Кандидат політичних наук за спеціальністю «Геополітика», політична оглядачка, іміджмейкерка
15:03
Четвер, 15 Лютого 2018

Стратегії зміцнення державності міжнародних акторів: від сепаратизму до розширення сфер геополітичного впливу

Геополітичний дискурс друкованих та інтернет-ЗМІ в контексті України за січень 2018 р. Частина друга.
Стратегії зміцнення державності міжнародних акторів: від сепаратизму до розширення сфер геополітичного впливу
Стратегії зміцнення державності міжнародних акторів: від сепаратизму до розширення сфер геополітичного впливу

Частину першу читайте тут.

У вітчизняному медіапросторі також активно фігурують дві країни, що перебувають у центрі уваги Москви — Молдова та Грузія.

Проблематика молдовської ідентичності актуалізувалась у січневому дискурсі через геополітичні перестановки в регіоні та ймовірність «наближення» статусу Донбасу до статусу Придністров’я. Зокрема, на думку Юрія Райхеля, «за Придністров'я взялися ґрунтовно» лише у 2014 році, після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі, коли оцінили небезпеку «існування проросійського сепаратистського регіону».

У матеріалі представлений інструментарій отримання контролю в регіоні західними акторами на противагу Москві. По-перше, під контроль було поставлено всі транспортні зв'язки Тирасполя і зовнішнього світу. Зокрема, через український і молдовський кордон припинено ротацію російських військових. «Молдова і Україна створили на кордоні спільні митні пости, і тепер експорт могли здійснювати тільки підприємства з молдовською реєстрацією», що призвело до скорочення надходжень у місцевий бюджет, а на заміну — надано торгівельні преференції від ЄС.

Нарешті, на заміну переговорному формату «5+2» (Молдова, Придністров'я — сторони, Росія, Україна, ОБСЄ — посередники, ЄС і США — спостерігачі), що зайшли у глухий кут, за переговорний майданчик було обрано ПАРЄ. Що дозволило, з одного боку, обмежити вплив Росії в регіоні, з іншого — пригальмувати процес об’єднання Молдови з Румунією.

«У Європі не підтримують уніоністські настрої в Румунії і не вітають можливе об'єднання її з Молдовою, оскільки це дасть старт повному перегляду кордонів у Європі з непередбачуваними наслідками. Москва втратила статус головного модератора переговорного процесу щодо врегулювання придністровського конфлікту. Ця роль перейшла до Брюсселя. Як тепер виявляється, йому довіряють обидві сторони, — констатував пан Райхель у матеріалі «Придністров’я йде від Росії». — Для України це позитивний тренд, оскільки знімає військову загрозу для Одеси».

І головне: «Просування у врегулюванні придністровського конфлікту так чи інакше позначиться в Донбасі. І тут Росії рано чи пізно доведеться поступитися».

З іншого боку, на думку старшого аналітика Центру «Нова Європа» Леоніда Літри, «меседж Бесєску і багатьох румунських політиків — що у Молдови немає шансів у недалекому майбутньому самостійно увійти в ЄС. Тому єдиний шанс увійти в ЄС у наступні п'ять років — це об'єднатися з Румунією, увійти в НАТО і отримати інший рівень життя».

Стосовно російського вектору, то «є чітка модель, коли за допомогою сепаратистських територій шантажуються Київ, Кишинів або Тбілісі… Якби не активна участь молдовських громадян, які проживають у придністровському регіоні, які приїжджали цілими автобусами (і це теж дає уявлення про те, що сталося на президентських виборах), то Додон не став би президентом… Ті, хто обирав Додона, очікували якихось швидких кроків до зміцнення відносин з Євразійським союзом, з Росією. Виявилося, що він нездатний це зробити» (див. тут).

Очевидним є прагнення розширити сферу впливу Росією через сепаратизм Придністров’я та підтримку євразійців у держуправлінні. І таким чином, залучити Молдову до євразійського цивілізаційного впливу з подальшим виходом на Балкани. З іншого боку — румунський істеблішмент прагне ліквідації молдовської державності через приєднання до Румунії та вступ до НАТО. Відтак пропозиції вітчизняних експертів — пошук векторів співпраці з партнерами по Східному партнерству.

«Якщо ще Молдова раптом відмовиться від електроенергії, яка поставляється Молдовською ГРЕС... Вони отримують газ майже безкоштовно, тобто це спонсорування Росією Придністров'я де-факто через поставки газу: плата не стягується, це зараховується як борг Молдови. — резюмував Юрій Літра в інтерв’ю на «Радіо Свобода». — Якщо Молдова почне купувати електроенергію в України, наприклад, як це було колись, і перестане купувати її у Молдовської ГРЕС, то здатність домовлятися придністровського регіону зміниться».

Тож енергетичне співробітництво між країнами — крок до зміцнення власної державності як Молдови, так і України, щоб уникнути «поглинання» потужнішими акторами. У сучасному геополітичному розкладі — це спільний «геополітичний бонус» на шляху до ЄС у межах Східного партнерства.

До речі, щодо Грузії, що також перебуває «у центрі уваги Москви», то в січні з’явилась інформація про постачання до країни довгоочікуваних Україною перших американських ПТРК Javelin.

Наступний приклад розширення сфери геополітичного впливу міжнародними акторами — неоднозначність трактування Угорщиною резолюції ПАСЄ «Захист і розвиток регіональних мов і мов меншин у Європі»...

Стає очевидним, що блок країн Вишеградської четвірки, незважаючи на прагнення до спільної геополітичної суб’єктності, не збирається відмовлятися від членства в ЄС та НАТО. Так зауважив директор Інституту світової політики Євген Магда на «Главкомі».

І незважаючи на всі «неприємності січня» для України, «ані переобрання Мілоша Земана президентом Чехії, ані розширення польським Сеймом з подачі “Кукіз’15” повноважень Інституту пам’яті народової у не надто приємному для України контексті не означає, що Чехія та Польща перетворилися на анклави впливу Кремля», — зазначив експерт.

«У резолюції, яка є по суті зведенням європейських стандартів у цій сфері, рекомендується "у всіх можливих випадках забезпечити мовам нацменшин статус другої офіційної в тих регіонах, де такі мови традиційно використовуються, з урахуванням конкретних умов і історичних традицій, характерних для кожного регіону"», — водночас процитувало інтернет-видання «Страна.ua».

І надалі: «В резолюції рекомендовано забезпечити можливість навчання регіональною мовою або мовою меншини протягом усього періоду навчання, починаючи з дошкільного, початкового і середньої освіти, до професійної підготовки та вищої освіти, щонайменш, для учнів, чиї сім'ї цього бажають».

Відтак, неоднозначність рекомендацій ПАСЄ спричинила ряд протилежних трактувань. «Це фундаментальна концептуальна різниця: викладання німецькою, польською, угорською, румунською, болгарською, словацькою чи грецькою мовами невиправдане тим фактом, що вони є європейськими мовами, а тим, що вони є рідними мовами меншин, які проживають в Україні... В такому рішенні не враховуються мови меншин, які не є офіційними мовами Європейського Союзу. Я твердо переконана, що при прийнятті нового законодавства країна не виконує свої міжнародні зобов'язання і стандарти Ради Європи», — заявила угорська депутатка Роза Хоффманн.

Натомість, на думку представників України, зокрема, віце-спікерки Верховної Ради України Ірини Геращенко, «стривожили під час обговорення виступи деяких угорських колег, які закидають, що для розвитку та підтримки мов нацменшин найкраща позиція — це автономія... Це насправді спроби використовувати тему мови у своїх вузькополітичних, вузькопартійних інтересах для того, щоб свій внутрішній електорат об'єднати навколо теми захисту діаспори. Це дуже деструктивна ідея, і ми її, звичайно, не підтримуємо. Не хотілося б, щоб такий повзучий сепаратизм і федералізм сповідували через таку важливу гуманітарну проблематику. Ми це не підтримуємо й утрималися голосувати за резолюцію».

