Загальновідомий факт: медична реформа викликала дуже велику поляризацію в суспільстві. Такої кількості публічних виступів та матеріалів ЗМІ, які декларують несприйняття вживаних кроків, не знала Україна протягом останніх чотирьох років.

От тільки якщо переглянути всі гнівно-критичні матеріали, залишиться досить дивне враження: ви так і не зможете сказати, що саме поганого в тій медреформі. «Прирікає українців на смерть», «знищує медицину», «залишає українців напризволяще» — от саме такого штибу аргументація домінує абсолютно. Парад голослівності, парад ярликів — він дуже нагадує сеанс навіювання, сеанс позааргументаційного переконування.

Ще дивнішим є те, що й із протилежного боку аргументація є майже такою самою: «Медреформа — це добре, медреформа — це дуже добре» — й піди дізнайся, чим саме це так уже дуже добре. Причому не просто медреформа, а от саме ця медреформа, саме така, яка є. Надто загальними є аргументи як із одного, так і з іншого боку.

Простеньке запитання: от ви можете сказати, як і що буде в медичній сфері за півроку, рік, два, три? Чи можете ви собі визначити, що й як треба буде робити вам і особисто вам, а чи ми маємо лише ескіз медичної реформи, намальований у найзагальніших рисах: якось воно, та й буде?

Годі й шукати в інформаційному потоці зважених і детальних матеріалів, створених за схемою: «цілі — позитивні результати — ризики — необхідні заходи для мінімізації ризиків» або «цілі — негативні результати — причини невідповідності невідворотних результатів добрим намірам». Власне, годі й шукати звичайного для теми, що поляризувала суспільства, зважування: «З одного боку — але з іншого боку».

Натомість інформаційний простір заповнено або дифірамбами, або прокльонами. Розібратися в усьому тому марно, українцям залишається тільки вірити. Кому й у що вірити? Тим виголошувачам тез, яким вони довіряють. Звичне вже для українського інформаційного середовища домінування інформації ad hominem, тільки в даному разі доведеної до повної екзальтації.

Медична реформа є винятково соціально важливою і стосується кожного. За таких умов Міністерство охорони здоров'я мало би зробити так, щоб детальна інформація про подальший перебіг медреформи лунала хіба що не з кожного холодильника, кожної праски та кожного ліхтарного стовпа. Щоб інформація про зміни — й не лише найближчі за часом, а про всі зміни, системна інформація — була загальновідомою.

Так, засобами ЗМІ цього не досягти, МОЗ мав би влаштувати СПЕЦІАЛЬНУ інформаційно-роз'яснювальну кампанію велетенських масштабів. Так, як це, скажімо, було у Швеції півстоліття тому, коли ця країна переходила з лівостороннього руху на правосторонній.

Масована інформаційна кампанія була би в інтересах самих медреформаторів — адже вона дуже обмежила би простір для спекулювання на темі, бо змусила б оперувати фактами, а не домислами й умоглядними візіями. А ще дуже значною мірою було би знято чинник страху перед невідомим, що лякає людей. Бо саме так: нинішні знання про медреформу, як їх поширює МОЗ, цілком вкладаються у формулу: «Щось страшне насувається». Бо медійні матеріали «за» медреформу, зокрема й роз'яснювально-просвітницькі, страждають на гостру хворобу під назвою «взагалі», «на середньостатистичному рівні».

Приклад. Медреформа обіцяє нам запровадження страхової медицини — все буде, «як у людей». От тільки є така річ. Страхові компанії зазвичай дуже неохоче страхують тих, у кого ймовірність настання страхового випадку є дуже високою. А коли й страхують, то й страховий внесок буває дуже високим. Страхові компанії взагалі не страхують тих, у кого страховий випадок уже настав до того, як вони звернулися за страхуванням. А коли й страхують, то лише за винятком от саме цього випадку.

А отже, що робити пенсіонерам, які є небагатими, а через свій вік часто й із великою ймовірністю потребують медичної допомоги? Що робити тим, хто страждає на хронічні хвороби, зокрема й небезпечні, — діабетикам, гіпертонікам, астматикам, людям із серцевими захворюваннями, тим, хто перехворів на інфекційний гепатит? Що робити тим, хто перебуває на інвалідності? Знайти точні й вичерпні відповіді на ці запитання зі ЗМІ не вийде. То чи й справді виходить, що наслідком медреформи має бути медицина для здорових, а нездорових — ну їх до біса?

Узагалі не виходить знайти відповіді на багато запитань, як воно там буде не «у світлому майбутньому», от просто зараз, у перехідний період, за часів становлення нових медичних порядків, коли страхової медицини досі не було як загальнопоширеного явища.

Візьмімо звичайних сімейних лікарів. Гаразд, усе добре: ви уклали договір. А що робити, коли виявиться, що ви помилилися у виборі? Адже, окрім свого дільничного, більшість людей не знають нікого з-поміж інших лікарів-терапевтів аж до такої міри, щоби їх оцінити! Обрання сімейного лікаря — це значною мірою лотерея. Та, зрештою, чи мало яка чорна кішка може пробігти між вами та лікарем? То де знайти інформацію: чи можна змінити сімейного лікаря, і як це зробити? Які наслідки для вас матиме такий крок?

А якщо в реєстратурі вам кажуть, що от хто є вашим дільничним — із тим і укладайте договір і немає чого тут обирати? Приносити й зачитувати купу нормативної документації? Егеж, так та документація на них і подіє. Та й коли йдеться про здоров'я, далеко не всі наважаться «качати права». Принаймні, зважаючи на чинник часу, що буває надто важливим. Де знайти інформацію, як діяти в такому разі?

