Опівночі” (СТБ) змогла ексклюзивно обставити явний „соцзаказ” від адміністрації Президента. Cьогодні „Детектор медіа” відкриває нову рубрику - „Хіт телетижня” . Ідея дуже проста: дати різноманітні суб’єктивні враження про те, що кожному з наших експертів – якими можуть стати і читачі „Детектор медіа”, за бажанням - запам’яталося впродовж тижня. Це може бути якась неперевершена робота телеведучого, режисера, оператора. Або, навпаки, таке, за що можна якусь програму або телеособистість по-дружньому вилаяти. Це може бути якась одна фраза, в тому числі гостя студії – або ціла програма чи сюжет. Один дуже вдалий кадр – або, навпаки, недбалий відеомонтаж цікавого операторського матеріалу... Одним словом, якщо вам щось особливе впало в око – і що могло б зацікавити й інших читачів нашого сайту – будь ласка, повідомте „Детектор медіа”.

Сьогодні рубрику ми відкриваємо телевраженнями за минулий тиждень від оглядачів „Детектор медіа” - Наталі Лігачової, Ганни Шерман, Сергія Черненко. Наступної п’ятниці – читайте враження також інших експертів.

Наталя Лігачова: - Вчора, 12-го вересня, сміялася до сліз з того, як Наталя Якимович у „Вікнах. Опівночі” (СТБ) змогла ексклюзивно обставити явний „соцзаказ” від адміністрації Президента. Позавчора таким „політзаказом” були губернаторські одкровенія, що пройшли по всім каналам, проти „повзучого державного перевороту”, який мають на меті потенційні учасники акції „Україно, повстань!”.

А вчора телеканали продовжили естафету хвилюючою розповіддю щодо турботи за молодь, яку „екстремістські політичні сили втягують у сутички з правоохоронними органами”- керівників приватних вузів на своїй нараді в Києві. Наталя Якимович зробила при цьому першокласний, як на мене, перехід від цього „правильного” сюжету - до сюжету наступного, про мистецьку акцію – перфоменс відомого канадського дуету, який привіз у Києв Центр сучасного мистецтва. Уявіть собі, завершується сюжет про нараду політстурбованих керівників вузів, а потім Наталя у студії починає підводку до наступного сюжету такими словами: „Перфоменс відбувся і в театрі на Подолі ....”. Дякую, Наталя, це було віртуозно.

З іншого боку, нарешті з’явився у пропагандистських арсеналах каналів і глас народу. „ТЕТ” та „Київ” , не зважаючи на різних власників, вже опитують киян про ті ж самі анонсовані події 16 вересня. Прикіл в тому, що ні той, ні інший канал вчора в своєму ефірі не дав жодного! голосу „за” акції. Чи й справді вірити тим, хто говорить, що есдеки, які зараз займаються інформаційним забезпеченням діяльності Президента, мають на меті лише цього ГОЛОВНОГО ГЛЯДАЧА? Він подивиться – і о’кей.А щодо справжньої ефективності впливу на аудиторію – то то їх не обходить, скоріше навіть, навпаки. Якщо це саме так - тоді цікаво. Адміністрація замінить ГОЛОВНОГО ГЛЯДАЧА набагато раніше нашої досить недолугої опозиції. Поки Ющенко вагається та потихеньку „опускається” – Медведчук справу робить... Поки що – на два фронти. А там – як карта ляже?..

Ганна Шерман: - У понеділок гостем першого у новому сезоні “Медіа-клубу” на СТБ був генеральний директор ICTV Олександр Богуцький. У підкреслено дружній розмові з ведучим Ігорем Татарчуком пан директор намагався виглядати справжнім другом парадоксів. І таки спромігся. На дзвінок до студії глядача, що прямо цікавився, чи отримує телеканал “темники” від адміністрації президента, пан Богуцький серед іншого кілька разів наголосив на тому, що на ICTV служать не … людям, а – цінностям.

Цікава гуманістична засада.

Сергій Черненко: - Вперше за тривалий час мені випала нагода у відносно спокійній обстановці подивитись те, що дивиться більшість „нормальних” глядачів – а саме серіали, з розряду тих, які наші канали ставлять у прайм-тайм. Смішно, але коли зізнаєшся в цьому, чомусь доводиться виправдовуватися. Мовляв, у цей складний час, у розпал політичної боротьби і т.д. До речі, не виключаю, що бажання подивитися серіали виникає якраз не в останню чергу від елементарної втоми – від новинних програм, які остаточно задовбали глядачів „темниками”, готуючись до опозиційних акцій.

Отже, хітами тижня для мене стали два серіали – „Остановка по требованию -2” (Інтер) та „По имени Барон” („1+1”) . Два різножанрових вироби, які вже давно подивились і забули у Росії, кожен по своєму засвідчують зростання рівня російського телекіновиробництва. Це, звісно, не назвеш мистецтвом, але скромними зразками володіння ремеслом - цілком. А також умінням відбирати із закордонних аналогів потрібне і збагачувати залишками власних кінотрадицій. Для „конвеєрного” серіального виробництва більшого, схоже, і не потрібно. А якщо все це помножити на ще не остаточно забуту російськими акторами „школу Станіславського”, то навіть „крутим” естетам, може, буде не шкода втраченого часу. Залишається лише знову і знову дивуватися, чому хоча б те ж саме досі не можна робити в Україні?