Та як повідомило «Новое время», «міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто вимагає від України юридичних гарантій  того, що застосування нового закону про освіту почнеться після досягнення домовленості з угорською національної меншиною на Закарпатті».

… Із метою роз’яснення ситуації «Європейська правда» поспілкувалася із секретарем Венеціанської комісії Томасом Маркертом. На думку останнього, стосовно європейських мов «рішення може бути знайдене, приміром, за допомогою нових законів, підзаконних актів, інструкцій міністерства. Але вирішувати, якою має бути схема викладання, скільки має бути годин викладання тощо — це вже не питання до Венеціанської комісії».

І надалі: «Ми вважаємо, що держава може перейти від суто угорськомовної системи до змішаної, за якої частину годин буде викладання угорською, частину — українською».

Отож секретар Томас Маркерт також наполягає на досягненні окремих домовленостей з представниками нацменшин, зокрема, «провести консультації з представниками цих меншин — передусім румунської та угорської як найбільших, але врахувавши також думку інших… Значно логічніше домовлятися саме з меншинами. Якщо ви досягнете домовленості з ними, на національному рівні, то і від сусідів, думаю, не буде заперечень».

Наразі риторика країн Вишеградської четвірки все більше суперечить політичним принципам Старої Європи та вказівкам наднаціональних інстанцій ЄС. Фактично країни Центральної та Східної Європи, перебуваючи під впливом «авторитету» нових правих, стають все більш націоналістично орієнтованими, прагнучи зміцнення власної державності та розширення власних сфер впливу.

Якщо в цілому європейська ідентичність послаблюється через міграційні процеси, то ідентичність країн ЦСЄ посилюється через захист власних кордонів від мігрантів, імперіалістично забарвлених прагнень (відродження Великої Угорщини, Великої Румунії, Австро-Угорської імперії та Речі Посполитої; див. попередні огляди автора) «під соусом» симпатій до євразійства. Яке сприймається як аналог традиційного християнства та націоналістичного духу.

Формуючи геополітичні блоки на противагу Брюсселю, країни ЦСЄ прагнуть розширення власного впливу за рахунок країн Східного партнерства, послаблюючи їхню державність та гальмуючи на шляху до ЄС та НАТО.

«Для України останні тенденції у сусідніх країнах Європейського Союзу виглядають серйозним викликом, оскільки ставлять під сумнів стратегію європейської інтеграції нашої держави, — наголосив із цього приводу Євген Магда у статті «Центр розчарування». — Нагадаю, що на початку року прем’єри Угорщини та Польщі у Будапешті наголосили на відсутності планів щодо розширення Вишеградської четвірки, тобто Україні тут нема на що розраховувати. Це означає, що консервативний центральноєвропейський дискурс примусить нашу державу в своїх діях та рішеннях  бути більш переконливою для Брюсселя та ЄС в цілому. І найближчі географічно  країни ЄС варто сприймати як партнерів, а не стратегічних союзників».

У свою чергу, перший заступник директора Центру «Нова Європа» Сергій Солодкий констатував: «Україна не може постійно експлуатувати позицію жертви і сподіватися таким чином, що партнери заплющуватимуть очі на маніпуляції чи недоопрацювання… Важливим залишається правовий фронт — відстоювання інтересів України в міжнародних судах у зв’язку з російською агресією. Варто фокусувати більшу увагу на виконанні Угоди про асоціацію».

Відомо, що протекціоністські тенденції та зміцнення національних держав — поняття, несумісні із «глобалізацією». Так написано у теоретичних підручниках та аналітичних доповідях. Проте вагомі міжнародні актори продовжують зміцнювати власну державність завдяки політиці протекціонізму, «м’якій» силі, сепаратизму й розширенню сфер впливу. Формуються нові цивілізаційні блоки та «великі простори».

На порядку денному для України — політика захисту національних інтересів та власних кордонів у співпраці з найближчим оточенням із діапазону «Східного партнерства». Або ж на геополітичній шахівниці нас поглинатимуть міцніші гравці…

Фото: скріншот сайту Glavcom

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
600
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
14 Грудня 2018
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop