Країні потрібні нові обличчя. Нові сили. Нові політики. Під час цієї парламентської кампанії ми чуємо про це з кожної праски. І, як показують результати президентських виборів та соціологічні опитування напередодні виборів парламентських, ці гасла отримують великий і теплий відгук у колективному серці так званого пересічного виборця.

У серці — так. А от як щодо мозку?

Автор цих рядків уважно переглянув телерекламу провідних політичних сил (провідних у сенсі рейтингу), які прямують до парламенту з максимальними шансами на перемогу. Ні, не подумайте — інтернет-рекламу теж. Хоча останнім моментом можна було б і не перейматися. Попри всі розмови про нібито дедалі більший розрив між ТБ та інтернетом, меседжі політичної пропаганди однаковісінькі що там, що там. І це цілком логічно: технології змінюються щокілька років, а людське мислення — хіба що раз на сто тисяч літ, і то вчені в цьому не впевнені.

Класикою української політичної пропаганди завжди був більшовизм. Так, так. Не треба тут про «індивідуаліста» чи «фермера». Авжеж, одноосібне господарство історично привабливіше для українця, аніж для росіянина, і про це написано в кожному вітчизняному підручнику вже чверть століття. Проблема в тому, що в порівнянні з одноосібниками якої-небудь Великої Британії, ми таки невиліковні колективісти.

Саме тому Олег Ляшко лякає виборців фантастичною приватизацією української землі іноземцями, насправді діючи в інтересах українських олігархів, котрі виступають проти приватизації землі в принципі, бо якраз олігархи й узяли цілковитий контроль над землею задешево і всіляко опираються узаконенню власності на землю. Лівацькі гасла Ляшка — допомога олігархам; цей приклад не перший в історії й не останній.

Юлія Тимошенко, яка ще більша більшовичка, обіцяє знижку на газ і щастя всім і безкоштовно (умовно кажучи). Тимошенко — найпослідовніша більшовичка з усіх. Її слід поважати за те, що її соратники хоча б наводять аргументи. Вони науково й переконливо показують, що газ і справді може бути вдвічі дешевшим, ніж є. Те, що вони не кажуть про наслідки для кожного з нас — у вигляді девальвації, наприклад, — це вже інше питання, атож?

До речі, якщо хто не знав, то підвищення цін на товари першої необхідності — то за наших реалій це не так про інфляцію, як саме про девальвацію. Хоча й не тільки.

«Опоблок» у телевізійній — і будь-якій іншій — рекламі теж полюбляє побалакати про економіку. Мабуть, найбільше за всіх. Вони відновлять заводи й дадуть усім робочі місця. Аякже… Втім, строго кажучи, це єдина капіталістична партія в усій Україні. Або — єдина капіталістична партія в усій Україні на даному етапі даного виборчого циклу.

Проте гасла на кшталт «відновимо заводи» не мають сенсу в наявній нам реальності. Які заводи? Вивезені російськими окупантами на металобрухт? Відбудувати їх? І як? Гроші звідки візьмете? Відповідей на ці питання не те що немає — самі питання старанно приховуються від уваги можливого виборця. Що вже підштовхує до роздумів.

Але ще гірше ось що: окрім усіх цих лівацьких закликів, до теми економіки в цій кампанії НЕ ЗВЕРТАЄТЬСЯ НІХТО.

На цьому моменті хочеться зробити паузу. Адже читач не осягає всього жахіття ситуації.

Україна є найбіднішою країною Європи. Це сталося не зараз. Ми швидко після розпаду СРСР стали такими. Один час гіршими за нас були Білорусь і Молдова, потім — лише Молдова. Після «гібридного» нападу на нас Росії у 2014-му Молдова випередила нас. Логічно: ми втратили значний потенціал. Та я про те, що в усій цій ситуації в нас про економіку не кажуть ВЗАГАЛІ.

Про економіку не кажуть ні Вакарчук, ні Гриценко, ні навіть націоналісти. Я, до речі, поясню це «навіть». Річ у тім, що націоналісти, здається, єдині, хто адекватно ставить питання оборони країни. Серед усіх інших про оборону не каже ніхто. Тільки про «мир». Ніхто не думає, що для миру потрібна добра оборона. Отож, за всієї нелюбові автора до політичних практик «цинічних бандер», тут необхідно висловити повагу до того, що вони чи не єдині реалістично оцінюють стан загрози Державі. Та водночас — які економічні стратегії та методи пропонують націоналісти для розвитку міцної армії та оборонної промисловості?

Якщо ви спитаєте їх, то поради будуть такими ж, як і в усіх інших: ми поставимо на відповідальні місця гарних і правильних людей, які провадитимуть правильну й гарну політику.

Проблема в тому, що цього не може бути. За жодних обставин. Потрібні ПРОФЕСІЙНІ люди. І вже ваша проблема — як забезпечити їхню «правильність».

Постав скільки завгодно «нове обличчя» лагодити трактор — але це не дасть результату, якщо людина ніколи раніше не бачила трактора в обличчя.

І найбільша трагедія — не просто обман чи омана, а саме трагедія — це тренд масової агітації «новими обличчями», половина з яких нічого не вміє, а інша половина вміє, але це вже не нові обличчя. Телячий захват частини інтелігенції тим, що нині нібито «оновлюється» політикум країни — це самогубна спроба перекласти відповідальність із себе. Із нас. Які не подужали. Бо не цікавилися економікою, а її потрібно реформувати негайно й різко — й де ті люди, які УМІЮТЬ це хоч би почати? Я вже не кажу — завершити.

Припиняймо балакати про «нові обличчя». Нам потрібні нові структури. Нові системи. Нове розуміння тих соціальних систем, які СТВОРЮЮТЬ капітал, а не витрачають його. Нові конструкції цих систем.

Нам потрібні нові мізки. Нових облич ми бачили вже досить. Не вірте «новим», які не говорять про економіку, а запевняють, що вони не будуть красти. Якщо в тебе на городі не росте буряк — то це не тому, що його вкрадено. Це тому, що ти не вмієш сапати.

Фото: Укрінформ