обох випадках.

У Європі більш академічний підхід до навчання журналістів, там вас не вчать працювати в редакції. У США більше практики. Однак система навчання поступово змінюється й у європейських університетах, вони починають поєднувати теорію з практикою.

Екологія — це про владу та гроші

У Берклі я викладаю екологічну журналістику в рамках навчальної програми з розслідувальної журналістики. Вчу студентів розуміти науку, що, на мій погляд, дуже важливо, особливо сьогодні. Саме наука дозволяє нам дізнаватися про те, як насправді влаштований світ та що відбувається.

Але коли ви готуєте матеріал на екологічну тему, то ланцюжок фактів вас неодмінно приведе до питання влади та ресурсів. Наприклад, ви готуєте матеріал про забруднення річки або повітря у вашому регіоні, й це швидко зіштовхує вас з економікою та політикою. І в деяких країнах писати про такі речі досить-таки непросто.

Фрилансер має бути гнучким

Я працював фрилансером у Нью-Йорку понад 15 років, писав статті та цим заробляв на життя. Це було непросто. Головний урок, який я виніс, — бути гнучким.

На 8-й авеню тоді торгували журналами прямо з тротуару. Це були старі журнали, які бібліотеки або книгарні, ймовірно, викинули. Будь-який можна було купити за 50 центів або за долар. І ось я шукав там журнал, у який міг би писати статті. Мене цікавило друковане видання, відмінне від тих, на які я раніше працював. І я побачив американський Elle.

Може здаватися дивним, що журналіст-розслідувач звернув увагу на глянцевий журнал. Але коли ви фрилансер, ви маєте бути гнучким та розглядати всі варіанти.

Я прочитав той Elle, щоб розуміти, як вони пишуть. І подумав, що раз я письменник, то можу писати в різних стилях і навчитися писати й для такого роду журналів. Що я і зробив.

Я написав статтю для Elle за тиждень, і це дозволило мені витратити місяць або навіть шість тижнів на написання статті для іншого журналу, тому що той другий журнал платив у рази менше. Таким чином Elle став спонсором мого журналістського розслідування.

Фрилансеру часто доводиться працювати над кількома статтями одразу, щоб не зазнати збитків, якщо одна історія провалиться. Майте це на увазі, це ваша стратегія виживання.

Фрилансер має копати глибоко

Фрилансеру доводиться весь час вигадувати нестандартні кроки. Критично оцінюйте новини, й ваша компетенція зростатиме. Питайте: «Чого тут не вистачає?»

Саме цей підхід привів мене до написання кількох книжок, одна з яких, «Seeds of Resistance», розповідає про вплив кліматичних змін на стан ґрунту, а також про великі корпорації. Я тоді задумався, з чого починається будь-яка їжа? З насіння!

Я почав переглядати ділові новини та дійшов висновку, що контроль окремих компаній над усесвітнім насінництвом зростає. Чим більше змінюються умови вирощування їжі, тим гостріше постає питання контролю над насінням.

Виявилося, що компанії, які управляють усесвітнім насінництвом (у тому числі і в Україні), — це хімічні компанії, чий основний дохід — виробництво хімікатів. Я з'ясував, що вони вирощують насіння, яке залежить від пестицидів.

Постала низка запитань: «Що це за пестициди? Наскільки ми залежні від такого насіння? Як це впливає на здоров'я населення й сільськогосподарську екосистему?»

Нині три компанії контролюють 50 % усього насіння у світі, в тому числі і в Україні. Це швейцарська, німецька й американська компанії. Про це можна написати чимало цікавих історій. Я б не дійшов до цього, якщо б не зупинився та не поміркував над цими питаннями.

Наведу інший приклад — про нафтовий танкер «Prestige», який затонув біля берегів Іспанії. Все почалося з простого запитання: «Чому танкер, який перевозив нафту з Росії, затонув біля берегів Іспанії?» Збиток від цієї жахливої аварії склав мільярди євро і зруйнував морське господарство. Обставини були такі: танкер, що належить грекам, перевозив нафту російського олігарха Михаїла Фрідмана чомусь під прапором Багамських островів. Це стало основою для мого розслідування.

Розслідування почалося з короткого тексту у New York Times. Це було шість абзаців. Я розпочав копати й написав серію матеріалів на цю тему, на базі яких вийшов документальний фільм.

У підготовці тексту брала участь Анастасія Кондратьєва

Фото: journalism.berkeley.edu, baybookfest.org