12:00
Середа, 22 Січня 2020

З Україною в серці, але без зброї в руках: що таке патріотизм для українців сьогодні

Українці стають дедалі більше українцями – в серці. Але все ще не поспішають перетворювати свої переконання на дію, сподіваючись, що це хтось зробить за них.
З Україною в серці, але без зброї в руках: що таке патріотизм для українців сьогодні
З Україною в серці, але без зброї в руках: що таке патріотизм для українців сьогодні

Українське суспільство – принаймні, його політично активна частина – почасти досі живе в парадигмі минулого виборчого циклу. Це означає роз’єднаність та затяті дискусії, в яких частина патріотів полюбляє говорити про проросійський «реванш», який нібито влаштовує влада, сформована президентом Зеленським. Проте не все так однозначно.

Ідеологія нинішньої влади дійсно вкрай суперечлива, і чимало рішень щодо тих же відносин із Росією можуть і повинні бути піддані дуже критичному розгляду. Проте, на диво, суспільство зараз налаштовано чи не більш проукраїнськи, ніж під завісу президентства Петра Порошенка. Про це свідчать результати опитування, проведеного до Дня Соборності Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова (дані щодо вибірки, похибки тощо див. за посиланням). Ключовим завданням соціологи поставили собі з’ясувати, як українці наразі розуміють патріотизм. І, на думку автора цих рядків, виявили щонайменше три значущих факти, які дають поживу для роздумів.

По-перше, опитування показало найвищий рівень підтримки вступу України до НАТО за весь час подібних опитувань «Демініціатив». В загальнонаціональному розрізі приєднання до Альянсу вважають найкращою гарантією безпеки 51 % опитаних. Це наче не дуже багато, проте у порівнянні з попередніми роками помітно зменшується кількість прихильників позаблокового статусу (26 %), годі вже й говорити про число прибічників військової спілки з Росією (6 %).

Разом із тим, нікуди не поділися серйозні регіональні відмінності. Якщо, скажімо, в Західному регіоні «за НАТО» висловлюються 80 %, то на Півдні та Сході більшість населення все-таки виступає за нейтральний статус (42 % та 43 % відповідно). Втім, навіть на Сході прибічників союзу з РФ нарахувалося тільки 13 %. Водночас 34 % опитаних на півдні та 29 % - на Сході, таки виступають за приєднання до НАТО.

Та сама тенденція проявлена і в думках респондентів щодо шляхів економічної інтеграції України. В 2013-му вступ до Європейського Союзу підтримували 46,4 %, тоді як 35,7 % виступали за приєднання до Митного союзу на чолі з Росією, а 17,8 % вагалися з відповіддю. В 2015-му, незабаром після початку «гібридної» агресії РФ, ці цифри складали, відповідно, 57,3 %, 16,3 % та 26,5 %. Надалі ж спостерігається цікава тенденція: до 2017-го включно кількість прибічників Митного союзу падає, а кількість невпевнених зростає, і водночас повільно, але впевнено, росте кількість «шанувальників» ЄС.

А далі стає ще цікавіше: кількість «невпевнених» починає падати, натомість поступово зростають як число прибічників курсу на ЄС, так і число прихильників Митного союзу. Проте тотальну перевагу мають прибічники європейського курсу. Нинішнє опитування показує їхню чисельність на рівні 64,2 % - теж найвищий показник за весь період опитувань – тоді як «за» Митний союз виступають лише 12,7 %, а «не можуть визначитися» 23,1 %, що є найменшим показником з 2014-го року.

Це означає, що українське суспільство поступово структурується в питанні вибору зовнішньополітичного вектора держави, і дедалі більше схиляється до прозахідного курсу – як в економічному, так і в безпековому плані. В цьому контексті можна сказати, що стратегічно агресія Кремля досягла цілей, цілком протилежних поставленим (тобто поверненню України до сфери впливу Москви). Разом із тим не слід забувати, що опитування, зі зрозумілих причин, не торкнулося мешканців тимчасово окупованих територій. Якби ОРДЛО, а тим паче Крим, якимось чином повернулися до складу України, співвідношення було б іншим, а головне – куди різкішими були б регіональні розбіжності в поглядах.

Другий пункт стосується мови, якій в опитуванні приділено чимало уваги. Тут українці демонструють дві важливі тенденції. По-перше, це все ті ж регіональні відмінності. А по-друге – висока толерантність до побутового використання російської мови. Так, 69 % опитаних вважають, що російська не повинна піддаватися жодним обмеженням у приватному житті, проте єдиною державною повинна бути українська. Разом із тим, діаграма відмінностей за регіонами говорить сама за себе.

З іншого боку, те, що навіть на Сході думку більшості українців щодо мови поділяють цілих 42 % респондентів, вказує на, м’яко кажучи, недостатню обґрунтованість основоположної тези російської пропаганди про «утиски російськомовного населення». Звісно, ця пропаганда пояснить дану цифру а) страхом російськомовних перед «бандерівцями», б) звичайною підтасовкою. Проте цей текст все-таки й написано не для російських пропагандистів, а для українців, яким цікаво, що думає наш народ.

Конкретно щодо мови народ думає ще й таке. По-перше, у вітчизняних ЗМІ мінімум половина наповнення має бути українською мовою (абсолютно згодні з цим 52,7 % опитаних, «скоріше згодні» 25,9 %). По-друге, цілих 80 % респондентів вважають, що держслужбовці в робочий час повинні спілкуватись винятково українською. Обидві тези підтримує більшість опитаних навіть на Сході (порядку 65 %).

Для політичних журналістів не секрет, що Офіс президента та партія «Слуга народу» приділяють пильну увагу «закритим» соцопитуванням та фокус-групам із важливих питань державного й суспільного життя. Тож у владі, безумовно, давно володіють усіма цими даними. І не дивно, що за Зеленського держава загалом продовжує закладений за Порошенка курс «українізації», скільки б це не дратувало Москву.

Ну й третій, найцікавіший, момент. Що таке взагалі для українців «патріотизм»? Будь ласка: в першу чергу це – «любов до України». Так вважають 80 % опитаних.

Важливе зауваження. Респондентам надавалася можливість обрати з дванадцяти варіантів відповідей – причому, за словами директора «Демініціатив» Ірини Бекешкіної, кількість варіантів не обмежувалася. Це означає, що опитувані самостійно визначали найважливіші, на їхню думку, ознаки патріотизму. Так от, на другому місці опинилася готовність захищати Батьківщину – «якщо потрібно, то зі зброєю в руках». Так вважають 64 % українців.

Між 80 % та 64 % існує істотна різниця. А ще істотніша різниця – між абстрактною «лобюв’ю до Батьківщини» та готовністю за неї воювати. Як бачимо, наш народ часто воліє любити Україну без особливого напруження. Це можуть підтвердити й подальші дані. На третьому місці в ознаках патріотизму – «виховання у дітей любові й поваги до своєї країни» (58 %). Тут виникає те саме питання, що й у пункті першому. Що таке конкретно – любов до країни? Як і виховання цієї любові? От воювати – це конкретна річ.

Тим паче, невідомо ще, наскільки насправді готові були б захищати країну – навіть не в бою, а в принципі – ті, хто вважають це необхідним на словах. У дискусії, яка розгорілася з цього приводу на сторінці автора цих рядків у фейсбуку, пані Бекешкіна висловилася про це чітко: «Щодо готовності захищати – звісно, це не про себе, а скоріше «має бути», це певною мірою нормативна відповідь».  Втім, знана соціологиня стверджує, що й це «непогано».

Проте факт у тому, що українці демонструють куди більше готовності абстрактно «любити Україну», аніж виявляти цю любов у якихось конкретних діях. Ось як розподілилися відповіді по решті позицій:

дотримання законів – 56 %;

знання історії й культури своєї країни – 51 %;

участь у виборах – 38 %;

чесне виконання своїх обов’язків – 36 %;

Спілкування державною мовою – 35 % (але держслужбовців, як вказано вище, готові зобов’язати до цього майже всі; схоже, українці полюбляють, щоб їхні ідеали замість них реалізовував хтось інший, чи не так?);

сплата належних податків – 30 % (без коментарів);

участь у громадському житті – 28 %;

повага до влади – 26 %;

участь у боротьбі з корупцією та іншими вадами держави – 21 %.

Бачимо разюче і промовисте співвідношення між готовністю «любити Україну» та готовністю безпосередньо брати участь у подоланні вад державного життя. До того ж, виходячи з наведеного вище коментаря пані Бекешкіної, те, що 21 % українців вважають проявом патріотизму боротьбу з корупцією, аж ніяк не означає, що 21 % готові самі це робити (чи, тим паче, так і роблять). Швидше за все, таких істотно менше.

До речі, цікавий нюанс: «повагу до влади» як ознаку патріотизму на Сході обрали аж 42 %. Тоді як на Півдні – 28 %, у Центрі – 20 %, а на Заході взагалі тільки 16 %. І водночас на Сході найбільше прибічників тієї думки, що патріотизм включає сплату податків. Таких там аж 41 %. А найменше – на Заході (24 %). Є над чим подумати у плані регіональних відмінностей не лише щодо мови чи геополітики.

Тож, підсумовуючи, можна сказати таке: українці стають дедалі більше українцями – в серці. Але все ще не поспішають перетворювати свої переконання на дію, сподіваючись, що це хтось зробить за них. Наприклад, влада. От якби ще за це не воювати та не платити податки, еге ж?

Фото: Zaxid.net

 

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
632
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
22 Лютого 2020
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду