Кандидат політичних наук за спеціальністю «Геополітика», політична оглядачка, іміджмейкерка
16:23
Середа, 10 Січня 2018

Межа 17/18: загострення протистояння за віссю «НАТО — ОДКБ»

Геополітичний дискурс друкованих та інтернет-ЗМІ в контексті України за грудень 2017 року. Частина друга.
Межа 17/18: загострення протистояння за віссю «НАТО — ОДКБ»
Межа 17/18: загострення протистояння за віссю «НАТО — ОДКБ»

Частину першу читайте тут.

Оновлена Стратегія національної безпеки США, стисло розглянута в першій частині огляду, не суперечить теорії Великих просторів — геополітичній концепції Карла Шмітта. Концепція передбачає формування стратегічних блоків держав під пануванням держави-цивілізації, що володіє ідеєю-силою. Тож навколо кожної держави-цивілізації формується власне поле смислів і цінностей та є «полюсом тяжіння» для певного світогляду. Найпривабливіші полюси економічного, технологічного та культурно-цивілізаційного «тяжіння» представлені США, Китаєм, Росією та «доміграційною» Європою.

Неоєвразійці (найвідоміший представник — Олександр Дугін) імплементують зазначену концепцію в логіку формування Євразійської імперії в кордонах Хартленду на чолі з Росією та відповідними культурно-цивілізаційними характеристиками. На їхню думку, ліберальні й демократичні цінності більше не спроможні виступати інструментами регулювання сучасних політичних процесів в аспекті подолання глобальних кризових явищ. ОДКБ наразі виступає одним із найголовніших інструментів розширення геополітичного простору РФ, із подальшим культурно-цивілізаційним впливом.

«Росія демонструє ворожість по відношенню до Великобританії і Заходу, якої не було з моменту завершення холодної війни. Про це заявив глава МЗС Британії Борис Джонсон в інтерв'ю Sunday Times перед візитом до Москви», — повідомив «Апостроф». Борис Джонсон додав, що вперше з 1945 року була захоплена й утримана суверенна європейська територія (Крим). Плюс дестабілізаційні дії на західних Балканах. А тим часом в авторитетному вітчизняному виданні з’явилась інформація щодо збільшення російського впливу на Балканах через озброєння Сербії.

Деякі риси з історії формування блоку ОДКБ та роль організації в залученні Росією країн ближнього зарубіжжя до власного цивілізаційного впливу висвітлено в огляді Олени Снігир «“Троянський кінь” російської миротворчості».

В аспекті дискусій стосовно гіпотетичної миротворчої місії ООН на окупованих територіях сходу України наведено приклади, як, «прикриваючись» миротворчістю та використовуючи механізми ООН, Росія розміщує свої військові контингенти у країнах пострадянського простору.

«Незважаючи на втручання американців… Росія, так би мовити, під прикриттям терміна "миротворча місія", який присипляє увагу, отримає підставу для "легітимної" присутності своїх військових на території України», — зазначила авторка.

І додала: «На рівні ООН правове обґрунтування миротворчих операцій перебуває в стадії розвитку, а тому існує широке поле для інтерпретацій і тлумачень суті та завдань миротворчої діяльності, зокрема й для російської політичної думки». Причому «гуманітарна інтервенція в російській політичні думці розглядається переважно як комплекс дій великих держав з розширення свого впливу…що …можуть проводитись і без санкцій РБ ООН (у разі її недієздатності) … А недієздатність Радбезу ООН дуже просто забезпечити застосуванням права вето одним з постійних членів».

У матеріалі висвітлено, яким чином шляхом наділення регіональних організацій функціями збереження безпеки та миру можливий поділ світового безпекового простору на регіональні зони відповідальності. Причому серед напрямків застосування миротворчого потенціалу ОДКБ, відзначених у російській політологічній літературі від 2013 року, — Нагірний Карабах, Афганістан, Центральна Азія, Україна…

«Головними завданнями тут є створення прецеденту отримання мандата РБ ООН на проведення миротворчої операції поза географічними межами ОДКБ та налагодження паритетних відносин з НАТО», — резюмувала авторка. І додала, що протягом 2015–2016 років Росія ініціювала поглиблення кооперації між ООН і ОДКБ у сфері миротворчості, а також проведення дебатів у РБ ООН щодо співпраці між ООН і ОДКБ, СНД і ШОС. Військово-політичний союз створювався за аналогією з НАТО і з метою утримання паритету з євроатлантичним альянсом.

Отож, країни пострадянського простору, розташовані в геополітичному Хартленді, залучені в міжблокове протистояння.

За даними вітчизняних ЗМІ, на порядку денному — посилення союзної держави Росії-Білорусі та погіршення відносин між Білоруссю та Україною (через затримання українських журналістів та ін.). Зокрема, за інформацією видання «Главком», білоруський опозиціонер Андрій Санніков, що проживає у Великій Британії, так прокоментував останні події: «Путін не дозволить зміну “мінського” формату на “норманський”… Останні навчання відрізняються від тих, які були раніше. По-перше, починаючи із навчань “Захід-2009”, нинішні навчання були наймасштабнішими з часів існування СРСР. По-друге, судячи з витоків інформації, які були, ці навчання були направлені проти Європи, проти України».

Наступний важливий інструмент Москви, окрім усе більшого військового потенціалу, зазначений у Стратегії нацбезпеки США — інформаційні інструменти для підриву легітимності демократій.

Парламент Молдови, справляючись із російською пропагандою, «більшістю голосів — 61 зі 101 — ухвалив закон про заборону ретрансляції на території країни пропагандистських програм російських телевізійних каналів». Про це повідомило «Дзеркало тижня».

«На такі рішучі заходи у боротьбі з російською пропагандою наважуються дедалі більше країн. Адже вона розповзається по всьому світу — поширюється, щонайменше, тридцятьма мовами у 160 країнах. На пропаганду виділяються чималі кошти з російського бюджету, людські й технічні ресурси. У жовтні 2010 року тоді ще прем'єр Володимир Путін затвердив безпрецедентну державну програму "Інформаційне суспільство (20112020 рр.)" загальною вартістю 40,6 млрд доларів», — зазначив експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Сергій Жук у виданні.

Далі наведено приклади протидії російській пропаганді в медіапросторі Литви, Латвії та Польщі. Однак, на думку експерта, найбільша увага Москви — на Україні, Молдові та Грузії «з метою реалізації реваншистської політики домінування на просторі колишнього СРСР».

Відтак у Молдові, яку розривають протиріччя в аспекті прозахідних прорумунських настроїв та проросійськи налаштованого населення, наразі триває протистояння між парламентом і президентом у питанні захисту медіапростору країни. За даними експертів, «близько 70 % громадян, фактично, живуть у російському інформаційному просторі».

Торкаючись актуальних проблем національної безпеки, Сергій Жук резюмував, що «питання Молдови дуже суттєве в контексті підтримання стабільності на південно-західних кордонах України, де може бути створений ще один фронт агресії проти нашої держави».

Події навколо екс-президента Грузії Михеїла Саакашвілі простимулювали інтерес до геополітичних намірів грузинського політичного істеблішменту. На зразок «балансування» Молдови, Грузія — партнер України по ГУАМ — також перебуває у стані «геополітичної дезорієнтації». Грудневе інтерв’ю «Апострофу» відомого грузинського політика, екс-голови парламенту Грузії Ніно Бурджанадзе в контексті роздумів щодо «феномену Саакашвілі» прийняло несподіваний оборот.

«Потрібно розмовляти з Росією, — зазначила політик. — Ніхто не каже вам і ніколи не скаже, що ви повинні відмовлятися від своєї незалежності, від своєї мови, національних рис і вже тим більше від території». Ніно Бурджанадзе приписала втрату Криму та Донбасу помилкам чинної влади, про які вона неодноразово попереджала. І додала, посилаючись на високопоставлених натовських та європейських чиновників: «Ніякого вступу України і Грузії до НАТО не буде. Однозначно НАТО не буде приймати до своїх лав держави, у яких конфлікти на частині території. І однозначно НАТО не буде воювати або створювати серйозні проблеми з Росією ні через Грузію, ні через Україну».

На запитання щодо політичної незалежності країни від російського впливу вона відповіла: «Я не думаю, що зараз у Грузії присутній будь-який вплив російської політики… Зараз Грузією практично керує американське посольство. Наш уряд по-рабськи ставиться до Заходу, особливо до США… Коли Штати заявляють про те, що у них є національні інтереси в Афганістані, Іраку та Сирії, це нікого чомусь в Грузії та в Україні не обурює. Але ми дивуємося, коли Росія говорить про те, що у неї є інтереси щодо інших кордонів».

«Адже без прямого діалогу з Росією і без налагодження відносин з Росією Грузія ніколи не зможе вирішити проблему Абхазії та Південної Осетії, ніколи не зможе дійсно бути в безпеці», — резюмувала політик.

До речі, ще в 2015 році Ніно Бурджанадзе зазначала, що, на відміну від Криму, в Абхазії та Південній Осетії «референдуми і декларування незалежності проводилися після етнічної чистки — після того, як більша частина корінного населення покинула ці регіони».

… Відносини між Україною та Угорщиною залишаються, на жаль, напруженими. Уряд Орбана фактично намагається блокувати шляхи України до ЄС та НАТО. Коментуючи ситуацію, посол України в Угорщині Любов Непоп зауважила: «Підтримуючи діалог Києва з ЄС і НАТО, роблячи свій внесок у зусилля цих організацій, спрямовані на протидію російської агресії, Будапешт підтримує і угорців України. Блокування ініціатив України на цьому напрямі — удар по всьому українському суспільстві, у тому числі й по етнічних угорцях».

«Угорщина не дбає про міжнародне право. Вона поводиться так само, як і Путін, себто Росія, — прокоментував ситуацію член Венеційської комісії Сергій Головатий. — Ці дві держави не соромляться демонструвати, що міжнародне право — не для них…Бо висновок Венеційської комісії є й для неї  таким, що нехтувати ним Угорщині зась».

«Венеційська комісія, проаналізувавши наш закон, геть не виявила порушень, які Україні приписувала Угорщина. Це важливо зазначити в контексті того, що Угорщина вперто твердить про намір блокувати наші євроінтеграційні прагнення», — зауважив Сергій Головатий щодо  висновків Венеційської комісії.

І надалі: «Визнаним є, що інструменти міжнародного права щодо захисту мов і меншин залишають за державами певну дискрецію (можливість діяти на власний розсуд. —  “Главком”) в питанні їх імплементації. Направду… Венеційська комісія не бачить жодних симптомів того, що Україна вибрала такий шлях імплементації, який не відповідав би мінімумові стандартів …Висновок містить параграфи 7376, де наголошується на особливій вагомості захисту державної мови».

На думку оглядача відділу міжнародної політики «Дзеркала тижня» Володимира Кравченка, «для українців, які четвертий рік воюють із Росією, те, що відбувається в україно-угорських відносинах, — жахливе дежавю. Тональність заяв Будапешта скидається на риторику Москви, яка публічно позиціювала себе захисницею російськомовного населення на території колишнього Радянського Союзу. Закінчилося це вторгненням, окупацією Криму та частини Донбасу, загибеллю тисяч українських громадян».

Ще восени «Апостроф» зазначав, що, підтримуючи Орбана, «Путін отримав плацдарм для просування інтересів Росії на півдні Європи». Враховуючи залежність країни від російських енергоносіїв, поспіх із будівництвом атомної електростанції «Пакш», можна передбачити, що РФ розглядає Угорщину як лобіста російських інтересів у країнах Вишеградської четвірки…

Окрім міжблокового протистояння за лінією «НАТО — ОДКБ», у регіоні активізується китайський геополітичний проект Нового Шовкового Шляху. «Під дахом» ШОС «наріжний камінь» проекту Нового ВШШ — економічна інтеграція як основний фактор підтримки загальної безпеки і процвітання в регіоні. У першій частині огляду йшлося про стратегічно важливу гілку китайського проекту Морського Шовкового шляху.

