Тетяна Фоміна, керівник правового центру НАМ:

- Я вважаю, що прийняття закону про вільний доступ до відкритої інформації є недоцільним, оскільки порядок доступу до інформації, в тому числі і відкритої, врегульовано законом “Про інформацію”. Там чітко прописаний обов’язок державних органів видавати громадянам інформацію, що стосується діяльності державних органів, за інформаційними запитами. При цьому вони не мають права затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію. Законом про боротьбу з корупцією передбачено, що невидача такої інформації є діянням, прирівняним до корупційного, за яке чиновник несе адміністративну відповідальність. Таким чином, є закони, які передбачають порядок видачі інформації та відповідальність за порушення цього обов’язку. Поява ще одного закону не покращить ситуації. Адже державним чиновникам все одно, скільки законів не виконувати: один чи декілька. Зусилля держави мають бути спрямовані не на збільшення кількості нормативних актів з одних і тих же питань, а на реалізацію вже існуючих. Докоряти в тому, що не виконуються чинні закони, потрібно не лише державі, але й нам, що не маємо наполегливості примушувати державного чиновника виконувати закон.

Указ Президента є підзаконним нормативним актом. І дуже прикро, що держава намагається зробити закони дієвими за допомогою указів. Тут потрібно дуже пильно стежити за тим, щоб укази не підміняли собою закон, і ще пильніше за тим, щоб вони не звужували зміст законів. Бо досить часто так трапляється!

Олена Притула, головний редактор інтернет-видання “Українська правда”:

- Я не юрист, но совершенно очевидно, что новый Указ является одним из шагов кампании по пиару Кучмы. Я убеждена, что открытость власти – необходимая вещь для современной Украины. Но не уверена, что именно этот Указ поможет изменить ситуацию к лучшему. Что меня настораживает? Это когда очень часто употребляются термины «плата за предоставление информации», «перечень видов информации,.. который может быть ограничен в интересах национальной безопасности». Указ скорее направлен на изучение эффективности уже действующего законодательства и инвентаризацию источников информации, а не на развитие мер по большей открытости власти для общества. Меня как интернетчика смешит употребление слова «оперативная» по отношению к наполнению вэбсайтов органов власти, что для Президента означает «не позднее пяти рабочих дней». И вообще, как может рекомендовать проводить регулярные пресс-конференции человек, который последний раз проводил их полгода назад?

Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики:

- За нормальних умов, можливо, такого окремого закону і не потрібно. В законі “Про інформацію” сказано, що посадові особи, представники державної влади зобов’язані інформувати про свої дії та прийняті рішення. Але насправді закон у цій частині працює далеко не завжди. Очевидно, цим і диктувалася логіка Президента і його команди, коли готувалося відповідне рішення. В тому разі, якщо ці дії Президента будуть сприйняті посадовими особами всіх рівнів як вказівка: “Хлопці, давайте виконуйте закони”, то з такою логікою я можу погодитись.

Якщо ж це посадовими особами і чиновниками буде використано по принципу: “Одне кажу, декларую, а роблю інше”, то, звичайно, результативність цих дій буде низькою. Крім того, треба врахувати окремі суто професійні і юридичні нюанси, аби рішення Президента, простіше кажучи, робили норми інформаційного закону дієвішими і прогресивнішими, а не створювали можливості для посадових осіб ігнорувати закон “Про інформацію” і, таким чином, перетворювали президентське рішення на щось меньш прогресивне, ніж сам інформаційний закон.

Валерій Іванов, професор, президент Академії української преси:

- Як на мій погляд, то справа не в прийнятті закону, а в тому, чи буде він виконуватись. Вже є близько десяти статей в законі України “Про інформацію”, які призначені саме доступу до інформації. Але вони не виконуються. В принципі, в більшості цивілізованих країн є відповідні закони. Не буде гірше, якщо й ми приймемо такий закон. Але толку з нього буде мало, якщо він буде виконуватись так само, як і інші закони про інформаційну сферу.

Люди, які готували Указ Президента, намагалися, мабуть, переломити тенденцію росту недовіри населення до влади. Дійсно, якщо люди знають про якусь діяльність, вони більше довіряють тим, хто таку діяльність проводить. Але перспективи виконання цього Указу викликають у мене песимізм. Навряд чи український бюрократ, звиклий до атмосфери виключеності та таємності, кинеться виконувати вказівки про відкритість в роботі.

Читайте також:

Леонід КУЧМА: «Потрібні нові технології прозорості»

Запитання “Детектор медіа”: - Чи зможе опозиція змінити до наступних виборів 2004–го року (або дострокових) ситуацію повної політичної залежності ЗМІ від сил, лояльних до Президента ?

Почему оппозиция проигрывает власти «информационную войну»?