Київ. Поліклініка. Лікарів та медсестер зібрали й «порадували»: мовляв, унаслідок медреформи їхні зарплати сильно зменшаться, бо з грошей, що їх виділятимуть із розрахунку на кожного пацієнта, треба буде й оренду платити, й комунальні послуги, й закупівлю апаратури проводити — тож лікарям та медсестрам якийсь мінімум виплачуватимуть, а на більше не вистачить. (То хай пацієнти платять сімейним лікарям із рук у руки?) Загальнодоступної інформації, яка дозволяла би вірити або не вірити таким запевненням, вважати їх за правду або за ознаку зловживань керівництва, як і годиться, не існує.

А в лікарнях, тим паче коли привозить швидка — як там обирати лікарів? Де можна про це дізнатися?

До речі, про реєстратуру. На моїх очах жіночка, плачучи, тицяла й тицяла реєстраторці свої документи про вид на проживання: «Я — резидент України!» «Ні, ви — не резидент, бо ви — не громадянка України, — суворо відповідала реєстраторка. — Нас збирали й розповідали: резидент — це громадянин, і крапка!» У тієї реєстраторки на обличчі було написане сумлінно закінчене ПТУ, слово «резидент» вона досі чула хіба що у фільмах про шпигунів, але ж вона тут — начальник! То чи не зобов'язаний був МОЗ організувати широку й ретельну кампанію інформування власних співробітників щодо застосовуваної в нормативних актах термінології? А виходить, що навіть із внутрішньокорпоративним інформуванням у МОЗ — повний аут!

А це вже типова ситуація, свідком якої доводилося бути не один раз. Приходить пацієнт до реєстратури, а реєстраторка питає: «А що у вас, що вас бентежить?». Пацієнт ставить контрзапитання: «Чи ви — лікар, чи ви можете поставити діагноз?» «Ні», — чесно зізнається реєстраторка й, менше з тим, перепитує: «То що там у вас?». Бо це вона вирішує, до якого лікаря вас направити й чи направити взагалі. Із наявної у ЗМІ інформації так і не зрозуміти: чи дає собі керівництво МОЗ звіт у тому, що, потрапляючи до будь-якого медичного закладу, пацієнти найперше стикаються не з лікарями, а з жіночками в реєстратурі, від яких і залежить подальший перебіг лікування?

Те саме відбувається, коли ви викликаєте швидку: не лікар, а диспетчерка ставить вам первинний діагноз і залежно від того на власний розсуд викликає або швидку, яка приїде швидко й де будуть кваліфіковані лікарі, або ж невідкладну, яка їхатиме довго, а замість лікаря цілком може виявитися фельдшер.

Ситуація, що мала місце торік, перед запровадженням програми «Дешеві ліки». З аптек раптом зникли нітросорбід, чимало ліків для зниження тиску. Життєво важливі ліки, одне слово — ті, які завжди мають бути під рукою, без яких тим, хто їх потребує — не обійтися. В аптеках казали: мовляв, от почне діяти програма «Дешеві ліки» — тоді й будете купувати за низькими цінами, а поки ми їх не продаємо. Так, за кілька місяців вона почала діяти — от тільки чи зможе хтось порахувати, скільки людей не дожили до цього щасливого моменту?

Й навіть коли ця програма запрацювала, в комунальних (!) аптеках казали: «Йдіть до лікаря й оформлюйте безплатний рецепт (він діє одноразово, щоразу треба оформлювати новий. — Б.Б.), за гроші ми їх не продаємо».

ЗМІ про цю ситуацію не повідомляли — принаймні широко. А вона виявила: у МОЗ не працює зворотній зв'язок, зворотня комунікація. То на що можна чекати, коли керівництво міністерства, судячи з усього, впевнене: от що воно собі постановило — те й відбувається в реальності. Бо хоч би чим була ситуація з аптеками — ексцесом виконавця чи свідомим саботажем, а саме МОЗ мало би негайно виправити ситуацію, вжити заходів, чи не так? Але воно цього робити не поспішало.

Неодноразово довелося бачити в публікаціях ЗМІ запевнення: згодом ті медичні заклади, які не користуватимуться попитом, підуть із ринку. А тепер уявімо собі сільські й навіть районні лікарні. В Україні — не нідерландська щільність населення. Далеко не всі українці мають машини. Транспортне сполучення? Із багатьох сіл до райцентрів ходить один автобус на день, та й то не щодня.

МОЗ каже про те, що українці тепер матимуть вибір, де лікуватися. От тільки мешканці сіл, маленьких міст — чи матимуть вони той вибір реально, а не на папері? І що треба зробити, щоби він у них справді з'явився? Інформації про це ви, знову ж таки, не знайдете ніде.

Українцям конче потрібна інформація. Інформація не лише загальна, а предметна. Не про реформу та її чесноти, а про те, як мають діяти конкретні люди в конкретних ситуаціях.

Інформаційна складова медреформи — на нулі. І саме ці дірки в інформації й породжують шалену агітацію проти, причому без необхідності аргументувати конкретні заперечення й перестороги, а так само на майже абстрактному рівні. Ці інформаційні дірки дуже полегшують життя популістам: поки що від медреформи виграли вони й лише вони.

Ще раз повторюся: заходи такого масштабу НЕ МОЖУТЬ обійтися без спеціальної масованої інформаційно-роз'яснювальної кампанії. Світовий досвід підказує: ніяк не можуть, без такої кампанії вони приречені. У демократичній країні людей просто не можна ставити перед фактом: «Як начальство вирішить, так воно й буде».

То ким залишиться в українській історії Уляна Супрун? Доброю рятівницею, а чи Доктором Смертю? Це залежить від одного-єдиного чинника — інформаційного.

Фото: сайт МОЗ