«Зосередження каналів у руках оточення Віктора Медведчука — загроза для національної безпеки України», — заявляє 20 червня рух «Медіа за усвідомлений вибір». «Є одна річ, яка може хоч якось допомогти вирішити це питання. Це — Бойкот. Політиками, в першу чергу, — візитів на ці канали. Журналістів — працювати на цих каналах. Органів влади — сприяти у висвітленні подій цими каналами. Якщо ви — звичайно, патріоти», — пише чотири дні до того на своїй сторінці у фейсбуку генеральний директор «1+1» Олександр Ткаченко.

Ці та інші заяви роблять хвилі бурхливого обговорення медійниками зміни власника каналу ZIK. Відтепер це третій — після «112» та NewsOne телевізійний канал, чию інформаційну політику та ідеологію загалом визначає одіозний Віктор Медведчук. Кум Путіна, ідейний прихильник «русского міра», українофоб і майже неприхований тепер медіамагнат.

Розмови довкола ZIK у професійному середовищі не вщухають досі. Основна причина — канал, який вважався здебільшого проукраїнським та мав довіру західноукраїнської аудиторії, тепер різко мінятиме контент. Навіть якщо проукраїнська ширма збережеться, як обіцяли, з його слів, ведучому авторської програми Остапу Дроздову, працювати на токсичного власника — себе не поважати. Через те з каналу звільняються автори й журналісти. Хоча на їхнє місце запросто приходять інші.

Проте пан Дроздов не закликає політиків і публічних людей не приходити на ефіри, як це зробив два тижні тому пан Ткаченко. Між іншим, керовані останнім «Плюси» теж здобули не найкращу репутацію під час цьогорічної президентської виборчої кампанії. Є навіть громадська ініціатива, яка закликає бойкотувати вже «1+1», і в громадських місцях розклеюються листівки відповідного змісту. А Вадима Рабіновича (до речі, хто забув, одного із засновників «1+1») обурив заклик Олександра Ткаченка до бойкотів. Мовляв, хто б казав…

Але в цій ситуації або щиро помиляються, або не менш щиро лукавлять обидві сторони. Йдеться не лише про персоналії Ткаченко & Рабінович. Наївно помиляються спільноти й особи, котрі з різних майданчиків закликають як бойкотувати медіаконтент, так і не зазіхати цим бойкотами на свободу слова. Небезпеку переходу частини інфопростору під контроль відверто ворожих сил відзначає, зокрема, Отар Довженко. Але в цій же публікації він ставить знак рівності між каналами Медведчука і Прямим, кричуще пропорошенківським, і обґрунтовує це. Тим самим пан Довженко та інші колеги, котрі аналізують і пишуть на подібні теми, вільно чи мимоволі підтверджують не раз висловлену мною думку: в Україні відсутні впливові медіа з чіткою збалансованою державницькою проукраїнською позицією. Які працюють не на дядю, а на Україну.

Ключове слово тут — впливові. Колишні співробітники ZIK разом із «Медіа за усвідомлений вибір» та іншими громадськими організаціями спільною заявою вже закликали керівництво держави та органи правопорядку вжити заходів, аби не допустити повзучої окупації медіапростору Росією та ідеями «русского міра». Але чи знайде заклик адресата, якщо з 1 липня в ефірі «1+1» — знову серіал «Свати», до виробництва якого причетні не лише чинні керівники держави, але й особисто президент Володимир Зеленський?

Боже збав, у мене нема ані питань, ані претензій до керівництва каналу! У них партнерські стосунки з виробником, це бізнес. І якщо канал вирішив показувати «Сватів» — його право. Таке саме право не дивитися «ватний» продукт мають незгодні громадяни України. Через це «Плюсам» через фейсбук укотре можуть оголосити бойкот. Ось тільки толку від того не буде: все одно «Сватів» з ефіру не знімуть. Їх покажуть і потім повторять. Продукт має рейтинг і аудиторію.

Геллерівська «пастка 22» в тому, що бойкоти телеканалів, як медіаресурсів загалом, завдають шкоди ворогам лише в уяві тих, хто закликає до бойкоту й сам показує приклад. Згадайте ініціативу з бойкоту російських товарів, яку запустили в 2014 році. Паралельно фейсбук закликав бойкотувати бізнес, до якого причетні члени Партії регіонів. Навіть поширювали інфографіку, аби борці й борчині точно знали, куди бити. Чи був із цього якійсь результат, окрім морального задоволення? Ні. На ворожий бізнес свідомість окремих осіб чи груп осіб не вплинула.

Те саме — з ворожими медійними майданчиками. Ви можете викинути телевізори й пишатися цим. Ви можете жодного разу не зайти на сайт «Страна.ua». Ви можете влаштовувати акції протесту перед офісами ненависних вам каналів, байдуже, Медведчуку вони належать, Коломойському, Ахметову чи Пінчуку. Можете писати кілометри досліджень про те, що телебачення й медіа загалом у нашій країні — не бізнес, а дотаційні активи олігархів і погано замаскована російська зброя. Жоден засуджений активною проукраїнською спільнотою соцмереж медіаресурс від того не згине, як роса на сонці.

Аналогічно — з персональними бойкотами. Вже 17 червня відомий своєю проукраїнською позицією та медійно активний політолог Кирило Сазонов попередив через фейсбук: «З приводу порад, про які я ніколи не просив. Це про канали, на яких я, на вашу думку, не повинен з'являтися зі своєю думкою для своєї аудиторії. Назвіть телеканал, котрий не належить впливовій ФПГ. А я напишу, хто так побудував правила гри». Це до того, що категорична відмова свідомих громадян ходити в ролі експертів на ефіри неприйнятних каналів із антиукраїнським контентом і токсичними власниками не налякає ані власників, ані менеджмент. З іншого боку, донесення власної позиції, якою проукраїнські громадяни пояснюють свою присутність на таких майданчиках — для самозаспокоєння, не більше. Не донесуть вони нічого сотням тисяч глядачів, котрі ностальгують як за СРСР, так і за УРСР із сильною рукою Януковича на додачу.

Політиків це так само стосується. Якщо, наприклад, Зорян Шкіряк упреться рогом і не піде в ефір каналу «112», Медведчуку не болітиме. І так само не болітиме Нестору Шуфричу, якщо його ігноруватиме, скажімо, «1+1». Чи, навпаки, він сам ігноруватиме низку каналів — відсутність Шуфрича на політичному ток-шоу не збільшить і не зменшить його показники. Більше скажу: навіть якщо політичне ток-шоу матиме низькі показники, це не від того, що його бойкотують свідомі експерти й політичні персоналії. Воно не закриється — бо воно потрібне власнику медійного майданчика в будь-якому вигляді. Тому припинити мовлення чи закрити ворожий проект жоден бойкот не допоможе. Ані глядацький, ані персональний. Контент створюється, поки того хоче власник. Він же — головний інвестор. Ідеологія контенту так само визначається ним. Вимкнувши телевізор, глядач не ліквідує канал. Єдиний, але, на жаль, поки нереальний вихід — поява мільярдера із проукраїнською державницькою позицією, який створить впливовий медіахолдинг, про що я також писав раніше. Та переб'є своїм контентом медведчуківський.

Фото: Дзеркало тижня