Про те, як подавали новини 26-го листопада інформаційні канали, читайте тут.

В Україні запроваджено воєнний стан. Уперше за всю історію. Ніхто з громадян України ніколи раніше з таким не стикався. Законодавство, звісно ж, теж знають далеко не всі. Тож воєнний стан лякає. Він несе в собі невідомість, непевність для багатьох людей. Усі крапки над “і” мало б розставити телебачення — чи не правда, адже за всіма соцопитуваннями, саме воно поки що залишається для більшості укранців головним джерелом інформації? Й розставляти їх раз за разом — так, щоби не виникло ані паніки, ані хибнотлумачень, ані невиправданих очікувань. І, зрозуміло, щоб цією подією не могли маніпулювати недобросовісні політики.

Здавалося б, це є самоочевидним. Але запитання «Чи так це було?» є риторичним.

Отже, «ICTV», «Факти». 26 листопада. Перший сюжет. Підводка ведучої Інни Шевченко: «Запровадження воєнного стану після нападу Росії в Азовському морі нині активно обговорюють на всіх рівнях української влади. Після нічного засідання РНБО Президент Петро Порошенко оприлюднив Указ з 12 пунктами. Але багатьох політиків непокоїло, що ситуація може вплинути на вибори в Україні. Тож, перед початком закритого засідання Верховної Ради глава держави змінив свій указ і замість 60 пропонує запровадити воєнний стан на 30 днів і закріпити дату президентських виборів саме на 31 березня. Усе це Порошенко пояснив у телезверненні…» - ну, й так далі, з коротеньким синхроном самого Порошенка наприкінці.

Зверніть увагу: пані Шевченко була відвертою, майже за Фройдом, бо в першому ж реченні окреслила предмет актуальності: важливим є не саме по собі запровадження воєнного стану, а те, що його обговорюють «на всіх рівнях».

Другий сюжет був про голосування у Верховній Раді: хто з депутатів що сказав, із синхронами; найперший висновок, який можна було зробити – «ну й бардак же в тій Раді».

Ще три коротеньких сюжети далі: ведуча стисло переповіла висловлювання офіційних осіб про те, що воєнний стан не вплине на виплату пенсій та зарплат, на роботу банківської системи та на співпрацю з МВФ. Задоволені глядачі, напевне, мали тут само замурчати.

Все, тему було завершено.

27 листопада. Тут було дещо детальніше. Але наскільки? По-перше, звернімо увагу на кореспондентську неточність, Тарас Корніюк: «Воєнний стан запроваджено, правда, лише в 10 областях, що межують з Росією чи самопроголошеним Придністров'ям. Це Вінницька, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Луганська, Донецька, Сумська, Харківська, Чернігівська області». Але ж Запорізька, Миколаївська та Херсонська області (три з десяти!) ані з Росією, ані з Придністров’ям не межують, вони виходять до моря, а Херсонська ще й межує з окупованим Кримом! Чи й справді припустимими (тим паче в матеріалах на таку тему) є подібні «маленькі спрощення»?

А «жодної паніки в області немає» (в Миколаївській) – це теж маленьке спрощення, а чи й справді ну зовсім немає? А як же тоді бути з оцим?

Загалом же матеріал містив випадкові репортажі з державного кордону на Чернігівщині, маріупольського порту, Миколаєва. Радше ілюстративні, ніж інформативні. Залишається тільки здогадуватися, яку інформативність мали синхрони випадкових людей: «Никаких беспокойств у меня покаместь нет. По идее, танки у нас не идут» (а не за ідеєю? – ББ)) та: «Доллары не закупаем, детей мальчиков нет, девочки только, поэтому пока не переживаем».  Тобто, цей синхрон про «мальчиков нет, девочки только» претендував на типізацію, це є характерним для більшості, а чи принаймні критично значущої кількості людей? А чи він не пролунав так, ніби сім'ї, де є хлопчики, мають терміново виїзджати?  Типові радянські «вісті з полів» із випадковими словами про випадкові, навмання взяті об’єкти – от це що було. Наповнювач ефіру, й не більше.

Наступний сюжет – коротеньке, дуже загальне переповідання ведучою інтерв’ю Порошенка трьом телеканалам. Точніше навіть, його коротке резюме. Все.

«Україна», «Сьогодні». 26 листопада. Великий сюжет, зроблений за принципом «усього потроху» - тут і дуже загальні слова про парламентське обговорення (сесійне засідання на той момент іще тривало), й величезний синхрон із величезною підводкою з заяви Петра Порошенка, але основна частина матеріалу — про передісторію запровадження воєнного стану, тобто про захоплення Росією українських кораблів. Усе це було відповідями на запитання «як?», а не на запитання «що?». Супутні обставини, іншими словами.

Згодом був коротенький сюжет — лише слова ведучої — про те, що воєнний стан не вплине на роботу банківської системи (а експерти де?), ще згодом — новий репортаж про сесійне засідання ВР, основним меседжем його було: засідання буде довгим. І — дуже розлогий матеріал про те, як Олег Ляшко опитував людей на київському вокзалі, з фактичним інтерв'ю Ляшка. Ляшко пояснював людям, не що таке воєнний стан, а те, що його буцімто вигадав Порошенко, аби зірвати вибори. Й про це був бравурний репортаж.

Загалом запровадженню воєнного стану та супутнім обставинам було присвячену левову частку випуску, але — здебільшого от саме супутнім обставинам.

27 листопада. Коротенький сюжет, у якому ведуча Анна Панова констатувала запровадження воєнного стану в 10 областях, а кореспондент Олександр Махов розповів основні вимоги воєнного стану для бійців на передовій, а також людей, що перетинають лінію розмежування. Згодом, не одразу — сюжет про наслідки воєнного стану, дуже короткий і поверховий. Зате розлоге інтерв'ю з Олегом Ляшком — про зміст сказаного ним, як то кажуть, здогадайтеся з трьох разів. От вам одна цитата: «І вчора ми поламали плани влади по узурпації влади в країні». У цілому ж багато пасажів Ляшка були... скажімо так, нічим не підтвердженими. Олег Ляшко, до речі — колишній головний редактор популярної свого часу газети, стандарти подання інформації він має знати. І, до речі, характерна деталь: Ляшко так і називав нинішню ситуацію не воєнним, а військовим станом.

Ще — окремий сюжет про ставлення до воєнного стану «Опозиційного блоку», з сихроном Олександра Вілкула.  Що привернуло до себе увагу в цій низці сюжетів — то це те, що далеко не всі вони йшли поспіль. Фрагментування інформації, коли одну й ту саму тему ніби завершують, переходять до іншої, а потім повертаються до цієї — один із улюблених прийомів пропаганди. Такий прийом, зокрема, дозволяє втовкмачувати аудиторії взаємно суперечливі тези, мов істинні.

«1+1», «ТСН», 26 листопада. Розлогий сюжет про перебіг подій у Верховній Раді, з синхронами лідера радикалів Олега Ляшка: «...в українців забирають усе», укропівця Олександра Щевченка та нетитрованого чоловіка: «Ми не проти введення військового стану, якщо це справді потребує, це захист обороноздатності, але ми категорично наполягаємо на тому, що введення військового стану, якщо це не буде потребувати військова ситуація, жодним чином не повинно обмежувати громадянських прав і свобод, не повинен вводити цензуру». В загальному контексті сюжету глядачі могли сприйняти цю вимогу – насправді нереалістичну, адже воєнний стан апріорі пов’язаний з обмеженням певних свобод -  не лише як можливу, а й як справедливу, слушну. Інакше кажучи, це лише заплутувало глядачів стосовно того, що таке воєнний стан.

На продовження сюжету Наталія Мосейчук перелічила, що передбачає запровадження воєнного стану за законом. Але оцініть завершення її репліки — підводку до наступної частини сюжету: «Воєнний стан забороняє проводити мітинги і збори, і навіть дозволяє втручатися в особисте життя. Натомість, воєнний стан Порошенка жодним чином не обмежує будь яку діяльність держави–агресорки на території України. Всі подробиці далі». «Втручатися в особисте життя» - це, даруйте, що таке? А «обмежити діяльність держави-агресорки» - це що малося на увазі?

На завершення кореспондент за допомогою синхронів Миколи Маломужа та Богдана Яременка (останній — укропівець, що не було зазначено) що є сил лякав глядачів усіма страхіттями, які прописано в законі. На текст указу президента жодної уваги не звертали, на те, що закон прописує максимально жорсткий варіант воєнного стану, а в указі президента він був дуже м'який — теж.

27 листопада. Чималий сюжет, де всього потроху. Щось він роз'яснював, щось ілюстрував у тому ж таки дискурсі «вісті з полів».  Цілісної та вичерпної інформаційної картини він не дав.

«Інтер», «Подробиці», 26 листопада. Канал був у своєму амплуа: він змальовував не подію, а баталії довкола події у Верховній Раді. Першим синхронованим був, ну звісно ж, Юрій Бойко. Другим сюжетом було розлоге викладення звернення Порошенка, третім — викладення звернення Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. До репортажів про перебіг подій у ВР у випуску ще поверталися.

Й от нарешті сюжет під заголовком «Що означає воєнний стан». Насправді понад половину сюжету було присвячено викладенню позиції Порошенка. І лише наприкінці було стисло перелічено заходи, передбачені законодавством — не президентським указом і рішенням парламенту, а саме законодавством, за максимумом. Про те, що режим воєнного стану може бути неповним, пом'якшеним, не було жодного слова. Тож у глядачів мало скластися враження, що все — демократії й правам людини в Україні настав кінець.

27 листопада. Був короткий сюжет-повідомлення про те, що ВР ухвалила запровадження воєнного стану. Був репортаж із маріупольського порту, синхрон голови угруповання Нацгвардії «Схід» Руслана Смещука, розповідь про рішення про часткову мобілізацію, про  ситуацію в Харківській та Миколаївській областях — з погляду офіційних осіб. А ще був дуже хронометражний сюжет про те, що «опозиція оскаржить рішення про введення воєнного стану». Опозиція — це, звісно ж, була «Опозиційна платформа за життя». Як і годиться, з розлогим синхроном Бойка.

То які враження в підсумку?

Перше. Подання теми запровадження воєнного стану дуже яскраво показало: ракурс цього подання на кожному каналі дуже залежав від позиції власника каналу; внутрішньополітичні інтереси з огляду на майбутні президентські вибори абсолютно затьмарили собою державницьку позицію. Хай руйнується Україна, але торжествують інтереси власників телеканалів.

Друге. Повнота викладення позиції президента прямо залежала від ставлення телеканалу до президента загалом. При цьому нарешті стало очевидним те, що раніше радше відчувалося й припускалося: «Україна» та «Інтер» дуже старанно викладають позицію Порошенка, а під цим прикриттям транслюють багато в чому антиукраїнські й маніпулятивно антивладні меседжі — такий от нехитрий камуфляж. «1+1» і не дають розлого позицію президента, і маніпулюють із застосуванням так само антивладних та антидержавних меседжей.

Третє. Впадала в око відсутність експертів у тому питанні, де вони мали бути неодмінно. Натомість було використання на багатьох каналах синхронів «людей із вулиці», які пояснювали, «як тепер жити». Чи інформативними в даному разі такі синхрони були? Чи оці «люди з вулиці» не виступали фактично в ролі експертів, чи саме ними не було підмінено експертів?

Четверте. Ще з античних часів є відомим маніпулятивний прийом — переключення уваги з суті теми на супутні обставини. Чи не застосували телеканали саме цей прийом і чи не застосовують його завжди — просто в даному разі це дуже наочно вийшло? Хоч би як, а наданий обсяг інформації залишив величезний простір для подальших маніпуляцій. Бо так чітко й не дав розуміння того, що таке воєнний стан. Не дав чіткого розуміння, що закон нормує максимально жорсткий режим воєнного стану, а насправді він може бути м'якішим, про що й засвідчив врешті-решт Указ президента.

