- Я вважаю, якщо до 2004 року збережеться шлях еволюційного розвитку, то жодних шансів будь-якому існуванню впливових, потужних ЗМІ (а не тих, які мають західні гранти чи наклад 10-15 тисяч), особливо в сфері телебачення і радіомовлення, в Україні немає. Всі існуючи зараз мас-медіа є, насправді, засобами політтехнології. Останній приклад: як тільки біля агенції УНІАН почало “тхнути” Пінчуком, одразу, як запобіжний захід, була викинута відтіля така блискуча журналістка, як Ірина Погорєлова. Це при тому, що він ще не контролює агенцію, лише щоб показати, які вони хороші, лояльні і смирні, готові виконувати все, що накажуть.

Власне, така ситуація повсюди. І висвітлення катастрофи на летовищі під Львовом показало те, чого зовсім не зрозуміли західні аналітики: все українське телебачення поспіль є засобом політтехнології. Так, показували жертв катастрофи, оперативний зв’язок по телефону, але головним чином, це все почали розкручувати одразу ж після того, як було ухвалено рішення про імідж-візит туди Леоніда Кучми у певному супроводі.

Зверніть увагу на фактичне замовчування опозиційних заяв і поїздки до Львова Юлії Тимошенко з командою на провідних українських телеканалах. Йдеться про те, що система кланово-олігархічної влади усталилася, і еволюційним шляхом вона зміни набути не може. Між тим, будь-які акції громадянського спротиву не суперечать Конституції. Наприклад, декларація про незалежність Сполучених Штатів дуже добре обгрунтовує право народу на повстання проти влади, яка не зважає на народ. Це право зафіксоване в Загальній декларації прав людини. Повстання не обов’язково має бути збройним, оскільки ХХ століття та й початок ХХІ дають приклади мирних, ненасильницьких революцій. Але іншого шляху зміни не тільки ситуації в мас-медіа, а всієї Системи, вже не існує. Підкреслюю, що цей шлях змін є конституційним, але він має здійснюватися вже не через парламентські вибори чи завоювання громадської думки, а зовсім по-іншому.

Є дві реально опозиційні сили: блок Юлії Тимошенко і Соцпартія, і дві умовно опозиційні сили – “Наша Україна” і Компартія. Умовна опозиція неоднорідна: там є люди, які орієнтуються на Банкову, є люди, які розуміють потребу зміни ситуації, що склалася. Чи змінить щось об’єднання опозиції? Поживемо – побачимо. Такі речі найменше піддаються об’єктивному аналізу і прогнозуванню, лежать поза межею раціональності. Наприклад, поштовхом до лютневої революції 1917 року в Росії послужило те, що в магазинах було повно білого хліба, але вчасно не завезли чорного.

Ярослав Коцюба, кореспондент відділу політики газети “Сегодня”:

- Ні, опозиція не зможе цього зробити, тому що я не вважаю, що всі наші ЗМІ повністю залежать від влади чи від оточення Президента. Справа в тому, що навіть коли опозиція прийде до влади, то ЗМІ, які будуть підконтрольні їй, будуть абсолютно так само заангажовані, як зараз, на думку опозиції, заангажовані ЗМІ, які начебто контролює влада. На мою думку, це питання потрібно ставити значно ширше і говорити про створення медіа-холдінгів чи якихось ЗМІ, де б журналісти мали свою частку акцій. І тоді можна говорити про відповідальність чи заангажованість ЗМІ. Зараз говорити про незалежність тих чи інших ЗМІ можна тільки умовно. Я не знаю жодного ЗМІ, який міг би сказати, що він ні від кого політично чи економічно не залежить. Про це свідчать не лише мої здогадки, але й матеріали, які з’являються в періодиці, про належність ЗМІ тим чи іншим політичним кланам. Наочно це було продемонстровано під час парламентських виборів.

Євген Якунов, перший заступник головного редактора газети “Киевские Ведомости”:

- На самом деле, лояльность СМИ Президенту определяется лояльностью тех людей, которые являются учредителями, издателями, деловыми партнерами газет, т.е. от кого зависит финансовое благополучие издания. Сломать, изменить эту ситуацию можно только в том случае, если люди, силы, такие, как «Трудовая Украина» или «Регионы Украины» и др. перейдут в оппозицию Президенту. Возможно это? Вполне возможно! Но другого пути сломать ситуацию у нынешней оппозиции нет.

И вообще, ставить так вопрос некорректно, поскольку в 2004-м году придет новый Президент. И будет ли оппозиция нынешняя ставить вопрос об уменьшении количества газет, лояльных Президенту? Но, собственно говоря, проблема не в этом. Проблема в доступе всех граждан Украины в полной мере к важной социальной информации. Пока множество средств массовой информации, лояльных Президенту, не обеспечивают такой полноты. В частности, мало пишется о взглядах оппозиции, о ее действиях. Но, с другой стороны, и оппозиционные газеты точно так же дают половинчатую информацию (главным образом негативного плана) о действиях властей. Поэтому СМИ как с одной, так и с другой стороны должны найти поле действия в информационном пространстве, где бы они могли быть взаимно объективны. Скажем, просто информирование людей без комментариев и публицистики.

Андрій Курков, письменник:

- Тільки якщо сама опозиція прийде до влади, але навіть у такому разі більшість ЗМІ залишиться залежними або, як мінімум, лояльними до нової влади. Це трапиться тому, що їх хазяї в своїх основних бізнесових інтересах - якщо не зміниться зовсім Система влади - залежатимуть від Президента, незалежно від його призвища.

Анатолій Тихолаз, філософ:

- Ні, оскільки:

1. В Україні відсутні більш-менш впливові ЗМІ, непідконтрольні владі. Бідою України є не наявність ЗМІ, контрольованих різними гілками влади, що може бути цілком природньо, а відсутність дійсно незалежних ЗМІ, які слугували б інтересам об’єктивного інформування суспільства, а не обслуговували владу.

2. В Україні відсутня дійсно політична опозиція. Україна перебуває в стані клінічної смерті. Її нинішній стан можна визначити як імітацію життя в усіх його проявах, в тому числі у вигляді життя політичного. В Україні відсутнє справжнє політичне життя, а такі його прояви, як численні партії, процедури народного волевиявлення або обраний парламент, є лише імітаціями того, чим вони мають бути в живих суспільствах. Отож не дивно, що опозиція в Україні є продуктом того самого владного менеджменту і є цілком маніпульованою з боку влади. Так звана опозиція в Україні складається або з партій та блоків, безпосередньо створених владою для імітації демократичного процесу, або з сил, що проти власної волі за недостатню лояльність тією самою владою відштовхнуті від неї. Водночас лише повним паралічем суспільної волі можна пояснити ту обставину, що попри те, що влада в Україні викликає до себе всезагальну відразу та презирство, ми не спостерігаємо виникнення жодних потужних опозиційних рухів, спроможних створити реальну опозицію режимові.

Володимир Фесенко, політолог:

- Кардинальное изменение ситуации полной политической зависимости СМИ от президентских сил представляется маловероятным. Маловероятным, но не полностью исключенным. Очень многое будет зависеть от результативности сентябрьских акций протеста.

СМИ и раньше были зависимы от власти, но приход в Президентскую администрацию В.Медведчука еще более обострил ситуацию. Главное управление информационной политики Администрации, возглавляемое соратником В.Медведчука Сергеем Васильевым, работает очень четко и технологично. Работает, в том числе, и на СДПУ (о), что уже не корректно для органа государственной власти. Прямые доказательства этому вряд ли можно найти, но косвенные бросаются в глаза. Обратите внимание, Первый Национальный стал регулярно информировать своих зрителей о деятельности объединенных социал-демократов, об их акциях. Вряд ли это случайно.

Есть и сообщения, говорящие о том, что жесткой стала политика контроля над деятельностью центральных и региональных СМИ. Объединенные социал-демократы хорошо знают, как руководить медиа-холдингами и проводить согласованную информационную политику. Фактически они уже начали готовиться к президентским выборам.

Анонсирование оппозицией сентябрьских акций протеста только осложнит ситуацию с освещением ее действий. Информационный вакуум, возможно, и будет прорван, но страна еще до 16 сентября получит «надлежащий образ» этих акций.

Весьма маловероятно, что Медведчук позволит оппозиции расширить свои медиа-ресурсы. Скорей напротив, информационное пространство оппозиции будет постепенно сужаться. Провал сентябрьских акций, их профанация – руками умелых режиссеров с Банковой, или остро конфликтное развитие событий во время их проведения может еще более усугубить эту ситуацию.

Кстати, на сайте Администрации Президента в ее структуре почему-то не указано ни Управление информационной политики, ни Управление стратегических инициатив, возглавляемое Почепцовым.

Парламентский комитет, возглавляемый Томенко, пытается переломить ситуацию политической зависимости СМИ, но его ресурсы и возможности не сопоставимы с ресурсами Администрации Президента. Изменить же законодательную базу, регулирующую деятельность СМИ, сделать ее более демократичной, будет очень сложно. К тому же это длительный процесс.

Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД, головний редактор журналу "Контекст":

- Досягнення з боку опозиційної “четвірки” мети — змінити ситуацію повної політичної залежності ЗМІ від сил, лояльних до Президента — передбачає отримання якоюсь із їхніх (“четвірки”) спільних медійних структур можливості мовити на національному рівні.

Чи є така ефірна структура? На даний момент ні. Навіть якщо звільниться якась “кнопка” (а липнева парламентська ротація в Нацраді, напевно, може прислужитися тим політичним завданням, що вважаються головою Комітету з питань свободи слова та інформації обов’язковими та нагальними). Адже тоді “четвірка” муситеме заповнити ефір якісним інформаційним продуктом і відмовити собі у задоволенні, наслідуючи політичних супротивників, “піарити” те, що наміряється “піарити”, і маніпулювати тими, кого має просвіщати. Якщо ж використовуватимуться вже розроблені методи “інформування”, громадськості буде представлено не “рятівників нації”, а “те ж, тільки у профіль”.

Отже, перш, ніж досягати такої мети, слід хоча б продумати шлях і спосіб творення такої структури. “Новий” канал в разі прихильності до ідеї бути рупором “Нашої України” навряд чи задовольнить інших учасників “четвірки”, якщо її учасники більше будуть заходжуватися навколо персональних прагнень, а не спільного завдання, яке насправді повинно сприйматися ними як першорядне.

Другою обставиною (крім створення свого каналу), яка б прислужилась зміні ситуації політичної залежності ЗМІ від сил, лояльних до Президента, могла б стати зміна лояльності на нелояльність цих сил. Але, здається, цього очікувати не доводиться.

Тому першим і, вірогідно, єдиним (не у смислі єдності, а в смислі одиничності) кроком для виходу опозиції на ринок ЗМІ може бути рівне, однакове наповнення певним продуктом розрізнених національних друкованих ЗМІ — як партійних, так і просто симпатиків чи залежних - наскільки така залежність існує. Включення в це єдине “четвірне” інформаційне поле ще й місцевих ЗМІ не є нездісненним надзавданням. Попри те, що місцеві ЗМІ у переважній своїй кількості належать державі, близькість їх до “народу” може бути використана опозицією, якщо вона грамотно розпорядиться такою можливістю. Роздержавлення місцевої преси може розглядатися як шанс для опозиції, але хронологічно це не є справою короткого відтинку часу.

У будь-якому разі для початку учасники “четвірки” повинні позбутися пози ображених через те, що з них нахабно зірвали “жовту майку”, повинні консолідуватися в ідеях і планах, коштах, виявити гнучкість підходів і знайти дозрілих до співпраці з ними партнерів у вже наявних інформаційних структурах.

Сергій Квіт, директор Центру медіареформ, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”:

- На мою думку, опозиції не вдасться змінити ситуацію повної політичної залежності ЗМІ від пропрезидентських сил. Більше того, Президентська Адміністрація довела свою спроможність втримувати авторитарний режим у нових умовах, передусім користуючись неузгодженістю дій опозиції. Що дійсно зможе зробити опозиція - це "пробити" створення власного медіа- холдингу і встановити контроль над одним із всеукраїнських телеканалів. Хочеться вірити, що хоча б ці дії, поруч із залученням на свій бік широкої журналістської громадськості, будуть більш синхронізованими. Адже сьогодні для всіх політичних сил, які готуються до президентських перегонів, головне питання - боротьба за інформаційний ресурс.

Володимир Грановський, член Національної ради з питань ТБ і РМ:

- Первое, что такое СМИ в современном мире? Мы по привычке говорим - средства массовой информации. Но ведь знающие люди понимают, что если новости на ТВ длятся 15 минут, то сам факт попадания того или иного события в ТВ-новости есть уже интерпретация реальности, ибо событий произошло множество (в частности на новостных лентах двух украинских ведущих новостных агенств Интерфакс и "Украинские новости" ежедневно выставляются несколько сотен новостей), но зрители узнают только о некоторых, наиболее "важных". В этом смысле сам факт новостного формата на ТВ уже есть техника интерпретации реальности, а не ее (реальности) обьективное представление. Не говоря уже о способах подачи новости, это неограниченные возможности для интерпретаций.

Итак, попробую задать ваш вопрос с учетом сделанных поправок: может ли оппозиция изменить Средства Массовой Интерпретации, политически лояльные Президенту, так, чтобы те начали интерпретировать реальность в ее интересах. Это не возможно, поскольку еще не родились в этой стране политики, которые бы были довольны тем, как пресса освещает их сладкие речи и благородные дела. Политикам всегда будет мало. Пока за свободу слова борются политики, это борьба за "медиа- ресурс". Если за свободу Своего слова не будут бороться журналисты, то нет в ней никакой необходимости. Но сегодня у журналистов нет институциональных условий для защиты своих прав. Легко выкрикивать заученные лозунги, сидя на гарантированных грантах. Но ведь всю страну на гранты не посадишь. Необходимы серьезные правовые реформы для того, чтобы журналист мог Сам себя защитить в суде. Ему для этого нужен адвокат, а не депутат ВР Украины.

Теперь, еще раз уточню ваш вопрос в другом ракурсе: сможет ли оппозиция создать условия, чтобы журналист сам мог защитить свои права в суде? Или оппозиция будет бороться за права несчастных журналистов, не забывая вовремя подавать заявки на финансирование в различные фонды?

Далее - какими характеристиками должно обладать событие, чтобы стать хитом теленовостей национальных ТВ-каналов? Вряд ли я смогу дать исчерпывающий ответ, но понятно, что шеф-редакторі, отвечая на этот вопрос, должны быть достаточно мудры и осторожны, в противном случае СМИ могут стать уже не Средством Массовых Интерпретаций, а Средством Массовых Провокаций. Шеф-редакторы знают, что для многих политиков президентская кампания уже началась, а, значит, их действия заведомо будут носить провокативный характер.

Рассмотрим самый близкий пример: оппозиционный политик или политики делают заявление, что в ближайшем времени мы станем свидетелями невиданных зрелищ - сотни тысяч людей выйдут на улицы своих городов с требованиями отставки руководства страны. Что это: анонсирование события, массовое приглашение к участию, попытка разбудить социальное воображение масс, просто провокация с целью попасть в ленту новостей? Шеф-редактор, получив такую информацию, не имеет возможности определить ее статус. Но он, как специалист в области массовых коммуникаций, уж точно знает, что объявление о массовых выступлениях и акциях неповиновения через национальные СМИ может спровоцировать беспорядки и ослабление и без того слабой экономической активности быстрее, чем деятельность оппозиции. Знает об этом и оппозиция, но делает вид, что не понимает, о чем идет речь

. Понятно, на этом этапе политической борьбы оппозиция заинтересована в любом событии, которое может быть источником народных выступлений и всячески будет провоцировать исполнительную власть на применение любых запретительных мер.Также понятно обратное: власть всеми доступными ей средствами должна добиваться стабильности и порядка. Какие решения в этой ситуации принимает шеф-редактор? Он должен убедиться, что имеет дело не с провокацией. А сделать это можно, только дождавшись этих самых многотысячных выступлений. И поверьте мне, никакие административные ресурсы не удержат тележурналистов и операторов первыми показать супер-зрелищные кадры - восстание народных масс. В данном случае, телевидению нужна "картинка". Нет "картинки" - нет новости.

Ігор Слісаренко, головний редактор журналу “Персонал”:

- Завдання, як воно сформульоване у запитанні – “змінити ситуацію політичної залежності”, можна виконати лише в один спосіб – змінити власників і вищий менеджмент цих “залежних” ЗМІ. А це чистої води фантазія. Інше питання, а чи хочуть ці ЗМІ позбутися такої залежності? Щось важко собі уявити, як, скажімо, Пінчук чи Роднянський благають Парламентський комітет із свободи слова допомогти їм позбутися “залежності від сил, лояльних до Президента”. Чи треба зайвий раз доводити, що старанне обслуговування влади – це гарантія їхнього існування? А головне, їм так дійсно комфортно. Не треба напружуватися: задовольняй інформаційні смаки “головного глядача країни” і наближених до його тіла та заробляй собі на показі-перепоказі “бандитських” серіалів та “смітникових шоу” (це не образливе слівце – це вже усталений телеформат trash-show). І ніхто тебе не питає: а чому це ти, голуба, не тримаєшся принципів “оперативного, неупередженого і збалансованого інформування про події, які становлять громадський інтерес”, чому не служиш “форумом громадського обговорення суспільних проблем”, чому не задовольняєш потреби дитячої аудиторії і т.д. Для них це не більше, ніж пришелепкуваті “євростандарти”, які зовсім не про нас. Одне слово, “кохання з інтересом”. І чхати вони хотіли на недавні звіти ОБСЄ та Ради Європи, де прямо говориться про непристойну поведінку загальнонаціональних телеканалів під час парламентських виборів. Просто нам із вами треба припинити вислуховувати теревені медіа-магнатів про їхні “ліберальні цінності” і таке подібне.

Поведінка опозиції, яка традиційно вимагає доступу до телебачення, є цілком логічною. У нас класична ситуація для будь-якого авторитарного режиму: опозиція хоче свого показу на телебаченні, але влада не дає, а сама влада, хоч і контролює телебачення, бути показаною боїться. Тепер і в нас опробовують ці вже заяложені прийомчики, до яких вдавалися і вдаються “батьки нації” країн “третього світу”– від Мобуту до Мугабе - дозована, уніфікована і контрольована інформація про владу, водночас, повне замовчування опозиції (донедавна ми спостерігали кампанію шельмування і дискредитації, але вона провалилася).

Медіа-магнати - “ліберасти” – мають чимало можливостей для маніпулювання. Скажімо, постійно твердити, що “ось ця опозиція – несправжня, а от та опозиція, яку ми показуємо, це опозиція дійсна, ну, просто лялечка”: досі для цього використовували Вітренко, поки не зійшла на пси, але вже готові інші ряжені. У державного телебачення можливостей для таких викрутасів менше – тут не діє принцип laisser-fair, яким можуть виправдати поведінку приватного медіа-бізнесу. Тому опозиція за підтримки євроінституцій цілком може домогтися такої квоти вже на самих виборах.

Відзначте, що я говорю лише за “лояльні” загальнонаціональні телеканали, а не про ЗМІ загалом. В опозиції є потужні медіа, наприклад, газета “Сільські вісті” із дійсним, а не “дутим”, півмільйонним числом підписників. На власні очі бачив, як у селах на Чернігівщині її матеріали читають уголос на посиденьках. І довіряють значно більше, ніж теледівам.

Минулі вибори засвідчили, що монополія на ЗМІ – зовсім не гарантія успіху. “Ходіння в народ” опозиції повністю виправдалося. А от влада таке задоволення дозволити собі просто не може.

Читайте також:

Леонід КУЧМА: «Потрібні нові технології прозорості»

Запитання “Детектор медіа”: - Як ви вважаєте, чи потрібен Україні новий закон – про вільний доступ до відкритої інформації – про який йшлося в інтерв’ю Президента газеті “День”? Яку, на вашу думку, мету переслідували автори Указу “Про додаткові заходи по забезпеченню відкритої діяльності органів державної влади”? Чи буде цей Указ дійсно сприяти більшій відкритості влади?

Почему оппозиция проигрывает власти «информационную войну»?