Наразі розглянемо суходіл. За інформацією «Главкому», з 11 грудня Москва запустила всі російські залізничні перевезення в обхід Луганської області України для посилення безпеки перевезень.

«У РФ заявляють про “стратегічну значимість” події і оцінюють збитки Києва в суму понад 200 мільйонів доларів, які раніше РФ платила за залізничний проїзд через Луганську область», — було зазначено в матеріалі від 12 грудня. На думку аналітиків, «Росія хотіла б в обхід України «перетягнути на себе весь транзитний трафік залізничних перевезень, які йдуть з Китаю через Казахстан в РФ і далі в країни ЄС». Але «відновити втрати України від падіння транзитного трафіку допоможуть реформи “Укрзалізниці”, оновлення рухомого складу, модернізація залізничної інфраструктури і активна участь в проекті нового “Шовкового шляху” з Китаю в Європу».

Причому, коли «до 2025 року буде здана швидкісна залізнична магістраль вздовж східного кордону України, яка з'єднає Центральну частину РФ з Чорноморським узбережжям», то фінансові втрати будуть набагато серйознішими та Україна втратить своє транзитне значення для Росії.

Однак глава Українського аналітичного центру Олександр Охріменко зазначив, що відшкодувати втрату російського транзиту дозволить «транспортування вантажів в обхід Росії  Транскаспійським міжнародним транспортним маршрутом (ТМТМ) — одним із коридорів китайського “Шовкового шляху”».

Та, на превеликий жаль, поряд із сумнівними перспективами проекту Via Carpathia, участь України в даному проекті має схожу долю. Якщо взяти до уваги позов Китаю проти України до Лондонського міжнародного арбітражного суду через значну недопостачу зернових культур Державною продовольчо-зерновою корпорацією України на оплату китайського кредиту…

І наостанок — передноворічний геополітичний аналіз відомого військового експерта, радника Президента України і взагалі легендарної особистості Володимира Горбуліна.

Ключові твердження:

  • «І поки європейські гравці — свідомо чи ні — самоусунулися від активного "розрулювання" української кризи, переговори перейшли в русло практично американсько-російської групи, тобто де-факто саме на той рівень, який від початку був амбіційно цікавий Росії. Але цікавий не так з практичного, як з символічного погляду: майже всі рішення, які сьогодні виходять у контексті реалізації "Мінська-2", продукуються постійним спецпредставником США К. Волкером і В. Сурковим, дозволяючи Росії представляти їхні результати як визнання США рівносуб'єктності Росії на міжнародній арені, тобто нібито обопільного позиціювання США і РФ як перших серед рівних»;
  • «Тривогу викликає інше — ступінь залучення України в ці "азартні" переговори… Однак занепокоєння викликає не тільки факт переговорів без участі України, а й похідна́ з цього логіка: ні Росія, ні США не мають сумнівів, що Україна змушена буде так чи інакше виконати будь-які досягнуті між країнами домовленості»;
  • «… Д. Трамп отримує хороший аргумент у своїй зовнішньополітичній позиції, Росія — символічне закріплення своєї глобальної геополітичної суб'єктності, Європа (насамперед європейський бізнес — аргумент вимагати від своїх урядів послабити санкції і повертатися до "бізнесу як завжди". Ми не кажемо, що все йде до нового Мюнхена, але контури того, що відбувається, здаються до неприємного знайомими».

Отож, сучасне геополітичне середовище визначається доволі хитким «балансом сил» у світі. Світ став багатополярним. А геополітичні інструменти ті ж самі: цивілізаційні блоки та стратегічні альянси, військово-технічна співпраця й економічні важелі, транспортно-комунікаційні мережі та енергетичні коридори, міграційні процеси та релігійні рухи…

Навчитися вміло їх використовувати заради власної геополітичної значущості — імператив для України. І нічого особистого, тільки геополітика.

Наталія Карпенко, кандидат політичних наук за спеціальністю «Геополітика», політичний оглядач, іміджмейкер

Фото: "Беларуская Праўда"

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
812
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop