Огляд за грудень читайте тут.

Еклектика новин у січні 2018 р. — типовий постмодернізм у медіапросторі — послаблення національних держав та посилення сепаратизму, «розмивання» державних кордонів та економічний занепад, протистояння між «духом націоналізму» та мультикультуралізмом…

На порядку денному січневих новин — шляхи зміцнення державності глобальних акторів за рахунок регіональних і малих держав — всупереч глобальним тенденціям.

«… Віднині головні виклики сучасності, а саме: 1) формування нової архітектури безпеки, зруйнованої агресією Росії проти Грузії та України, небувалим сплеском тероризму та ядерною програмою КНДР; 2) пошук виходу з того стану світової економіки, який цілком можна назвати глухим кутом глобалізації, — належить вирішувати саме в цьому геополітичному трикутнику (США, Росія, Китай. — Ред.), зрозуміло, — різносторонньому» — оцінив ситуацію директор Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України, Надзвичайний та Повноважний Посол України Сергій Корсунський у матеріалі «Геометрія геополітики».

Уточнюючи: «Спостерігається фактична стагнація "Європейського проекту", стає реальністю Brexit, США вийшли з переговорів про зону вільної торгівлі з Євросоюзом і з Транстихоокеанського партнерства — ось тільки окремі, далеко не вичерпні характеристики згаданого глухого кута… Популістські, націоналістичні й ізоляціоністські гасла антиглобалістів, які раніше мали маргінальну підтримку, в нових реаліях стали помітним чинником внутрішньої та зовнішньої політики такого значного переліку країн, включно з самими США, що можна говорити про ознаки формування нового світового порядку, значно більш цинічного, жорсткого, прагматичного й агресивного, ніж раніше…» 

«Процеси глобальної інтеграції, що включали розширення ЄС, формування світової торгової системи в рамках СОТ і мережі масштабних трансконтинентальних договорів про вільну торгівлю (НАФТА й Транстихоокеанський процес США — АСЕАН того приклади), не тільки призупинилися, а й дали задній хід», — додав автор щодо ролі США у призупиненні процесів глобальної інтеграції.

На його думку, віднині викликом американській економічній потузі є Китай. Коли військовою загрозою всьому цивілізованому світові залишається Росія.

Шлях Китаю до «морської могутності» відомий дипломат прокоментував таким чином: «На думку сусідів Китаю по Південно-Східній Азії, дії КНР у Південнокитайському морі (яке, до речі, в різних країнах регіону називають по-різному, як по-різному оцінюють і його правовий статус), дуже мало відрізняються від дій Росії в Грузії та Україні, хіба що людських жертв на незаселених островах і атолах ще не було…»

На шляху до «сухопутної могутності» «Пекін активно інвестує в порти й залізниці по всій Азії, плануючи створити транспортно-логістичну мережу, яка дозволить виробникам обходитися без контрольованих американцями торговельних шляхів… В рамках концепції "Один пояс — один шлях", стало партнерство КНР та країн Центральної і Східної Європи за формулою 16+1… А через ці країни лежить шлях у серце Заходу і ЄС, а там — зовсім інші обсяги і обороти» (див. тут).

Підкреслюючи характер стратегії «м’якої сили», Сергій Корсунський резюмував: «Сі Цзяньпін був дуже терплячим у русі до своєї мети — добиватися глобальної економічної експансії і при цьому не встрявати в конфлікти, максимально культивувати атмосферу співпраці та взаємодії».

Тож, повертаючись до оновленої Стратегії національної безпеки США, де основною загрозою виступають «ревізіоністські» Китай і Росія, ми розуміємо: накопичуючи інструментарій таласократичної й телурократичної могутностей, Китай стає спроможним робити виклик США.

У відповідь на все більшу економічну міць Китаю США вдаються до політики протекціонізму, зупиняючи на законодавчому рівні потоки мігрантів із ряду мусульманських країн (зокрема Чаду, Ірану, Лівії, Сомалі, Сирії та Ємену), гальмуючи інтеграційні проекти у Транстихоокеанському регіоні, будуючи стіну на кордоні з Мексикою, й наостанок — зменшуючи податкове навантаження та рівень безробіття у власній країні. Незважаючи на те, що такі кроки суперечать принципам ліберальної демократії, відкритого суспільства та глобальним економічним тенденціям. Так на практиці впроваджується концепція Дональда Трампа «Америка понад усе»…

А тимчасово повертаючись із глобального рівня на регіональний, розгляньмо важливі новини початку 2018 р. в аспекті збереження національної держави Україна у власних кордонах. Серед них: ухвалення Верховною Радою закону про реінтеграцію Донбасу, тематика Придністров’я, резолюції ПАСЄ щодо мов регіональних меншин та скандальний польський закон про Інститут національної пам’яті.

Останній — доволі суперечливий в аспекті національних інтересів України та буде предметом наступного огляду, оскільки реакція на нього набиратиме обертів у лютому (див. тут і тут). А от перші три — актуальні в аспекті тематики даного огляду — зокрема, стратегій укріплення державності Російською Федерацією, Румунією та Угорщиною (з урахуванням розмов про відродження Австро-Угорської імперії).

Отож, Верховна Рада ухвалила закон про реінтеграцію Донбасу, в якому, по суті, Росію вперше визнано «агресором і окупантом».

Деякі важливі аспекти name="_GoBack">закону в геополітичному сенсі:

• «Наголошується, що тимчасова окупація Російською Федерацією територій України незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав;
• зазначається, що закон діє без шкоди для невіддільного суверенного права України на тимчасово окуповану Російською Федерацією територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та заходів, спрямованих на відновлення територіальної цілісності України у межах її міжнародно визнаного державного кордону;
•  у законі немає жодних слів про торгівлю. У тексті закону йдеться про "переміщення товарів";
• із законопроекту було прибрано згадку про Мінські домовленості, на чому наполягали багато депутатів».

Хоча нарешті закон ухвалено, механізм його імплементації не визначено — це завдання на найближчі роки для інституцій на зразок Ради національної безпеки і оборони України. Адже це крок на шляху до геополітичної суб’єктності України, збереження статусу регіональної держави, який наразі стає сумнівним.

Беручи до уваги наслідки підписання Будапештського меморандуму, що вказують на нездатність глобальних акторів гарантувати безпеку Україні, а отже й узяти на себе відповідальність за цілісність кордонів регіональної держави як неподільної одиниці, Мінський формат поступово перетворюється на формальність. У той же час на заміну переговорному формату «5+2» щодо статусу Придністров’я в ролі переговорного майданчика обрано ПАСЄ. Отже, вплив РФ на Придністров’я наразі слабшає. Але про це згодом…

На зразок США та Китаю РФ «вишукує» шляхи утвердження «морської або таласократичної» могутності. Хоча є класичною континентальною країною.

«… Грузинська й українська авантюри мали на меті не тільки створити Путіну ореол "збирача російських земель" і зіграти на глибоко вкоріненому навіть у російських лібералах шовінізмі, а й примусити Захід визнати рівноправне становище Росії при розподілі "світового пирога"». — схарактеризував Сергій Корсунський російську геополітичну стратегію у тому ж «Дзеркалі тижня».

У попередньому огляді було розглянуто, як у рамках китайського проекту Нового Шовкового Шляху Росія підписала меморандум із Тегераном щодо будівництва 1200-кілометрового підводного газопроводу з Перської затоки до Індії та організувала постачання скрапленого природного газу з Арктики Північним морським шляхом.

Наступні кроки в цьому напрямку — блокування Приазов’я та користування газовими родовищами в українських національних водах.

«Cлабкість на морі може коштувати Україні державності, бо той, хто контролює прибережні морські акваторії, той контролює берегові території. І ніяк не навпаки», — застеріг адмірал Ігор Кабаненко у виданні «День».

Посилаючись на ряд законодавчих актів, зокрема, на закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» та закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» та ін., експерт із питань безпеки і оборони Ігор Кабаненко засвідчив відсутність точної інформації щодо того, яка конкретна територія належить до територіального моря України та виключної (морської) економічної зони України та які морські акваторії є окупованими.

Отож, втрата газових родовищ в акваторіях Чорного та Азовського морів — результат ігнорування морської тематики у внутрішній і зовнішній політиці України.

«Слід нагадати, що виключна (морська) економічна зона України в Чорному та Азовському морях за розмірами втричі (!) більша за територію Криму, — зауважив автор. — …Станом на сьогодні частина цих акваторій є окупованими. При цьому не лише навколо Криму, а й поза його межами: уже після анексії Криму Росія окупувала розташовані на континентальному шельфі України газові родовища поблизу Одеси, а також розпочала будівництво Керченського мосту, який негативно впливає на українське Приазов’я».

За даними автора, коефіцієнт успішності геопологорозвідки на цих територіях перевищує загальносвітовий. І за чотири роки із Одеського газового родовища, що не має стосунку до кримського півострова, Росією було викачано 3,857 млрд кубометрів газу. А через заборону проходу суден Керченською протокою у зв’язку з будівництвом Кримського мосту морські порти українського Приазов’я втратили майже півмільярда гривень.

І далі: «Загалом будівництво Керченського мосту знизило вантажопотік Бердянського порту на 30 %, Маріупольського — на 43 %. Неважко підрахувати загальні фінансові збитки лише цих двох українських портів 2017 року — з урахуванням діючих цін на фрахт і перевалку вони становлять близько 1,547 млрд гривень. 2018 року ці показники можуть бути значно більшими, адже арку мосту встановлено лише у жовтні 2017 року. Не треба вдаватися до ілюзій — міст і далі буде використовуватися для дестабілізації українського Приазов’я».

І наостанок автор вказав на ряд потенційних загроз безпеці мореплавства, згадавши мінну війну у Чорному морі під час Першої та Другої світових війн.

У матеріалі також зазначено, що 17 січня 2018 р. Рада національної безпеки та оборони України обговорила проект закону «Про національну безпеку України». Оскільки характер обговорень закритий, то чи порушувалося це важливе для національної безпеки питання, залишається невідомим.

Далі буде…