Заступник міністра інформаційної політики України
12:30
Четвер, 1 Березня 2018

Боротьба з фейками в Євросоюзі

Та як ця боротьба може отримати реальне втілення в Україні?
Боротьба з фейками в Євросоюзі
Боротьба з фейками в Євросоюзі

Через три роки війни і близько п’яти років агресивного протистояння російським фейкам в інфопросторі з боку України Брюссель ініціював робочу процедуру обговорення й розробки політики у сфері протидії «фейковим новинам» та дезінформації.

Лідеркою цієї ініціативи є молода й активна жінка — Марія Габріель, яку призначено єврокомісаром із питань діджитал-політики Європейського Союзу. Саме завдяки її зусиллям 27 лютого у Брюсселі було проведено вже другу експертну зустріч, присвячену обговоренню підходів до боротьби з «фейковими новинами». У заході взяло участь близько ста осіб, до числа яких увійшли представники офіційних органів ЄС та окремих країн, представники громадянського суспільства, представники наукових установ, комерційних організацій, think tank-ів.

Україна була однією з трьох країн — не членів ЄС, представлених на цьому заході. Наявна в мене інформація свідчить про те, що представників України досить часто просто не запрошують для обговорення цих проблемних питань. Причини цього мені не зовсім зрозумілі, адже всі питання, що обговорюються європейцями на моїх очах тепер, — вже довго й нудно є предметом палких дискусій в Україні. Ми з цими думками лягаємо і прокидаємося, а вони, максимум, відводять для цього окремий час на роботі.

Не виключено, що представники європейських державних і недержавних організацій свідомо не запрошують українців на експертні розмови, оскільки в іншому випадку розгортанню дискусії про «роль Росії у поширенні фейкових новин» запобігти не вдасться. А європейці (і я це помічаю щоразу) свідомо уникають будь-яких питань, пов’язаних із Росією.

Вони розглядають «сферичні фейкові новини у вакуумі», які невідомо звідки беруться, й невідомо, хто зацікавлений у їх розповсюдженні. «Ця проблема багатогранніша та складніша», — відповіли мені на пропозицію спробувати замислитися над відповідальністю тих, хто є ініціатором цієї «медіачуми XXI сторіччя». Куди ж уже складніше?

Менш із тим, завдяки співпраці співробітників Представництва України при ЄС із офісом Єврокомісії та професійності нашого посла у Брюсселі Миколи Точицького делегація України на заході Марії Габріель була однією з найбільших. Окрім представників посольства участь у заході взяли Руслан Дейниченко (StopFake), Наталя Попович (УКМЦ) та ваш покірний слуга.

За словами представників офісу пані Габріель, метою роботи є розробка policy paper для політичних структур Європейського Союзу щодо протидії загрозам поширення «фейкових новин». Наголошено, що йдеться не про підготовку якихось законодавчих ініціатив. Згідно з опитуваннями, які було проведено прямо під час заходу, ідея регулювати діджитал-простор зустріла найменше схвалення серед учасників семінару.

Такий документ (policy paper), побудований на засадах мультистейкхолдеризму (врахування позицій багатьох інтересантів), стане певним сигналом для різних спільнот. Зокрема й для комерційних онлайн-платформ і сервісів на кшталт Google чи Facebook.

Під час обговорення було багато сказано про саморегуляцію в медіа і в середовищі онлайн-сервісів, про необхідність підтримки «якісної журналістики», про підтримку освіти та медіаграмотності, а також (із невідомих мені причин) про участь ринку реклами та його суб’єктів у боротьбі з фейковими новинами.

Досить цікавими ідеями стосовно шляхів боротьби з фейковими новинами було висловлено використання штучного інтелекту на базі big-data (як спосіб уникнути ризиків зловживань під час визначення фейковості новин суб’єктивним поглядом людини), а також запровадження технологій блокчейну у сферу медіаспоживання і створення й розповсюдження новин.

З моєї точки зору, одним із прихованих протиріч у цьому обговоренні стало постійне повторення фетишу «якісної журналістики», і ось чому. Здебільшого експерти сходяться в думці про те, що можливості нормативного регулювання інформаційного простору для протидії «фейковим новинам» приречені на поразку саме через поліморфність, гнучкість та багатогранність дезінформації. Необхідність застосовувати суб’єктивний (а часом і креативний) підхід в оцінці інформації та визначенні фейку створює ризики зловживань. Іншими словами, що саме буде названо фейком і, найважливіше, хто саме буде це робити?

Ось у Франції, наприклад, цю функцію буде виконувати французький гібрид Нацради й Нацкоммору.

Однак, на мій погляд, ми маємо ту саму проблему й у визначенні «якісної журналістики». Що саме ми можемо назвати «якісною журналістикою» і хто той суб’єкт, який це визначатиме? Так, наприклад, співробітники телеканалу NewsOne та порталу «Страна.ua» вважають, що еталоном вільної журналістики в Україні є саме вони.

А той самий Дмитро Гнап, отримавши зауваження щодо одного зі своїх відеосюжетів, одразу охрестив експертів, що вдалися до критики, «болонками короля», натякаючи на заангажованість арбітрів.

Тож яким саме чином ми будемо сприяти підтримці «якісної журналістики», якщо ми не можемо визначити, що це таке? Чи зможе професійна спільнота піти на те, щоб у її середовищі з’явився суб’єкт, який буде стежити за «якістю медіапослуг»?

Ну, й наостанок наведу діалог, який вийшов у мене в кулуарах заходу з одним із учасників, що представляв одну з європейських асоціацій рекламників.

— Я повністю розумію й підтримую боротьбу України й знаю, як вам тепер важко. Але якщо застосовувати регулювання до рекламного діджитал-ринку — це серйозно зашкодить основам прав і свобод його учасників. Скажімо, чому я не можу рекламувати якийсь продукт із Росії, якщо він такий самий, як і продукт з України? Продукт з України я так само буду рекламувати…

— Чи вам у такому випадку не здається, що прибуток від збуту цього продукту піде на фінансування агресії та подальше розповсюдження фейкових новин?

— Чому? Він піде до рекламодавця… Від цього виграють і споживачі, якщо продукт був хороший. То чому ми маємо вводити регулювання для реклами, наприклад, російських продуктів? Тим більше, якщо продукт ніяк не пов’язаний ні з Україною, ні з конфліктами…

— Добре. Дозвольте я наведу інший приклад? Чи ви чули про тренд хештегу #MeToo? Про історії жінок, які мали досвід насильства чи домагань.

— Так, звісно.

— Ну, от дивіться. Суспільство визначило будь-які дії, що мають усі ознаки насильства чи домагань, як зло. І тепер люди, що колись скоїли це зло, змушені нести відповідальність… Вайнштейн… І навіть Кевін Спейсі, від послуг якого відмовилася корпорація Netflix. Не було ніякого державного регулювання, але в якості негативної реакції на те, що людина скоїла, від її послуг відмовилися. Більше того, якщо якась компанія відкрито скористається послугами такої людини і заплатить їй гроші, вона матиме репутаційні загрози через публічний осуд ринку, на якому працює. Таким чином суспільство карає за насильство й домагання, бо визначає його як зло. І для цього якесь додаткове регулювання не потрібно. Однак якщо ми торкаємося відповідальності Росії за агресію, за анексію Криму, за порушення міжнародних правил, то здебільшого всі розділяють згоду про засудження таких дій. Та коли йдеться про бізнес-інтереси, то лунають коментарі про ринкові свободи й не пов’язаність бізнесу з політикою. Чому існує такий подвійний стандарт?

Фото: Дмитро Золотухін

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1738
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
Ні, не подобається!
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
Коментар, або свій варіант:
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
7.1% (1)
 
Ні, не подобається!
21.4% (3)
 
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
71.4% (10)
 
Коментар, або свій варіант:
0.0% (0)
 
Загалом відповідей: 14
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop