Дипломат Мортен Енберг народився у Швеції, на острові Готланд. За освітою — політолог (напрямок — Східна Європа), закінчив Уппсальський університет. Пан Енберг побував у 62 країнах, але в Україні затримався на 12 років: працював в офісі ОБСЄ, заступником посла Швеції в Україні, з 2016 року очолює Офіс Ради Європи. Він добре вивчив українську мову, а Україна, з його слів, стала частиною його життя.

Офіс Ради Європи офіційно розпочав роботу в Україні із жовтня 2006 року. Наразі працює відповідно до Плану дій між Радою Європи та урядом України. Опікується кількома важливими реформами, в тому числі й медійними. За словами пана Енберга, одним із важливих досягнень він вважає створення Суспільного мовлення, а одним із важливих завдань на майбутнє — ухвалення закону про аудіовізуальні послуги (АВП), в якому мають бути прописані норми про посилення регулятора — Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.

Мортен Енберг був дуже активним у медійних проектах РЄ, знав усі проблеми, знайомий із багатьма медійними персонами. Чому це для нього так важливо, він розповів в інтерв’ю «Детектору медіа».

– Мортене, скільки років ви в Україні? Ви особисто обрали нашу країну для роботи чи так вирішила Рада Європи?

– Я давно живу в Україні, працював на різних посадах. Із 2002-го по 2007-й — в ОБСЄ. З 2010-го по 2014-й — заступником посла Швеції в Україні. І тепер на посаді голови Офісу Ради Європи в Україні.

До приїзду в Україну я працював у Стокгольмі стажером на східному напрямі в Міністерстві закордонних справ. Надіслав резюме в наше посольство в Україну, хотів працювати стажером. Мене взяли на роботу, і я планував тут стажуватися шість місяців. Але потім отримав пропозицію від ОБСЄ й залишився в Україні на довше.

– Коли і як ви вивчили українську мову? Які ще мови знаєте?

– Коли приїхав в Україну, то знав російську мову. Коли почав працювати в ОБСЄ, було декілька колег, які не говорили англійською мовою, із якими ми спочатку говорили російською. Під час Помаранчевої революції нас попросили вивчити українську. І я особисто дуже хотів знати вашу мову. Почав учити з учителькою.

Ще знаю англійську, шведську, трішки французьку, яку зараз вчу.

– Чи вдалося вам реалізувати ваші плани? Які, на ваш погляд, досягнення офісу Ради Європи в Україні за вашого керівництва?

– Ми багато чого досягнули. Пишаюся тим, що ми робили в різних сферах. Зокрема, у правовому напрямі (судова реформа тощо). Ми давали експертну оцінку законів, рекомендації щодо конкурсного відбору суддів. Судова реформа — це дуже великий крок для України. Ми з українськими партнерами постійно говоримо, що треба комунікувати з людьми. Тобто, якщо триває реформа судової системи, то людям треба пояснювати: що і як відбувається. Тому що це також частина демократії. Якщо є нові правила, то жителі України мають про це знати, щоб розуміти, як захистити свої права в оновленій судовій системі. І всю систему треба зробити більш прозорою.

– Які напрями були пріоритетними? Чому? Хто їх визначає?

– Ми не самі визначаємо пріоритети, це важливо розуміти. Визначаємо разом з українськими партнерами. У нас є свій План дій між Радою Європи та урядом України, розрахований на чотири роки. Коли ми розробляли цей план, то проводили консультації з українськими партнерами десь протягом року. Партнерами є міністерства, з якими ми працюємо по напрямах, які є в нашому мандаті: верховенство права, права людини тощо. Тут ідеться і про права переселенців, Суспільне мовлення, ЗМІ взагалі, судову реформу, реформа прокурорської системи, децентралізацію, вибори. Працюємо над аналізом законодавства, зокрема, щоби зробити вибори прозорішими, щоб був рівний доступ жінок і чоловіків. Ще одним пріоритетом для нас є Стамбульська конвенція, боротьба з насильством проти жінок. Також багато працюємо в напрямі місцевого самоврядування. Безпека журналістів — теж один із наших пріоритетів.

– Ви були дуже активним у медійних проектах РЄ. Знаєте всі проблеми, знайомі з багатьма медійними персонами. Чому це для вас важливо?

– Намагаюся бути активним у всіх напрямах. Знаю персоналій і в судовій реформі та інших.

– Чим можуть похвалитися медійні напрями Офісу Ради Європи?

– У 1995 році було погоджено створення Суспільного мовлення. Це одна з вимог для України, коли вона стала членом Ради Європи. Ми над цим працювали багато років, і це сталося. Якщо ми говоримо про успіхи Ради Європи в Україні, то це один із них. Закон ухвалено, систему створено згідно з європейськими стандартами. Створено юридичну особу. Тепер керівника не призначає влада, а обирає наглядова рада.

Ми також сприяли проведенню реформи роздержавлення друкованих ЗМІ. Тепер ці реформи нам треба продовжити.

– На ваш погляд, чи можна назвати успішною реформу Суспільного мовлення? Що потрібно зробити, щоб не було відкату назад? Бо вже неодноразово лунали заяви від представників нової влади про те, що із Суспільного треба знову зробити державний канал, щось на зразок російського «Первого канала».

– Я теж чув такі чутки, звісно. Але коли я говорив із людьми з нової команди, то вони всі підтверджували, що для них суспільне мовлення — успішна реформа, треба продовжити, треба покращити й удосконалити. Про наміри створити новий державний канал я особисто не чув. Для мене це тільки чутки. Від представників нового президента я чув, що треба продовжувати працювати над суспільним мовленням.

– Чи все вдалося зробити для успішного реформування державних і комунальних ЗМІ? Чим ви допомагали в цій реформі?

– Ми дуже тісно займалися роздержавленням преси. В Україні залишається багато маленьких журналів і газет, які не є прибутковими чи самоокупними. І треба щось із тим робити. Ми зараз багато приділяємо уваги колишнім комунальним ЗМІ. Для демократії важливо, що є маленькі джерела інформації на місцевому рівні. Це може бути інтернет-радіо, наприклад.

Ми в цій реформі тісно працювали з Держкомтелерадіо. Реформа за три роки практично відбулася. Ми давали експертизу законодавству. Перевага Ради Європи в тому, що в нас є стандарти в усіх наших напрямах, згідно з якими ми даємо експертизу. Робимо експертний звіт щодо чинного законодавства, даємо експертизу для написання нових законопроектів та експертизу розроблених проектів законів. Усі офіційні експертизи ми робимо на прохання уряду. Також проводили експертні круглі столи, щоб допомагати розробляти законодавчі ініціативи.

– Над чим ще треба працювати Україні в медійній сфері (аудіовізуальні послуги, прозорість фінансування медіа тощо)?

– Нині в Україні запрацював закон про прозорість медіавласності. Ми пишаємося, що долучилися до його втілення. Тепер для нас пріоритет — закон про аудіовізуальні послуги, ми про це багато разів говорили. Про це йдеться і в експертному плані, який ми розробляли на прохання Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики. Наші експерти напрацювали регуляторний ландшафт для ЗМІ, висновок якого — треба посилити повноваження регулятора. І саме це може прописати закон про АВП. Наші експерти вважають, що треба давати інструменти для застосування санкцій, якщо є порушення.

– А ви говорили з новою владою про пріоритети в медійній сфері на майбутнє?

– Ми говорили з новою Адміністрацією Президента, призначили зустріч, щоб детальніше це обговорити. Бо ті зустрічі, які я мав із новою владою, були більш ознайомчими, де я говорив про наші пріоритети. Ми знайшли спільні точки зору щодо нашої співпраці, щодо реформ в Україні, над якими ми працювали.

– Чи можна вдало провести медійні реформи в Україні, де більша частка медіа належить олігархам і по суті медіа не є бізнесом? Що з цим робити?

– Якщо медіа не є бізнесом, то треба розуміти, чому і як. Перший крок у цьому напрямку був, коли Україна ухвалила закон про прозорість медіавласності. Тепер треба посилити регулятора, і це пов’язано із законом про аудіовізуальні послуги. Про це треба постійно говорити. У нормальних умовах ринок саморегулюється. Але, знову ж таки, для цього треба сильний регулятор. І ми будемо працювати з Нацрадою, щоби продовжити її реформу.

– Які видання ви читаєте, щоб дізнатися новини, в тому числі українські?

– «Дзеркало тижня», «Українська правда», УНІАН, Lb.ua; звісно, «Детектор медіа», а також сайти Центру Разумкова та інших експертних організацій. Читаю шведські видання, також Economist, New York Times, The Washington Post.

– Чи дивитеся телеканали? Суспільне?

– На жаль чи на щастя, я мало дивлюся телебачення, більше читаю онлайн-видання. Це буває тільки, коли є такі проекти, як «Зворотній відлік» на «UA: Першому» чи щось цікаве, на кшталт бесід із якимись політиками, тоді я дивлюся.

– Як Швеції вдалося створити таке потужне суспільне мовлення?

– У нас суспільне — один із лідерів. Воно пройшло довгий шлях створення. Є аналогії між Швецією та Україною. У нас також був державний мовник 40–50 років тому, потім було реформування на суспільне мовлення. Люди завжди довіряли суспільному мовнику. Коли я у Швеції, завжди його дивлюся, особливо новини.

У нас раніше була абонплата за суспільне мовлення, але з цього року поміняли систему. Бо раніше абонплата була пов’язана з наявністю телевізора, а тепер у багатьох людей немає телевізора, вони дивляться онлайн. Через це поміняли систему фінансування, яка зараз пов’язана з податками.

– Читала, що уряд Швеції призначив вас послом у Раду Європи. Що входитиме у ваші нові обов’язки?

– У всіх держав РЄ є свій постійний представник. Я представлятиму Швецію в РЄ. Моя нова робота буде у Страсбурзі.

– Сумуватимете за Україною?

– Звісно, я ж жив тут 12 років. Й Україна стала частиною мого життя. І я сюди постійно повертаюся. Тому думаю, що їду ненадовго. Це моя доля.

Фото: Олексій Темченко