Величезна кількість українців не розрізняють поняття «оголошення війни» та «оголошення воєнного стану», змішують їх в одне. Звідси й гуляє соцмережами та інтернетом так багато фейків – зокрема, про те, що буцімто скасувати воєнний стан  можна буде лише після деокупації Криму та Донбасу. Чимало українців вважають, що лише тепер, оголосивши воєнний стан, влада назвала війну війною, а завершитися війна може лише вигнанням окупантів. І, до речі, ставити знак рівності між оголошенням воєнного стану й «визнанням війни війною» люди почали не самі – їх до цього методично привчали публікації найреспектабельніших ЗМІ, матеріали багатьох «лідерів думок» аж від самого 2014 року.

Ці самі ЗМІ та «лідери думок» привчали людей, що влада мусить «оголосити воєнний стан, але не обмежувати права та свободи», що таке у принципі є можливим.

Тож, розповідаючи про запровадження воєнного стану, телеканали мусили ретельно пояснити, що це таке. Бо інакше стандарти точності й повноти інформації виявляються порушеними. Бо інакше це – «казала-мазала».

П'яте. Враховуючи попередній пункт, канали мали би пояснити глядачам, яким чином і за якою процедурою їх можуть викликати до військкомату. Мобілізувати, простіше кажучи. Адже це є офіційною процедурою, що має відбуватися за встановленою формою. Канали мали б заспокоїти глядачів: ніякі телефонні дзвінки, смс-повідомлення, повідомлення на електронну пошту, слова сусідів: «Тут приходили й просили переказати» - ніщо це не може бути справжньою формою мобілізації. І робити це з телеекранів мали б офіційні представники влади.

Шосте. Воєнний стан оголошено. А як це відіб’ється на повсякденному житті? Що зміниться реально? А чи оголошення воєнного стану є імітацією, фікцією? А чи реальні заходи віддано на поталу місцевим адміністраціям? У чому, окрім гучних слів, полягає той воєнний стан? Канали, звернувшись до офіційних осіб, мали б пояснити й це.

Гаразд, реальних заходів буде вжито лише в разі нападу Росії. А в який спосіб, тобто хто й яким чином віддаватиме розпорядження? Хто й які матиме повноваження? Невже все це було неважливим? Невже оцих слів «воєнний стан» було достатньо, а більше глядачам нічого й не потрібно було? Дуже перепрошую, але канали виявили своє ставлення до глядачів, мов до тупого натовпу – хай собі мислять штампами, не розуміючи суті.  

Усе це не вкладалося б у звичний і звичайний формат новинних випусків? А сама подія – оголошення воєнного стану – не є надзвичайною, анітрохи? Не є такою, що мала б ламати звичні формати й усталені підходи до роботи? Не мала б, за ідеєю, спонукати всі (прописом: усі) канали викинути до біса всю заплановану сітку й цьому, лише цьому питанню присвятити весь ефір, розібравши це питання вздовж і впоперек? «UA: Перший» та ще кілька інформаційних каналів так і зробили, а решта?

От саме такі надзвичайні моменти найяскравіше показують: більшість наших каналів зупиняються на коротких переказах важливих питань. А от твори на задану тему – з думками, аргументами й повним висвітленням теми – робити не хочуть. І виходить, що українських глядачів інформують так, ніби вони є чи то сторонніми спостерігачами, чи то об’єктами політики, підданцями, а не громадянами.

…На четвертий день після запровадження воєнного стану касирка київського супермаркету спитала в мене: «Скільки пачок сірників берете?». Я здивовано відповів: «А це обов’язково?».  Тепер уже здивувалася вона: «Всі беруть десятками»… От вони – плоди інформаційного розумного, доброго й вічного.

Фото: theБабель