Відповідають: Василь Самохвалов, Ігор Курус, Олександр Палій, Владислав Лясовський, Сергій Гузь, Тарас Шевченко, Тарас Петрів, Сергій Дацюк, Микола Княжицький, Олег Медведєв, Ігор Лубченко, Сергій Черненко.

Василь Самохвалов, директор новин на Першому Національному:

- Створення суспільного мовлення чи телебачення цілком і повністю залежить від ініціативи і бажання влади. Тобто, на декларації спільно з різними політичними силами вона, звичайно, може йти, проте сама система суспільного мовлення буде створена тільки тоді, коли влада цього дійсно захоче. Я, власне, чекаю, не декларативних документів, а реальних кроків.

Те, що вони підписали, звичайно, дуже добре, я це сприймаю як позитивний фактор, це означає, що різні політичні сили, навіть ворогуючі, розуміють, що єдиний порятунок для того, щоб всі їхні дії об’єктивно, незаангажовано висвітлювалися в ЗМІ, щоб існував стандарт такого висвітлення – це суспільне мовлення. І для мене це дуже знакова річ, коли різні політичні сили хоча б у цьому пункті дійшли згоди. Ну, а далі все залежить від того, наскільки буде тривалим шлях від декларації до реальних дій.

Ігор Курус, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

- Я вважаю, що коли основні політичні сили домовляються про якісь принципи, ці принципи будуть втілені в життя. Ми мали приклад пакетних домовленостей по конституційній реформі, коли склалась така ситуація, за якої одна чи дві сторони пресингують іншу сторону чи кілька сторін для того, щоб ці принципи були запроваджені.

Через те я думаю, що Декларація в положеннях про СМ буде реалізована. Інше питання, як вона буде реалізована. Політики мають дати можливість технологам і спеціалістам виробити певні кроки, які призвели б до створення дійсного реального суспільного телебачення. Щоб воно не було псевдосуспільним телебаченням, потрібно з юридичної точки зору виробити механізм правильної реорганізації УТ-1 чи створення іншої телеорганізації. І якщо СМ буде на базі чогось іншого, то під це має бути виділений певний частотний ресурс. Я вже не кажу про систему управління СМ. Система управління громадським телебаченням вже розроблена, вона діє у світі, її треба лише запозичити.

Також дуже важливим є програмне наповнення, тому що чесні новини - це ще не є суспільне телебачення. І ми маємо кілька прототипів СМ: британський досвід, американський, німецький. Це ті країни, де воно працює. Створювати СМ, яке ніхто не буде дивитись, теж неправильно.

Олександр Палій, координатор Секретаріату Громадської Ради з питань свободи слова та інформації:

- Декларація ніяк не вплине на суспільне мовлення. Її підписання свідчить лише про наміри, а не про дії. Її підписали такі політичні сили, як партія „Регіони України”, яка, фактично, є монополістом медіаринку. І чекати від Пінчука, який контролює три канали українського телебачення, що він буде просувати ідею СМ, безглуздо. На мою думку, про ці обіцянки забудуть вже через тиждень.

Владислав Лясовський, відповідальний секретар Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

- Будь-яка декларація - це є певні зобов’язання чи акт доброї волі з приводу якихось стратегічних речей чи загального бачення того, яким чином мають розвиватися проекти чи ідеї. Що стосується Громадського телебачення, то, на мою думку, тут чітко висловлена спільна позиція. І мені здається, що це дуже добре, коли певні політичні сили вже окреслили перелік питань, з яких у них є спільна точка зору. Якщо так, то це вже є позитив до подальшого руху в питаннях громадського телебачення. Тому що ми знаємо багато прикладів того, коли кажуть, що в принципі ми „за”, ми б хотіли громадське телебачення, а далі починають знаходити якісь гачки чи шпаринки для того, щоб завести це питання в глухий кут. Але в даному випадку, є вже певна позиція, і ця позиція позитивна щодо громадського телебачення.

Яким чином можуть бути реалізовані ці плани? Я думаю, що команди людей, які від кожної з цих сторін мають своє бачення щодо розбудови громадського телебачення, будуть об’єднані для спільної праці. І це вже буде більш потужний документ, більш потужний проект, який відображатиме інтереси якогось певного загалу і політичних сил, і тієї громадськості, яка підтримує ці політичні сили.

Сергій Гузь, голова Незалежної Медіапрофспілки України:

- На мою думку, це просто пуста декларація. Якщо за останні десять місяців у цій сфері змін не відбулося, то навряд чи вони відбудуться після цієї декларації. Вона нічого не змінить. По-перше, потрібен перехід до відкритої політики. По-друге, треба негайно приймати у другому читанні та в цілому закон щодо Суспільного мовлення.

Тарас Шевченко, президент Інституту Медіа Права:

- Власне, законопроект про суспільне телебачення вже прийнятий у першому читанні і зараз активно готується до другого читання. А Президент буде його підписувати, а не накладати вето. Я сподіваюся, що ця декларація ще раз підтвердила наміри Президента, який давно озвучував своє бажання створити в Україні суспільне телебачення. І втілюватися це має через прийняття закону.

Тарас Петрів, заступник директора Інституту журналістики:

- Чудово, коли політичні сили декларують високі принципи щодо ЗМІ та розвитку медіаринку. Проте потрібно реалізовувати декларації в реальних швидких кроках. Зокрема, чи це відбуватиметься насправді, ми зможемо побачити в подальшій підтримці законодавчих ініціатив щодо Суспільного мовлення, реформування Першого Національного, створення прозорої системи функціонування мас-медіа.

Сергій Дацюк, консультант корпорації стратегічного консалтингу „Гардарика”:

- Не вплине, бо в нас інституту власності на ЗМІ досі немає, а Закон «Про телебачення і радіомовлення» ще не прийнятий. Поки немає інституту власності, точно сказати, хто є власником, просто неможливо. Це може зробити СБУ. Але на основі якого законодавства? Тому, Декларація про наміри як Декларація – це чудово, але вона є поки що неефективною.

Микола Княжицький, генеральній директор компанії „Медіа Дім”:

- Я вважаю, надзвичайно позитивними цитати, які викладені в цій декларації. Тому що суспільне телебачення та радіомовлення не можна побудувати силами та бажанням одного Президента, тим більше, якщо такого бажання немає, про що він неодноразово заявляв. Але оскільки різні політичні сили підписалися під цією декларацією, є хоча б маленька надія, що буде змога створити повноцінне громадське телебачення.

Інша справа, що ті проекти громадського телебачення, які розглядаються, в основному, роблять його не громадським, а парламентським, що теж неправильно. Тому що громадське телебачення має бути незалежним як від Президента, так і від парламенту, і від фракцій. Якщо ця декларація не залишиться лише декларацією, будуть залучені фахівці, які вибудують нормальну українську модель громадського телебачення, яка не буде залежати від української влади, що буде дуже позитивно. Але, щиро кажучи, я в це мало вірю. Я думаю, що це тільки чергові красиві слова і демагогія, до яких дуже звикли українські політики. Оскільки за такими словами і демагогією, як ми вже встигли переконатися, дуже часто справи не рухаються.

Популізмом займатися набагато легше, аніж написати Закон «Про суспільне телебачення». Я переконаний, в Наглядовій раді суспільного телебачення мають бути представники всіх регіонів України, і висувати їх повинні облради. Це телебачення має відображати точку зору всіх регіонів України, а не купки людей, яких подає Верховна Рада. Щодо зобов’язань: втілюватися вони можуть тільки через внесення змін до законодавства України. Поки що жоден проект створення в Україні реального громадського телебачення не є зареєстрованим, оскільки той, який є зареєстрованим, не можна назвати громадським телебаченням навіть із натяжкою. Я сподіваюся, що представники політичних сил, які підписали цю декларацію, здійснять підготовку такого законопроекту і внесуть його на розгляд парламенту, а Президент потім підтримає цей законопроект.

Олег Медведєв, шеф-редактор сайту „Обозреватель”, радник Віктора Ющенка на період передвиборчої кампанії:

- Ця декларація – пустоцвіт і пустодзвін. На мою думку, вона ні на що не вплине. Вона ні на кого не накладає жодних зобов’язань. Хоча сама по собі ідея непогана. Тому що треба підвести риску під передвиборчою кампанією минулого року. Вона мала б сенс, якби була прийнята за інших обставин. Ця декларація стала символом не примирення, а контрреволюції.

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України:

- У нас декларацій було багато. Починаючи з того, що на майдані було проголошено, що влада не буде втручатися в діяння органів масової інформації. Але ми маємо багато прикладів того, що влада втручалася, втручається і продовжує втручатися. Тисне. Раніше, на початку 2005 року, тиснули тільки на керівників органів масової інформації, щоб вони йшли у відставку, а тепер вимагають від керівників, щоб вони звільнили того чи іншого журналіста. Так що декларацій у нас уже дуже багато, а результатів поки що немає. Головне – невтручання влади. Дати можливість засобам масової інформації діяти самостійно, і тоді буде все нормально.

Сергій Черненко, політолог:

- Лозунг "свобода слова" різні політичні сили часто актуалізують, виходячи з власних політичних інтересів. Тому не візьму на себе сміливість стверджувати, що всі партії і політики, які підписалися під Декларацією єднання та співпраці, будуть завжди свято дотримуватися принципів свободи слова. Разом з тим, публічні зобов’язання керівників держави, представників різних політичних сил, як мінімум, є ще одним - на мій погляд, зовсім не зайвим - позитивним сигналом як для журналістського середовища, так і для суспільства.

Наскільки швидко і фундаментально це може змінити на краще ситуацію в ЗМІ, сказати дуже складно. Зміна суспільно-політичної ситуації в країні замість того, щоб, згідно з багатьма наївними очікуваннями, одним махом вирішити медійні проблеми, поставила багато нових питань. Пригадую, як у розпал тотального контролю за ЗМІ з боку президентської адміністрації Медведчука за благо видавалася ситуація, коли в інфопросторі будуть змагатися ЗМІ, контрольовані хоча б різними групами впливу. Зараз ми це практично отримали, але чи цього насправді чекало суспільство від мас-медіа?

Не менш складна ситуація із суспільним мовленням. Попри наявність проектів і пропозицій, так ніхто і не запропонував переконливої концепції, я б сказав, не лише СТВОРЕННЯ, але й ефективного подальшого ФУНКЦІОНУВАННЯ Суспільного мовлення. Ті відомі топ-менеджери, які, начебто, беруться за цей проект, звикли працювати на рейтинги і прибутки, що не завжди корелюється із декларованими цілями Суспільного мовлення, та й їх менеджерські навички кувалися в «тіньових» схемах минулого часу. Багато хто із журналістів занадто звик працювати в "інформаційно-воєнному" режимі, і сьогоднішні реалії політичної боротьби свідчать, що на таких журналістів залишається попит. Про підходи окремих політичних діячів - і говорити годі.

Коротше кажучи: реальні зміни в інфопросторі не впровадиш указом, декретом чи декларацією, це достатньо тривалий процес, результати якого залежать і від влади, і від самих журналістів, і від громадської думки.

Якщо говорити про позицію Президента України, то, наскільки мені відомо, ідея Суспільного мовлення залишається на порядку денному, про що не так давно були відповідні заяви від його прес-служби. За тієї інформацію, яка є у мене, думаю, можна сподіватися, що вже ближчим часом глава держави вступить у безпосередній діалог з представниками громадськості та медійного середовища, для того, щоб виробити спільні узгоджені підходи з цих питань.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МФВ „Відродження”