Новорічне вітання Володимира Зеленського не лише виглядало щирим, від душі — дуже схоже, воно прочинило завісу над способом мислення самого Зеленського, над його світосприйняттям та уявленням про те, що таке добре і що таке погано. Над його метою на посаді президента, іншими словами.

Отже, цитата: «Неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати».

Мабуть, Зеленський, так само як і багато журналістів, не пам'ятає епізоду понад тридцятирічної давнини. Тоді, коли Україна крок за кроком ішла до незалежності, коли почалися активні дискусії довкола статусу й місця української мови в тоді ще радянській Україні. От під час однієї з таких дискусій, трансльованих телебаченням доби гласності, донбаський шахтар сказав, що думав: «Если бы от этого в магазинах появилась колбаса — мы бы все сразу забалакали на украинском языке». Це висловлювання стало вірусним, його висміювали ще років із десять, у патріотичних газетах та журналах іще довго з'являлися карикатури чи то з «Букварем», чи то із шевченківським «Кобзарем» із загорнутою в них ковбасою, а «прагматичне» — у стилі «а що ми з того матимемо» — ставлення до української мови ще багато років називали ковбасним.

Той шахтар був щирою, але навряд чи такою вже інтелектуальною людиною. Чим завершилася подібна шахтарська щирість, ми сьогодні дуже добре знаємо. Сьогодні в Донецьку немає української мови, але й із ковбасою проблеми — точніше, зі змогою донеччан її регулярно купувати.

То навряд чи помітив Володимир Зеленський, що виголосив рівнісінько те саме, що й той шахтар тридцять років тому. Суто утилітарний підхід до духовних цінностей: а що ми з того матимемо. Доведений до абсурду споживацький підхід, цілком суголосний до російського пропагандистського образу «бездуховної Гейропи».

Слова Зеленського нагадали ще про одну вірусну цитату — цього разу з Леоніда Кучми, коли він іще був прем'єр-міністром: «Скажіть мені, що ми будуємо — і я вам це побудую». Оце будування того-невідомо-чого — чи воно не те саме «яка різниця»? І ще одна асоціація з Леонідом Кучмою: багатовекторність. Теж та сама ситуація, коли «немає різниці». От тільки чомусь «асфальтованих, освітлених вулиць» у результаті не з'явилося...

Об'єднати суспільство. Зеленський у цьому приречений на невдачу, допоки він не визначиться з термінологією: що саме він має на увазі під словом «об'єднати». Як і яким це має бути на практиці. Оце «немає різниці» засвідчує: президент прагне навіть не однодумства, а... суспільного бездумства. Новорічне вітання президента — це була декларація тих, хто каже: «Я хочу, щоб у всіх було багате і щасливе життя, а політику ненавиджу». Тільки не існує нічого абсурднішого за це твердження. Бо це те саме, що казати: «Я хочу, щоб усі були здорові, а медицину ненавиджу».

«Та яка різниця» — це кредо трієчників. Об'єднати суспільство довкола трієчників і на фундаменті менталітету трієчників — ну, тоді в нас і буде країна трієчників. Бо в кожному суспільстві є передова частина, є консервативна і є більшість із трієчників, яким усе однаково і яких ніщо не цікавить. Співвідношення між цими частинами — то і є вектор розвитку суспільства та швидкість того розвитку. Держава може форсувати цей розвиток, може сприяти йому, може гальмувати, а може просто начхати на нього. Але не може держава орієнтуватися на тих, кого ніщо не цікавить. На сегмент суспільства, пасивний та інертний за визначенням. Не може держава орієнтуватися на амбівалентну більшість. Якщо більшість вірить у гороскопи — це ж не привід створювати при Академії наук інститут астрології!

Справжнє об'єднання суспільства — це зовсім не те, що має на увазі Володимир Зеленський. Зверніть увагу на Велику Британію: ставлення до Брекзиту є близьким до 50 на 50 відсотків. Але чи призводить це до ворожнечі й ненависті? Ні, не призводить. На ймовірність виходу Шотландії та Північної Ірландії прохання не посилатися: по-перше, вони мають таке конституційне право, а по-друге, навіть якщо факт сецесії станеться, він буде мирним і спокійним.

Якщо Володимир Зеленський справді прагне об'єднати суспільство, він мусить проповідувати зовсім інше. Те, що опоненти — то не вороги. Те, що доводити свою правоту треба аргументами, а не образами. Те, що треба чітко відчувати межу, за якою закінчується різниця поглядів і починається людожерство. Культура опонування, культура плюралізму — от що лише й може об'єднати суспільство: хай будуть різні, зокрема й діаметрально протилежні погляди, але це не буде приводом для ненависті. І, до речі, відсутність в Україні культури плюралізму — це теж прямий наслідок того, що деякі пам'ятники надто довго стояли. Бо ті пам'ятники щомиті нагадували: «Хто не з нами — той проти нас».

Отут і варто згадати 5 канал і Прямий канал, де з настанням Нового року глядачів вітав Петро Порошенко. У принципі, в цьому не було б нічого поганого, тим паче що він є офіційним власником 5 каналу... От із Прямим уже складніше. Але в нинішньому контексті це виглядало як демарш. Так само, як минулорічне вітання Зеленського на «1+1». Демарш ображено-дитячий і небезпечний: тепер не буле нічого дивного, якщо наступного року на чотирьох каналах глядачів вітатиме Медведчук, і... можете уявити, які побажання він вихлюпне.

Зеленський демонструє ненависть до Порошенка. Гаразд. Але ж Порошенко демонструє таку саму ненависть до Зеленського, й часто тими самими методами. Око за око, зуб за зуб, дурень — сам дурень. Пара президентів дедалі більше нагадує гоголівських Івана Івановича та Івана Никифоровича — от тільки зовсім не смішно.

Тож от вам і вся культура плюралізму, от і вся культура толерантності до інакших поглядів. Тим паче, що чітко артикулювати різницю між поглядами, які декларують Зеленський та Порошенко, неможливо: вони декларують те саме, просто дещо по-різному розставляючи пріоритети.

От вам і все об'єднання суспільства — обопільне накручування ненависті, тим паче коли суспільство до пуття не розуміє, довкола чого й із якої причини. Особисті стосунки двох політиків стають загальносуспільними стосунками — чи має таке бути, а тим паче за часів іноземної агресії? То, може, заради об'єднання суспільства Зеленський як чинний президент простягнув би Порошенкові руку примирення? Або хоча би пояснив свою ненависть аргументами, а не тролінгом і конспірологічними натяками? А може, те саме запропонував би Порошенко — як старший та досвідченіший?

І насамкінець. Цілком може бути, що Зеленський адресував своє «немає різниці» тим, хто не може жити без Леніна та Жукова або не сприймає проспекту Бандери. Але суспільство сприйняло це інакше. Й це є зайвим свідченням неякісності президентської комунікації. Її безсистемності.