Початок активної фази чергової передвиборчої кампанії в Україні збігся зі святкуванням Дня журналіста. Цього дня, 6 червня, було оприлюднено звернення до президента медіаруху «Медіа за усвідомлений вибір» з пропозицією першочергових медіареформ. Одна з вимог – «впровадити ефективні способи протидії тиску медіавласників-олігархів та політиків на контент ЗМІ, щоби покінчити з маніпуляціями, корупцією й дати медіасектору можливість будувати незалежні редакційні політики».

Проблема залежності редакційної політики від власників та/або політиків актуальна не лише для загальнонаціональних ЗМІ. Регіональні та місцеві медіа, за висновками останнього моніторингу Інститут демократії імені Пилипа Орлика, навіть після «роздержавлення» залишаються тісно пов’язаними з владою і демонструють готовність обслуговувати її «інформаційно».

Як це реалізується на Донеччині в контексті виборів? Наприклад, так: медійники Слов’янська своє професійне свято провели в компанії народного депутата Олега Недави – з прогулянкою на катері, застіллям на природі і змаганням зі стрибків у мішках.

Як свідчить сюжет слов’янського телеканалу Splus, під час «неформальної зустрічі» депутат назвав журналістів не четвертою, а першою владою, прирівняв їх до учасників бойових дій і нагородив грамотами. «В следующей каденции, когда я буду избран по 47-му округу, я обязательно стану автором законопроекта, который позволит улучшить дальнейшую жизнь журналиста», – проголосив Недава.

Слов’янські журналісти «віддячили» серією публікацій вже наступного тижня, коли депутат подав документи до ЦВК: по два-три «редакційні» сюжети/новини з Недавою видали той самий телеканал Splus і місцеві сайти «Карачун» і «Деловой Славянск» – у стилістиці «сделал немало добрых дел».

Святкування Дня журналіста у Слов’янську – це така наочна метафора професійної безпринципності, що для деяких журналістів майже унормувалася і спостерігатиметься в медіапросторі Донеччини аж до виборів. Через фінансову залежність від власників (чи психологічну – від влади загалом) представник ЗМІ обирає виконувати їхні забаганки та слухняно впливати на свідомість виборця замість інформувати про перебіг подій.

Як виявила моніторингова група Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу, яка з червня працює над відстеженням політичних матеріалів у виданнях Донецької та Луганської областей, вищезгадана трійця ЗМІ Слов’янська відзначилася найбільшою кількістю матеріалів з ознаками замовності. Без маркування політичної реклами вони публікують піарні релізи кандидатів від партії «Опозиційна платформа – За життя» Юрія Бойка та лідера політради «Опозиційного блоку» Бориса Колеснікова, який висувається по мажоритарці від округу №49 (Дружківка, Костянтинівка, сільська частина Покровського району).

Колесніков – наразі найпомітніший політичний «рекламодавець» Донеччини, адже він має власну газету й інтернет-видання «Знамя индустрии» (ТОВ «Відродження Донбасу») з редакцією в Костянтинівці, яку читають у 12 містах і шести районах Донецької області, та певний ресурс, щоб охопити також медіа сусідніх міст.

В окремі дні всі площі головної сторінки сайту «Знамя индустрии» займає власник видання або його фонд. Приміром, 13 червня з дев’яти новин Колеснікову було присвячено п’ять. Наступного дня в рубриці «Головні новини» таких публікацій було чотири з восьми. За 19 червня в семи публікаціях з 11 згадувався Колесніков чи його фонд.

Схожі на агітаційні матеріали, втім, не маркуються як політичні, подаються в рубриці «Офіційно» і здебільшого не мають автора. Такі ж самі тексти водночас зі «Знаменем индустрии» виходять в інших ЗМІ Донеччини. Наприклад, новина від фонду Колеснікова «Школьники Покровского района побывали на бесплатной экскурсии в Харькове» дублюється не лише в медіа Покровська, але й у виданнях «Дружковка на ладонях» и «Деловой Славянск» – хоча де Покровськ і де Слов’янськ із Дружківкою?

Або навпаки – ось покровський телеканал «Орбіта» в підсумковому випуску новин дня навіть не намагається пояснити покровчанам, чому їх має цікавити, як Борис Колесніков зустрівся з мешканцями Дружківки та Костянтинівки. Цей «паркетний» сюжет має й ознаки політичної реклами: наприкінці авторка говорить про те, що «громадськість підтримала наміри опозиціонера балотуватись у Верховну Раду». Однак сюжет не має маркування, а подається як авторська новина.

Слов’янський телеканал Splus у сюжеті про візит Юрія Бойка до Харкова під назвою «Зниження вартості газу дозволить знизити ціни на всі групи товарів» узагалі дає Бойкові можливість висловити свої передвиборні обіцянки та поагітувати за прямі переговори з РФ щодо поставок газу: «Бардак, который натворили с коммунальными тарифами, когда людей просто обрекли на энергетическую бедность, – вот это мы устраним, и переговоры прямые с Российской Федерацией для этого являются хорошим инструментом».

Між тим, під час парламентської передвиборної кампанії ЗМІ заборонено включати політичну рекламу до інформаційних програм (частина 17 статті 74 закону «Про вибори народних депутатів України»).

Стаття 63 закону «Про вибори народних депутатів України» гарантує, що «виборцям забезпечується можливість доступу до різнобічної, об'єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору». На таку можливість наразі чекає Маріуполь, чий міський голова Вадим Бойченко потрапив до списків «Опозиційного блоку». Майже відразу в місті з’явилися точки безкоштовної роздачі спеціального числа газети «Приазовський робочий» з передвиборчою агітацією партії.

Вийшлов вже два «спецвипуски», які газета Ріната Ахметова презентує на своїх начебто ювілейних заходах з роздачею виборцям «подарунків» під агітаційні вітання кандидатів «Опоблоку». «Приазовский рабочий», до речі, отримав з міського бюджету понад 2 млн грн на передплату для громадських організацій та малозабезпечених мешканців Маріуполя.

Інші партії та їхні лідери, крім Бойка з ОПЗЖ та представників «Опозиційного блоку», в інформаційному просторі Донеччини майже не представлені. Активність демонструють іще мажоритарники-самовисуванці, як-от Олег Недава або Максим Єфімов.

Єфімов має свій медійний ресурс у Краматорську – видання «Восточный проект» (ТОВ «Восточний проект Краматорськ»), тож його кампанія теж не є взірцем чистоти. Матеріал «Народный депутат Максим Ефимов подарил современный компьютер будущему веб-дизайнеру Павлу Еганову» – насправді про те, як усім містом краматорчани допомагали юнакові з інвалідністю, який залишився сам після тяжкої хвороби матері. І хлопець, і сусідка, яка ним опікується, неодноразово кажуть, що небайдужі містяни збирали і їжу, й одяг, і гроші, і навіть зробили у квартирі ремонт. «Ему помог практически весь Краматорск: от государственных до частных предприятий и простых граждан», – свідчить сусідка, але… Мало хто читає далі заголовків.

Зрештою «Восточный проект» перетворюється на дошку оголошень для зустрічей Єфімова з виборцями, де він послідовно привласнює «нашій команді» всі досягнення останніх п’яти років. Так, на зустрічі з працівниками відділу палеонтології музею міської історії було привласнено появу доріг, дитячих майданчиків, амбулаторій, термомодернізацію шкіл, а також обіцяно автономне водопостачання міста й будівництво в Краматорську аеропорту (!). Саме цей аеропорт в іншому окрузі «продає» виборцям Колесніков (так само аеропорт Маріуполя перетворили на свою обіцянку водночас Бойченко й Тарута).

У посібнику «ЗМІ та вибори. Саморегуляція, безпека, закони», який у жовтні 2018 року видали «Детектор медіа» та Інститут масової інформації (ІМІ), зазначається, що журналісти мають перевіряти на реалістичність будь-які обіцянки кандидатів у два обов’язкових кроки. «По-перше, слід одразу ж запитувати в політика про те, як він бачить механізми реалізації своєї обіцянки…. По-друге, реалістичність обіцянок найчастіше потребує й експертної оцінки — якісного фахівця в тій галузі, якої ця обіцянка стосується (економіста, соціолога, правознавця та інших). Без такої оцінки ретрансляція голої обіцянки кандидата чи партії жодним чином не може вважатися збалансованою».

Після того, як під час президентської кампанії роздавалися обіцянки, які не можуть бути здійснені за Конституцією, ЗМІ мали б пильніше відстежувати передвиборчі заяви кандидатів у депутати. Але певна частина журналістів, здається, геть не зацікавлена в появі допитливого читача й не дає можливостей для розвитку у виборців критичного мислення для усвідомленого вибору.

Навіть якщо журналісти Донеччини безпосередньо присутні на зустрічі з кандидатом, аналітичний підхід до почутих обіцянок вони використовують нечасто. Приміром, ніхто не перевірив слів Колеснікова щодо участі його фонду в програмі відновлення ліфтового господарства Костянтинівки – хоча голова Донецької ОДА Олександр Куць раніше заявляв, що цю програму профінансовано з коштів обласного бюджету.

Так само автор матеріалу «Станет ли Славянск второй Анталией?!» не поцікавився, хто такі «ми» у заяві Колеснікова: «Продолжаем работу по открытию Краматорского аэропорта как гражданского. Тем более, что у аэропорта им.Прокофьева есть средства для того, чтобы за два месяца запустить краматорский аэропорт». Мав би спитати, яке відношення «опозиційний уряд» має до ініціативи, що її висунула та реалізує чинна влада? Чи про плани з розбудови льодової арени в Костянтинівці – хіба не Колесніков обіцяв провести перший хокейний матч у Маріуполі вже у вересні 2019 року, а будівництва й досі немає?

У матеріалі «Покровский район за Колесникова» є така цитата: «Люди признались, что чувствовали поддержку со стороны власти, когда Бориса Колесников возглавлял Донецкий областной совет». У чому саме полягала підтримка і які саме «люди» так вважають – про це у матеріалі не йдеться, журналісти задовольняються оптикою узагальнення (надалі – всі «мешканці Гришино за Колеснікова», всі «гірники Донеччини підтримали…», вся «Сергіївка висунула…» тощо).

Втім, Колесніков не єдиний кандидат, маніпуляціями на користь якого грішить велика частина журналістської спільноти Донеччини. У цьому він не гіршій і не кращий за, наприклад, Юрія Солода, який будує свою агітацію на критиці реформ влади («треть населения не может подписать декларации с врачом») і обіцянках світлого майбутнього. Між тим, за даними аналітичного порталу «Слово і діло», Солод – із тих депутатів-мажоритарників Донеччини, хто за свою поточну каденцію не зміг виконати жодної обіцянки.

За даними Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу, лише дев'ять з понад 40 сайтів Донеччини, що мають регіональні новинні стрічки, взагалі не публікують піарно-агітаційних релізів кандидатів. Серед тих, що не відмовилися від публікацій, тільки «0629» (Маріуполь) і «ВолновахаСity» маркують такі матеріали як «Політичні новини» або «Політична реклама», решта ЗМІ приховує передвиборчу рекламу в рубриках «Новости региона», «Мир и Украина», «Инициатива», «Интервью», «ЖКХ» тощо.

Станом на останню декаду червня, всього чотири редакції займалися на Донеччині системним аналізом бекграунду кандидатів та фактчекінгом їхніх обіцянок – відстежувати проблемні теми і надавати різні точки зору намагалися журналісти видань «ОстроВ», «Вчасно», «0629» і КramatorskРost. До них приєднався ледь живий до того громадський медіапортал «Бахмут.in.ua» – виграв відповідний грант від USAID. Інші обрали для себе або цілковиту відстороненість від передвиборчих процесів або толерування брехні в заявах кандидатів і власну безвідповідальність щодо дотримання етичних та професійних стандартів.

P.S. від редакції: Крім згаданих автором видань, інформацію й аналітику про парламентську виборчу кампанію пропонують іще кілька медіа. Зокрема, окремий розділ на сайті, присвячений парламентським виборам, створили «Новости Донбасса». Це видання також почало випускати виборчу аналітику у відеоформаті. А сайт зі Слов'янська «6262» в липні теж долучився до передвиборного аналізу кандидатів та їхніх обіцянок.