Ухвалення 13 листопада Верховною Радою в першому читанні законопроекту про відкриття ринку землі збурило велику частину суспільства. Без перебільшення, питання: дозволити чи заборонити продаж землі — сьогодні є одним із тих, що найбільше розділяють українців. А отже, людям конче потрібна інформація про це питання — чесна, повна, загальнодоступна й викладена зрозумілою мовою. Власне, ніщо інше, як брак інформованості, й призвело до нерозуміння проблеми дуже значною частиною суспільства.

Й от, здавалося б, момент істини, розгляд законопроекту. Що ж розповіли глядачам деякі провідні телеканали?

13 листопада, у день розгляду законопроекту, завдяки депутатам-шоуменам і мітингарям під Радою сюжети новин перетворилися на емоційне шоу з мінімумом змісту. У вечірніх випусках новин «UA: Першого», «1+1», «Інтера», ICTV показували полум’яний спіч Микити Потураєва про комунізм і «нащадків Ягоди, Берії, Єжова», вигуки Вадима Рабіновича про «тварей» та «ишака, продающего Украину», кадри зі свинею в труні, яку принесли під Раду учасники акції протесту проти ринку землі. Були синхрони й інших політиків, але порожні, без предметної аргументації, чому ринок землі потрібен або не потрібен.

Конструктиву в ТСН на «1+1» додала інфографіка стосовно змісту законопроекту: хто зможе купувати землю, скільки в одні руки. Тоді як «Подробиці» на «Інтері» відзначилися маніпулятивною неправдою, коли записали «Опозиційну платформу – За життя», «Батьківщину», «Європейську солідарність» і «Голос» до «противників продажу землі», хоча останні дві фракції – не проти продажу землі, а проти саме такого законопроекту, який розглядала Рада. Також «Інтер» слідом за російською пропагандою почав вустами ОПЗЖ утовкмачувати глядачам ідею «світового уряду» на чолі з Соросом (цитата Юрія Бойка про «слуг МВФ, слуг Сороса»). Трохи конкретніше, ніж на інших каналах, на «Інтері» розказали про вимоги мітингарів з вулиці. Чи не тому, що ці вимоги були співзвучними позиції політсили, з якою цей канал зазвичай пов'язують і чиїх цитат у сюжеті було найбільше?

Трохи більше могли глядачі дізнатися з підсумкових випусків 15 листопада, хоча не з усіх. Скажімо, в «Подробицях тижня» на «Інтері» за змістом було практично те саме, що й у поточних новинах. Була цитата Миколи Сольського, що «ми вже живемо з ринком землі років п'ятнадцять...», але розвитку тема не отримала. Натомість було дібрано синхронів-лякалок від інших політиків.

У «Фактах тижня» на ICTV було трохи роз'яснення закону. Пролунало, що один покупець зможе придбати до 200 тисяч гектарів, «це в рази більше, ніж в інших європейських країнах». Також пролунало, що «у малих і середніх фермерів не буде можливості конкурувати». Дав синхрон експерт — Сергій Фурса, але дуже коротко, недетально.

У «ТСН. Тижні» на «1+1» пообіцяли розкрити всі деталі ринку землі, хоча системної картини ці деталі так і не склали. Розповіли глядачам, що мораторій на продаж землі накладали 9 разів, але «нова влада вирішила поставити на цьому хрест». У синхронах пролунало, що це – «не створення ринку землі, а його детінізація». Натомість зібрання фермерів декларувало, що «держава не має продавати землю нікому». Лунали гасла спікерів про паї, оренду. Кожен казав своє — розібратися в тому глядачеві було неможливо. Ніхто, скажімо, не привернув увагу до дуже прикметної деталі: про «державу, яка не має право продавати», казали фермери, тобто люди, які точно знають, що їхня земля належить не державі, а їм самим! Наприкінці випуску від фермера пролунали слова: «Буде такий бардак, що ніхто не розбере».

І ці слова блискуче характеризували не лише майбутній, на думку того фермера, ринок землі, а й методику подання теми в теленовинах. Бо всі матеріали і в поточних, і в підсумкових тижневих випусках були про те, що сказали депутати стосовно проблеми ринку землі. Не було нічого про єдине — про саму проблему ринку землі.

Глядачі не могли зрозуміти, чиї аргументи були слушними, а чиї — хибними, вони могли лише взяти до відома. Глядачі не могли второпати, чому «Європейська солідарність» та «Голос», які завжди виступали за купівлю-продаж землі, тепер — проти. Глядачі не отримали ані найменших підстав, щоби зробити висновки: хороший цей законопроект, а чи халтурний, а чи з подвійним дном.

Андрій Богдан колись вів мову про те, що для комунікації з суспільством владі не потрібні посередники. Тож от вам найнаочніша ілюстрація, яка тільки може бути: яку роль зіграли телеканали під час розгляду найактуальнішого питання? А от роль посередників і зіграли, більше ніяку. Переповіли, хто що казав, і переповіли сумбурно. Коли так, то справді сторінки в соцмережах є кращими, бо хоча б ефекту зіпсованого телефону уникають, бо є першоджерелами.

Завдання ЗМІ в цьому разі було (тобто мало би бути) геть іншим: таку тему неможливо розглядати без експертів. Причому — оскільки йшлося би про оцінки законопроекту та поведінки фракцій — якогось одного чергового експерта тут було б замало, потрібні були різні експертні думки, викладені не уривками.

Причому були моменти, на які неможливо було не зреагувати. Наприклад, хтось із протестувальників казав, що не потрібен той ринок землі, бо, мовляв, до берегів річок і морів уже й так не пройдеш — усе приватне. То хіба ж не напрошувалося запитання: а може, тому й не пройдеш, що приватність та — тіньова, законом не врегульована? Бо в законі одне, а на практиці зовсім інше, й ті відносини довкола землі, які насправді існують, жоден закон не регулює?

А коли політики верзли й верзли нісенітниці, що, мовляв, земля є чи то державною, чи то «народною» — хіба ж не МУСИЛИ журналісти нагадати, що земля вже давно приватна, понад двадцять років як приватна? Що паї — то й є приватна власність? Причому нагадати так, щоби це привертало увагу й залишалося в пам'яті? Хіба ж не мусили оприлюднити цифри, скільки власників земельних ділянок за ці роки померли, так і не дочекавшись права розпорядитися своїм майном?

Політики відверто маніпулювали різними значеннями слова «земля», підмінюючи поняття «земля як об'єкт сільськогосподарського виробництва» та «земля як територія країни», «наша земля як наша країна». Ніхто їх на тому підмінюванні не зловив.

А чи не мусили журналісти вкотре й укотре повторювати: дозвіл на купівлю-продаж землі — це саме дозвіл, а не примус, селян ніхто не змушуватиме продавати землю насильно. Ми, власне, стикнулися з хибним колом: саме через відсутність права продавати землю селяни — її власники — власниками себе не відчувають, вони не усвідомлюють, що продавати чи не продавати землю — то буде їхнє рішення, а не чиєсь там за їхніми спинами. Вони самі не вважають себе повноправними власниками, от тому й бояться.

А ще як ніколи раніше спало на думку: а може, чимало політиків і самі не розуміють, що земля давно вже приватна? Вважають розпаювання й приватизацію за фікцію, яку легко скасували б?А може, чимало журналістів вважають так само? Роки зо два тому чув на Першому каналі «Українського радіо», як якийсь «експерт» переконував: мовляв, приватної власності на землю в Україні ніколи не було, для українців приватна власність є буцімто чужинським поняттям; в Україні буцімто земля належала громадам, і ті громади буцімто кожного року по-новому розподіляли наділи між селянами. Так, цей порядок справді існував — у Росії. А в Україні земля була спадковою. І саме ця обставина є основою основ, чому Україна — не Росія. Але того «експерта» ніхто не зупинив і навіть зі студії не виставив.

Натомість телеканали (зокрема, згадані випуски) — знову слідом за політиками — концентрують увагу суспільства на питанні, чи скуплять землю іноземці; у багатьох матеріалах ЗМІ йдеться чомусь про лякалку «всю землю скуплять китайці» — можна гадати, що вони, китайці — наші близькі сусіди. У згаданих випусках — як, власне, майже ніде у ЗМІ — не довелося зустріти експертного аналізу: що буде, якщо значні площі землі й справді опиняться у власності іноземців. Чи краще, коли землі поділять наші рідні олігархи? А переведення уваги на питання іноземців відвертає цю увагу від украй важливого питання захисту від авантюрного капіталу, який може бути як іноземним, так і українським.

І нинішній спосіб висвітлення цієї складної надважлива теми не був чимось винятковим. От уже майже три десятиліття існує цей мораторій. І всі ці майже три десятиліття ця тема не перебувала в полі постійної уваги ЗМІ: цікавість медіа до неї спалахувала, коли чергового разу поставала на порядку денному у ВР. Усі ці довгі роки ЗМІ пленталися у хвості політиків — і, судячи з вищезмальованого, мають намір плентатися й надалі.

Усі ці роки суспільна дискусія точилася довкола «бути чи не бути» ринку землі. І це цілком влаштовувало олігархів, бо безпредметна дискусія гарантовано відкладала й віддаляла цивілізований ринок землі, на довгі роки залишаючи його тіньовим. Хоча та дискусія мала б перейти на предметніші рейки: яким саме має бути ринок землі? Адже саме в цьому питанні помилки можуть стати непоправними! Суспільство давно вже мало продискутувати й дійти згоди: яким має бути ринок землі, де ті принципи й червоні лінії, які не можна переступати.

І якщо політики цієї дискусії уникали, саме ЗМІ мали взяти до рук ініціативу й улаштувати загальносуспільну дискусію. Не чекаючи, поки політики підкинуть інформпривід. Цього зроблено не було. Результат: у суспільстві панують стереотипи та упередження, що воно таке — ринок землі, значна частина суспільства до пуття не знає, оцінити якість ухваленого законопроекту суспільство не може, людям залишається сліпо вірити політикам.