Помісна церква: то в чому ж суть події?

Помісна церква: то в чому ж суть події?

20 Квітня 2018
2242
20 Квітня 2018
15:30

Помісна церква: то в чому ж суть події?

2242
До відвертих непорозумінь та навмисних хибнотлумачень поки що не дійшло, але можна бути впевненими: російська пропаганда (й не лише вона) докладе всіх зусиль, аби за ними не забарилося
Помісна церква: то в чому ж суть події?
Помісна церква: то в чому ж суть події?

Президент офіційно звернувся до Вселенського Патріарха (таким є один із титулів Патріарха Константинопольського) з проханням надати томос про створення в Україні єдиної помісної автокефальної православної церкви.

Верховна Рада підтримала звернення президента. Підтримали його всі найвищі ієрархи УПЦ-КП та УАПЦ, поставивши під зверненням свої підписи. Це все зрозуміло.

Але на цьому зрозуміла частина висвітлення події завершується, й починаються самі лише здогадки. До відвертих непорозумінь та навмисних хибнотлумачень поки що не дійшло, але можна бути впевненими: російська пропаганда (й не лише вона) докладе всіх зусиль, аби за ними не забарилося. І розмови про те, що буцімто Порошенко заборонив усі інші православні церкви, окрім Київського патріархату – це лише питання часу, й часу недовгого. І річ навіть не в розмовах, а в тім, що значна й дуже значна частина громадян України, а особливо жителів східних та південних – тобто проблемних – регіонів, буде в цьому переконана. Буде переконана в тому, що влада позбавила їх релігійних свобод. І переконати їх у зворотному буде дуже й дуже складно.

Здавалося б, десятки разів уже лунали попередження: коли йдеться про доленосні рішення, влада мусить провести попередню роз’яснювальну роботу. Попередню – а чи хоча б одразу по гарячих слідах! А якщо влада сама цього не робить, з’ясувати всі деталі й подробиці – то пряме завдання ЗМІ. Причому теж по гарячих слідах, а не десь там колись. Інакше навіть найвиграшніші справи обертатимуться на програші й точки виникнення проблем. Ні, глухо.

То в чому річ? За православною традицією, кожна незалежна держава має свою автокефальну православну церкву – так, єдину й помісну. Це – з одного боку. З іншого ж боку, існує реальний стан речей – три різні православні церкви в Україні, наявні на даний момент. Це – факт, на який неможливо заплющити очі. При тому дві найбільші й найвпливовіші з цих церков перебувають в антагоністичних стосунках між собою. Й от що з цим робити? Наказом президента цього не залагодити. І жодної зрозумілості в цьому немає.

Президент. Від нього тільки й чути, що про факт надсилання ним офіційного звернення до Стамбула, а ще запевнення – мовляв, усе буде добре, все буде пречудово, це – доленосний момент, й Україна нарешті отримає те, чого прагнула довгі роки. Було в Петра Порошенка й про те, що «Йдеться про нашу остаточну незалежність від Москви. Тут не тільки релігія, тут – геополітика... Це – питання національної безпеки і нашої оборони в гібридній війні, тому що Кремль розглядає РПЦ як один з ключових інструментів впливу на Україну», й що «Україна не буде байдуже спостерігати за втручанням іншої держави в свої церковні справи».

Не було лише єдиного – якщо автокефалію нададуть, то що станеться з нинішньою УПЦ-МП? Куди вона подінеться? ЇЇ заборонять? Її силоміць приєднають до української помісної церкви? А чи вона зробить це добровільно, а чи добровільно-вимушено? А чи, може, вона залишиться, тільки в статусі іноземної релігійної організації (а чи існує в Україні такий статус)? А чи її буде позбавлено статусу релігійної організації – що, взагалі-то, відповідало б дійсності, от тільки було б дуже боляче й навіть вороже сприйнято мільйонами її вірян?

Про всі ці та багато інших деталей президент не просто мусив, а був зобов’язаний ретельно розповісти – хоча би задля того, щоб уникнути хвилі кривотлумачень. Власне, просто розповісти, в чому саме полягають його наміри, й що саме він прагне зробити. Якщо, звісно, він не розраховує на те, що Патріарх Константинопольський відмовить, і на рівні звернення все так і залишиться. Іншими словами, якщо він не впевнений, що поза межі піару справа так і не вийде.

Було в президента й таке: «Всі віруючі мають право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію». Зіставте цю цитату з цитатами, наведеними вище, й ви збожеволієте, намагаючись уявити, як воно буде в реальності: цитати – мов дишло, як захотів, так і потлумачив.

Журналісти. А вони мали би з’ясувати канонічний та юридичний боки справи. Зокрема: чи означає надання автокефалії автоматичне припинення існування в Україні інших православних церков? Чи не є надання автокефалії та об’єднання церков двома зовсім різними актами, які за сьогоднішніх, ХХІ сторіччя, умов не можна розглядати «в пакеті»? Як поставляться до цього віряни УПЦ-МП та жителі східних та південних регіонів, чи не зміниться міра їхньої лояльності до України, не кажучи вже про міру патріотизму? Так, звісно ж, журналісти не могли би підмінити собою соціологів, але просто опитування випадкових перехожих на вулицях могли би провести – звісно ж, із уточненнями, що отримані дані не є соціологічно коректними, але, можливо, до певної міри відображають реальність?

Зрештою, журналісти мусили б витягнути з представників влади те, чого ті не кажуть самі – про те, як вони весь цей процес бачать. Не думки політиків, а знання тих представників влади та навколовладних інституцій, хто є залученим до справи.

Експерти, до яких мусили звернутися журналісти. А вони мали би проаналізувати, що буде в разі різних сценаріїв розвитку ситуації. Скажімо, якщо УПЦ-МП відмовиться приєднуватися до єдиної церкви? Або приєднається з тим, щоб обійняти в єдиній церкві домінантні позиції, а потім і надалі підтримувати тісні стосунки з РПЦ – хай не де-юре, а де-факто? Вихолостити, власне, саму сутність української незалежної церкви?

А що робити, коли держава в нас, за Конституцією, є відокремленою від церкви, й жодна релігія, жодна конфесія не може бути державною?

А що робитимуть ті служителі УПЦ-МП й ті її віряни (а таких у будь-якому разі буде чимало), які не визнають церковного об’єднання? Підуть у катакомби? Провокуватимуть заворушення? Отримуватимуть допомогу з Москви, й не лише молитвами?

На момент написання тексту минув третій день від часу надіслання президентського звернення до Патріарха Константинопольського, а нічого з переліченого вище й досі немає. А коли й є, то десь на маргінесі.

Я писав, що почнуться спекуляції довкола події. Вони, власне, вже почалися: дипломат-укропівець Богдан Яременко назвав звернення президента авантюрою: «Думаю, що остання церковна авантюра Порошенка з українською автокефалією є звичайним опортунізмом… Українська влада за останні роки не лише проти РПЦ не зробила жодного агресивного кроку, вона і з Росією дипломатичні відносини не розірвала… Повірю в питанні про церкву Порошенку лише тоді, коли побачу системну роботу по приборканню РПЦ в Україні».

Усе логічно, все справедливо? От тільки за дужки в цих палких роздумах винесено мільйони вірян УПЦ-МП – громадян України. Яких і без того переконують, що в Україні при владі – чи то хунта, чи то кліка русофобів. Так, ми можемо вважати цю обставину за прикру, але вона реально існує. У разі надання автокефалії УПЦ-КП можна буде бодай посилатися на авторитет Патріарха Константинопольського, виводити приборкання РПЦ в Україні з його рішення про автокефалію іншої церкви. До того, на превеликий жаль, репресії проти єдиної на сьогодні в Україні православної церкви, визнаної канонічною (яка, втім, дуже схожа на закамуфльоване міністерство ідеології РФ), виглядали б як сваволя й репресії проти громадян України за конфесійною ознакою. Й світова громадськість, особливо у країнах, де переважає православ’я, навряд чи підтримала б Україну в цьому. А в Яременка – все просто й легко.

Що ще звертає на себе увагу – то це чимала вже кількість матеріалів, де звернення Порошенка розглянуто з погляду його передвиборчих перспектив. І в цьому наше все: сама проблема значення не має, головне – як вона позначиться на розстановці фігур на політичній шахівниці. А чи, радше, карт у політичному пасьянсі. Хто кого з’їсть – оце й є найцікавіший ракурс будь-якої події, чи не правда?

Фото: прес-служба президента

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2242
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду