Георгій Почепцов, професор, завідуючий кафедрою інформаційної політики Української Академії державного управління при Президенті України;

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень та конфліктології;

Микола Томенко, директор Інституту політики;

Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Політична думка»;

Валерій Калниш, випускаючий редактор Запорозької незалежної телерадіокомпанії "ТВ-5";

Віктор Коваленко, журналіст, Новий канал;

Олексій Мустафін, шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»; Георгій Почепцов, професор, завідуючий кафедрою інформаційної політики Української Академії державного управління при Президенті України:

- СМИ, в принципе, рассказывают о тех событиях, свидетелем которых не является зритель. В противном случае не было бы нужды к ним обращаться. Но СМИ должны представить мне журналиста, который сам был бы свидетелем события или, по крайней мере, общался бы со свидетелями. Этого нет на наших экранах в случае освещения зарубежных событий, поскольку нет своих собкоров. Когда же мы берем чужой факт, мы всегда берем его вместе с той интерпретацией, которая уже сделана за нас чужим журналистом. По этой причине у зрителя не остается возможности увидеть «проблеск» своей точки зрения, почувствовать позиции своей собственной страны в рамках глобального варианта новостей.

Теракты в Нью-Йорке также продемонстрировали неспособность динамичной работы наших электронных СМИ. Телевидение отличается другой скоростью освещения и другой скоростью принятия решений. При этом надо также уметь выходить из «пике» освещения, вовремя переключаясь на другие темы. Ни того, ни другого не было.

Освещение войны в Афганистане 7-го октября происходило уже на заданном до этого фоне терактов, т.е., ТВ в этом смысле было уже легче. Большая часть ТВ-каналов включились вовремя в это освещение, появились эксперты, которых обычно не очень привечают телевизионщики. Они массово берут интервью у политиков, и гораздо менее охотно у экспертов, которые, однако, по сути могут заменять для зрителя функции свидетелей события. Однако все равно нынешние события не пропускались через национальную призму, они остались во многом вовне. Единственной внутренней характеристикой тех событий стало появление сюжетов об иммигрантах.

Таким образом, минусами ТВ-пространства Украины стали:

- отсутствие динамики,

- неумение переключаться на новые темы,

- недостаточное использование экспертов, которые могли бы компенсировать отсутствие собкоров,

- отсутствие внутренних характеристик внешнего события.

В целом же речь также должна идти о том, что мы не проникаем в суть ситуации, ищем поверхностные причины и следствия. Нет как бы второго, глубинного уровня, который бы поднимал вопросы ислама, Афганистана, военных оценок, последствий для будущего устройства мира. На экране мы видим само СОБЫТИЕ, но его параллельно не сопровождает КОНТЕКСТ, который, наверное, является центральным понятием для такого интеллигентного средства коммуникации, которым является телевидение.

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень та конфліктології:

- Та ситуация, которая сложилась с освещением начала войны в Афганистане, является продолжением проблем нашего общества. У нас, к сожалению, очень мало людей, которые профессионально интересуются событиями дальше своего дома. И поэтому услышать в СМИ комментарии концептуального характера было очень сложно. Это даже не беда СМИ, это беда общества. Кроме этого, наши СМИ оказываются недостаточно оперативными. Это можно было наблюдать на «Интере», который начал информировать о происходящем в Афганистане с опозданием практически на час. Также можно говорить о том, что нашим каналам недостает профессионализма, поскольку в эфире звучали абсурдные комментарии по поводу действий США.

В общем, ситуация, сложившаяся в СМИ, оставляет желать лучшего.

Микола Томенко, директор Інституту політики:

- Мені здається, що електронні медіа діяли абсолютно адекватно до їхнього статусу, їхніх технічних можливостей і, значною мірою, до задач, які стояли перед ними. Державні канали й муніципальні канали (як, наприклад, УТ-1) в час початку війни починали свої новини з того, що президент провів робочу поїздку… Тобто, з другорядних новин. Таким чином, ми можемо спостерігати, наскільки високий ступінь слухняності та підпорядкованості державних чи комунальних форм медіа в Україні. І невідомо, що може перебити їх слугування державним чи місцевим начальникам. А що стосується комерційних медіа, то вони так само були не готові задовольнити на належному рівні потреби суспільства, але менш маразматично, і тому все ж таки не пропустили таку новину. Вони, скоріше, проявили професійну і технічну неготовність, ніж організаційну. Скажімо, на «Інтері» в “Подробицях” якийсь час ще йшли в ефір матеріали, записані днем раніше, хоча було зрозуміло, що це вже не актуально. З точки зору журналістської мережі, найбільш підготовленим виявився «Інтер», тому що тільки «Інтер» може дозволити собі паралельно працювати з Афганістаном і територією Пакистану. Інтерівський прямий ефір з місця подій говорить про те, що цей канал найсерйозніше підготувався. Скажімо, «1+1» намагалося висвітлювати цю подію очима кореспондента із США, що, чесно кажучи, було дещо смішно, тому що епіцентр подій зараз знаходиться все ж таки не в США.

Тому, звичайно, з усіх тих медіа, які брали участь у висвітленні подій в Афганістані, на перше місце я б поставив «Інтер». ICTV, яке теж працює в режимі CNN, доволі суб’єктивно оцінювало цю подію. Вони надавали доволі актуальні й аргументовані матеріали, але, на жаль, ICTV не підстрахувалося кореспондентами з місця подій і не представило коментарів з різних точок зору. Взагалі, на мою думку, в цей вечір «1+1» дуже сильно проколовся. Оскільки те, що казав в ефірі «Епіцентру» Дугін, який фактично говорить мовою ісламського світу, було ляпасом по українській зовнішньополітичній доктрині. Це виглядало доволі дивно, оскільки глядачами «1+1» є переважно населення Києва та західних областей України. Я зрозумів би це в ефірі каналу «Інтер», виходячи з їхнього середньостатистичного глядача, який є проросійським насправді. Але для «1+1» я не можу цього пояснити.

В підсумку висвітлення афганських військових дій показало, що державні й комунальні інформаційні медіа знаходяться поза інформаційним простором, вони взагалі не живуть інформаційним життям, вони живуть життям своїх начальників. Ну а комерційні медіа виявилися, на мою думку, значною мірою професійнішими. Але вони залишаються підвладними комплексу невизначеності, невизначеності позиції власників каналу, що проявилося у діях журналістів, редакторів, які почали тлумачити військові дії в Афганістані на власний розсуд.

Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Політична думка»:

- Первое, что бросается в глаза, - это отсутствие объективного анализа ситуации экспертами, специалистами в этой сфере. Практически они не присутствовали и по-прежнему не присутствуют на наших телеканалах, так же, как и объективные комментарии происходящего. И порождает недоверие к информации наших телеканалов. Также заметны слабые интеллектуальные ресурсы в медиа, слабая оперативность. Украинские СМИ абсолютно не прогнозируют ход событий в мире. Очень прискорбно то, что у многих каналов нет своих журналистов на местах. Не сложно проследить линию изолированности украинских СМИ от информационных потоков и процессов в мире. Можно говорить об определенной ангажированности тех или иных каналов. Также можно сказать, что в технологических деталях украинские СМИ довольно уязвимы. Наши СМИ показали, что они не способны работать в экстремальных ситуациях. Украинская журналистика не является самостоятельной и самодостаточной. Слабость украинских СМИ проявляется абсолютно во всем, что явственно видно по освещению военных действий в Афганистане.

Валерій Калниш, випускаючий редактор Запорізької незалежної телерадіокомпанії "ТВ-5":

- По моему мнению главная проблема - отсутствие профессиональных журналистов-международников. Если техническая проблема (прямые включения из Пакистана и Афганистана) как-то решена, а лидирует здесь без сомнения "Интер", то фактическое наполнение этих включении и те люди которые их делают, мне кажется несколько отстают. Без сомнения, это подвиг, не по-боюсь этого слова, репортажи Ольги Клюевой (хотя не совсем понятна мотивация главного редактора новостей на "Интере" - ведь дети знают, что в мусульманской стране отношение к женщинам мягко говоря, пренебрежительное). В отношении других журналистов...

Да, это хорошо известные люди, узнаваемые журналисты, но ведь в данном случае популярность не главное. К войне в Афганистане не надо привлекать внимание знаковыми фигурами на телевидении. Главное, умно и профессионально рассказать зрителям о происходящих событиях. У нас же работает формула "официальная информация полученая не из первых рук+эмоции= сюжет". Однако в любом случае, журналисты работающие сейчас на Ближнем Востоке заслуживают уважения, только за то, что они сейчас там.

Віктор Коваленко, журналіст, Новий канал:

- Мешали “старые хвосты”. У одних технические, у других творческие. На фоне будней службы теленовостей выглядят вполне пристойно, но в минувшее воскресенье оказалось, что ни один канал не справился с информационной задачей “на отлично”. Одно дело - готовить включения с визитов, и совсем иное – молниеносно реагировать на ситуацию. Телемарафонам необходимо учиться и иметь слаженные команды информационных менеджеров. Тем более, если речь идет об освещении военных действий, когда мало доступной информации. Новостийщики оказались неподготовленными к кризису, хотя о том, что ответные удары когда-нибудь начнутся, было известно в течение месяца. Главный поединок произошел только между „1+1” и “Интером”: эти ведущие телеканалы имели собкоров за границей и средства для прямых включений. Хотя бы этот факт, разумеется, оставил далеко позади те каналы, которые не располагали подобными возможностями. Но, и это не успех – собкоры были неразумно использованы! Ими “затыкали” бреши и ребятам приходилось болтать о чем угодно. А освещать войну – не о политических саммитах рассказывать!

Олексій Мустафін, шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:

Перша проблема, яку висвітлив український ефір минулої неділі – відсутність у більшості представників української політичної еліти власної позиції й навіть простого розуміння ситуації. Більшість політиків були просто відсутні в неділю, й усі спроби їх розшукати виявилися марними. Або, можливо, вони таки були десь, але розуміючи, що нічого сказати не можуть, визнали для себе, що краще вже бути відсутніми… В ефірі відчувався брак фахівців – з політики, військової справи, - які б могли дати кваліфікований аналіз подій та їхній прогноз. Думки експертів, що інколи з’являлись на різних каналах, виявилися схожими одна на одну. Втім, висновки й коментарі експертів, які постійно були присутніми в ефірі, скажімо, СNN, визначалися більшою виваженістю й глибиною суджень. Можливо, тому сприяла та обставина, що ситуація, що виникла, врешті-решт, й виникла завдяки американцям, звідси й – ретельний аналіз. Але, на жаль, брак фахівців, - нагальна проблема не лише українського телеефіру, а й його критиків. Бо “розбір польотів”, інакше кажучи, хто чого вартий в українському інформаційному мовленні - на прикладі висвітлення подій 11 вересня й 7 жовтня – засвідчив повну відсутність професійної й незаангажованої Детектор медіа.

З іншого боку, робота служб інформації 7 жовтня висвітлила не лише проблеми українського ТБ, а й його досить високий рівень. Наприклад, вміння навчатися. З 11 вересня до сьогодні не минуло навіть місяця, а вітчизняні телеканали вже дечого навчилися. Принаймні, врахували помилки, яких припустилися під час висвітлення теракту в США.

Хоча найголовнішим, на мою думку, є те, що події, про які ми розповідаємо, цікаві людям. І рейтинги інформаційних програм засвідчують це. Українські глядачі хочуть знати якомога більше про те, що зараз відбуваються у світі. І виграє той, хто враховує цю цікавість. Якщо сьогодні центр подій знаходиться в Афганістані й Пакистані, то й глядач шукатиме ту кнопку, де він дізнається про це найбільше. І добре, що журналісти вчаться працювати “на замовлення” глядача.

Ма-а-ленька репліка від „Детектор медіа” на зауваження Олексія Мустафіна:

Ми дуже раді тому, що завдяки старанням вітчизняних телевізійників, які останнім часом набули нечуваного розмаху, вперше в світовій практиці народжується новий жанр журналістики: телевізійної критики Детектор медіа. Як кажуть, більше жанрів – хороших і різних. Ми – обома руками „за”!

Тим більше, що пан Мустафін, критикуючи Детектор медіа, водночас демонструє і чудеса самокритики. Адже, що стосується подій навколо терактів, то пані Наталя Лігачова – одна з вітчизняних телекритиків – після 11-го вересня писала, що тільки два канали – „Інтер” та ICTV – змогли бути на рівні глядацьких потреб. А після 7-го жовтня в газеті „День” розповіла про почуття гордості за те, що власні кореспонденти „Інтера” працюють в Афганістані і Пакистані, тобто, безпосередньо в центрі подій. То ж, знімаємо капелюхи перед вашою, п. Олексію, самокритичністю, оскільки ви вважаєте подібні „розбори польотів” непрофесійними. Ну а ми, в свою чергу, - обіцяємо наполегливо працювати над собою, щоб більше ніколи не бути такими компліментарно-заангажованими.