Ставлення Володимира Зеленського до ЗМІ залишається загадкою

Ставлення Володимира Зеленського до ЗМІ залишається загадкою

25 Червня 2019
2176
25 Червня 2019
10:30

Ставлення Володимира Зеленського до ЗМІ залишається загадкою

2176
Непокоять запитання щодо проблем у сфері медіа, на які президент не дає системних відповідей.
Ставлення Володимира Зеленського до ЗМІ залишається загадкою
Ставлення Володимира Зеленського до ЗМІ залишається загадкою

Вже стало загальником: Володимира Зеленського президентом зробили ЗМІ. Ба більше: саме ЗМІ підготували ґрунт для того, щоб Зеленський став президентом. І готували його довго й наполегливо. Різні автори, зокрема й ваш покірний слуга, давно вже ставили запитання: як новим політикам і новим політичним силам заявити про себе, коли для ЗМІ будь-які дії поза межами офіційної «високої» політики не є предметом цікавості?

Громадянську активність ЗМІ вважають неактуальною — хіба що за винятком розслідувань, які кидають підозри на одних чинних політиків й, отже, є вигідними для інших — хочуть цього автори розслідувань чи не хочуть. Щоби потрапити бодай до новинних повідомлень, активісти мусять бити, трощити й палити шини — якщо після цього вони залишаться активістами, а не перейдуть до іншої, менш шанованої категорії. Що робити, коли ЗМІ зациклилися на депутатах, міністрах, олігархах і виняток роблять лише для колишніх депутатів та міністрів? Власне, тасують і тасують одну й ту саму політичну колоду, якій уже двадцять років? Як заявити про себе неолігархічним політичним та громадським силам, коли більшість ЗМІ в Україні належать олігархам?

Із цього замкненого кола був і є лише один вихід, а до закритого клубу топ-політиків був і є лише один вхід: перш ніж прийти до політики, треба здобути загальнонаціональну популярність десь в іншій сфері. Отоді лише позасистемний політик і може бути впізнаваним, отоді лише суспільство й може дізнатися про його політичні наміри. От саме це й зробило можливим перемогу Зеленського. І він на цьому шляху, щонайменше, другий: якби Віталій Кличко не приєднався до Петра Порошенка, п’ять років тому він реально міг би претендувати стати президентом. Й облишмо для іншої дискусії запитання про справжню чи позірну позасистемність, а також про мету позасистемних діячів — зламати систему, а чи посісти в ній видне місце «поза чергою».

Й от минуло вже більше місяця з моменту обрання Зеленського. Але й дотепер так і невідомим залишається ставлення нового президента до ЗМІ — принаймні, системно невідомим. Зокрема, широка громадськість нічого не знає про те, які проблеми він бачить у медіагалузі, й способи їхнього розв’язання, які він готовий запропонувати. Те, що стає відомим, не створює системи й видається розрізненими фрагментами.

Те саме стосується й рідного для Зеленського різновиду ЗМІ — телебачення. Власне, ми з повним правом можемо стверджувати: на найвищу посаду в Україні зійшов медійник, телевізійник, медіабізнесмен. І тому, здавалося б, медіасфера є для нього не лише близькою, а й найбільше знаною. І якщо Зеленський наголошував, що на новій посаді він буде менеджером, який втілюватиме проекти експертів, то саме в телевізійній галузі можна було б очікувати, що експертом є він сам. Принаймні щодо комерційно-розважальних медіа — от тому й так цікавить запитання: а як ставиться новий президент до інших жанрів ЗМІ? Чи не розглядає загалом усі ЗМІ крізь призму комерційно-розважальних?

Менше з тим, його публічних висловлювань щодо галузі вочевидь бракує.

Ще одна обставина. Своєю найголовнішою метою (а чи, принаймні, однією з таких) новий президент оголосив війну проти корупції. Але ж нинішня структура та сама природа українських ЗМІ, а найбільше саме телебачення, не лише є породженням і віддзеркаленням отієї наскрізь корумпованої держави, але й репродукує, відтворює саме таку державу. Скажімо, засилля політичної реклами, в якій політики можуть брехати, як і скільки захочуть. А Верховну Раду нового скликання ми обиратимемо за умов гарантованого засилля тієї ж таки брехливої політреклами — бо ж законодавство не змінено. Ту саму роль відіграють ток-шоу, де політикам на рівних опонують лише такі ж політики, «з титулами й регаліями», тобто зі старої когорти. Ту саму роль відіграють і новини, в яких ставлення політиків (старих політиків!) до проблем підмінює самі проблеми.

Якщо поняття постправди з’явилося в політичному й медійному лексиконі порівняно нещодавно, то саме це явище фактично існує в українських ЗМІ от уже чверть століття. Бо що, як не постправду, транслює українське телебачення ще з кучмівських часів? Що, як не постправда, дозволило свого часу зійти на президентську посаду Януковичу? Що, як не постправда, підтримувало й цементувало розлам в українському суспільстві? Наше телебачення, більшість наших ЗМІ в цілому змушують українців жити в умовах «нереальної реальності», тобто бачити реалії не такими, якими вони є, а такими, якими їх зображують телеканали — здебільшого олігархічні телеканали. Й відмінність українського медіасередовища від російського, на превеликий жаль, полягає лише в тому, що в Росії постправда є централізованою, державною, тоді як в Україні — приватизованою різними олігархами й від того плюралістичною.

Корупція є невід’ємною рисою олігархічного устрою держави. Неминучим його наслідком. Але ж, знов-таки, більшість телеканалів належать саме олігархам! І вони втовкмачують у голови глядачів основні постулати того самого олігархічного устрою!

А Володимир Зеленський повів мову про необхідність деолігархізації ЗМІ лише одного разу — та й то ще задовго до інавгурації й лише для іноземного слухача. Українська аудиторія про деолігархізацію ЗМІ нічого не чула, а тим паче не має жодного уявлення, як Зеленський має намір її проводити і чи має взагалі. У так званій команді Зеленського знову згадали про деолігархізацію після зосередження в руках соратника Віктора Медведчука трьох інформаційних каналів. Радник команди президента з політичних питань Микита Потураєв розповів про ідею законопроекту, який має на меті позбавити ЗМІ впливу власників через три механізми: незалежність редакційної інформаційної політики, прозорість фінансування та економічну спроможність медіа. Але, знов-таки, наскільки цю ідею підтримує та готовий відстоювати сам президент?

Окрема болюча тема — то Суспільне мовлення, одне з найбільших досягнень останніх п’яти років. Ми всі пам’ятаємо дивну історію з передвиборними теледебатами, коли Володимир Зеленський ультимативно відмовлявся йти до студії «UA: Першого», наполягав на проведенні їх на стадіоні й уникав навіть компромісних рішень. Коли член його команди Сергій Лещенко наполягав: «Я за дебаты Порошенко с Зеленским, но с одним условием: дебаты должен вести Савик Шустер. Потому что когда-то Пётр Порошенко сказал, что он за свободу слова, а потом лишил Савика Шустера работы и выгнал его из Украины». Про те, що проти Шустера було висунуто конкретні звинувачення, народний депутат навіть не згадав. Навіть якщо Лещенко вважав ці звинувачення необґрунтованими, йому варто було б уточнити це.

Складалося стійке враження: Володимир Зеленський вважав Суспільне мовлення за державне й отже був переконаний, що суспільний канал є президентським, порошенківським, упередженим проти нього.

Й от застереження підтвердилися. Коли Суспільний телеканал називали державним Борис Шефір та Андрій Яковлєв, ще можна було припускати, що це — не думка самого Володимира Зеленського. Бо ж і Шефір, і Яковлєв хоч і спілкувалися із Зеленським досить близько, але об’єднувала їх не політика, не вона була основним предметом їхнього спілкування — тож вони цілком можуть мати інші, ніж Зеленський, політичні погляди.

Але ж от що написала у фейсбуку після зустрічі Зеленського з керівниками ЗМІ у форматі «не для запису» голова наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України Світлана Остапа: «Ну, і, звичайно, не обійшлося й без розмов про Суспільне, яке називав і президент, і “добрі” колеги з комерційних медіа, то державним, то одним каналом, якому виділили мільярди, а рейтинг менше одиниці».

Аж от не менш скупа інформація про те, що Зеленський зустрічався із Зурабом Аласанією: «Я хочу зрозуміти, що відбуватиметься далі у нас з такими речами, як [трансляції] параду або Дня Незалежності», — зазначав Аласанія. Нотатка ця видалася досить дивною, адже Суспільний канал не мав би узгоджувати з президентом, що показувати — та хоч узагалі нічого!

Тож і непокоять запитання. Чи не стане Володимир Зеленський домагатися, щоб Суспільне мовлення стало де-факто державним? А чи, навпаки, чи не стане його «роздержавлювати» й комерціалізувати? Як він узагалі ставиться до ЗМІ та їхньої ролі в житті країни? Які проблеми, які больові точки в них бачить? Чи бачить у них союзника, супротивника, а чи просто баласт, щось анахронічне й мало не надлишкове? Ну, і як усе ж таки він збирається — якщо збирається — вивести ЗМІ з-під контролю олігархів?

Фото: uaportal

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2176
Читайте також
14.09.2019 15:00
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
2 644
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду