ГО «Детектор медіа» здійснює моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу. Аналітичні звіти публікуються щодва місяці. Методологію моніторингу можна почитати за посиланням тут. Проект здійснюється за підтримки американського Національного фонду за демократію (NED). Моніторинговий звіт за березень — квітень 2017 р. можна прочитати тут, за травень — червень — тут, за липень — серпень — тут, за вересень — жовтень — тут.

Моніторинг державної комунікаційної політики щодо Донбасу в листопаді — грудні 2017 року зафіксував такі тенденції:

• на тлі протестів тема Донбасу стала зручним інструментом для критики опозиції та вигідного позиціювання керівництва держави;
• тема Донбасу лишається заручником з’ясування стосунків між Президентом та лідерами «Народного фронту»;
• профільні міністерства різко знизили інформаційну роботу по Донбасу в передноворічний період;
• парламентські сили втягнулися у змагання, чиє критика президентського плану реінтеграції Донбасу дошкульніша, щоб не демонструвати відсутність власних справжніх альтернатив.

Президент у пошуках «теплої ванни»

Листопад — грудень 2017-го видалися тяжкими для Петра Порошенка. Спрямовані особисто проти нього атаки всіх опозиційних сил, які скористалися бурхливими подіями навколо Саакашвілі, «холодний душ» від європейців на саміті Східного партнерства, непрості переговори із США щодо подальшої долі антикорупційної політики. Все це були не дуже зручні інформприводи для позиціювання Президента як лідера нації.

Та якщо немає хороших приводів, їх потрібно створювати. І Президент цим активно займався, використовуючи одну з небагатьох своїх ексклюзивних тем: боротьбу з російською агресією на Донбасі. Саме тому найбільше повідомлень у листопаді — грудні (п'ятнадцять) стосувалися стану справ у Збройних силах та дій армії, спрямованих на захист від агресії Росії на Донбасі. І в більшості випадків це йому вдавалося.

Утім, навіть під час бадьорих звітів про успіхи у сфері безпеки та оборони Головнокомандувач невільно визнавав, що влада все ще не справляється з належним забезпеченням армії. Зокрема, після трьох із половиною років війни українські артилеристи все ще недостатньо забезпечені сучасними засобами розвідки та зв’язку:

З виступу Президента України під час відвідування практичних занять в одній із військових частин на Київщині, 03.11.2017

«В 2014 році ми могли про це лише мріяти, а сьогодні поставлено завдання, щоб кожна артилерійська батарея була оснащена системою БПЛА і програмно-апаратним зв’язком для того, щоб час від знайдення цілі до визначення і передачі її координат вимірювався секундами».

Також Порошенко не втримався від спокуси атакувати політичних опонентів у сприятливому для себе безпековому контексті. Під час робочої поїздки на Львівщину, виступаючи на урочистостях із нагоди Дня Збройних сил України у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Президент засудив усю опозицію, яка підтримала протест Саакашвілі, як агентів Москви і в непрямий спосіб солідаризувався з «викривальними» плівками генпрокурора Луценка.

Таким чином, Порошенко вдався до фальшивого протиставлення: армії, яка захищає від зовнішнього ворога, й опозиції, яка свідомо й небезкорисливо грає на боці агресора. Показово, що до таких маніпуляцій із протиставленням військових як героїв та патріотів і власних політичних опонентів вдається, на думку «Вашингтон Пост», президент США Дональд Трамп. Показово й те, що Порошенка за це ніхто не критикував…

У листопаді — грудні Донбас ще згадувався в контексті міжнародних переговорів Президента (дев'ять повідомлень). Однак в останній тиждень грудня провідною темою (десять повідомлень) стало звільнення заручників та полонених. Головною метою інформаційних зусиль команди Президента й самого Порошенка стало привласнення собі всіх заслуг щодо визволення полонених. Це зрозуміло, адже і Росія, й деякі українські телеканали розповідали про виключну роль Путіна, Медведчука та патріарха Кирила. Очевидно, цю хвилю потрібно було збивати, проте Банкова вибрала іншу крайність і дзеркально відтворила дії Кремля зі влаштування власного шоу навколо звільнення заручників, центральною фігурою якого мав стати Президент.

Навіщо це було потрібно? Можемо припустити, що команда Порошенка правильно оцінила важливість та емоційний резонанс від подій навколо заручників як потужний інструмент перекриття негативних новин грудня. За Президентом у 2017 році залишилося останнє слово, і це слово було про порятунок звичайних людей і військових, які потрапили в полон. Заперечувати позитивну роль Порошенка, взагалі атакувати його в такому контексті — значить поставити себе на один щабель із відверто антиукраїнськими силами. Тож Президент нарешті міг зануритися в інформаційну «теплу ванну».

Таким чином, зростають ризики того, що питання, пов’язані з конфліктом на Донбасі і надалі цікавитимуть Порошенка радше як засоби нейтралізації політичних опонентів та формування власного іміджу, ніж як поле для невдячної, кропіткої робити з вирішення складних проблем.

Як додаткове свідчення варто навести приклад спілкування Президента із представниками ініціативної групи «Перше грудня» та іншими авторитетними представниками української інтелігенції. Під час цієї зустрічі, зумовленої протистоянням влади й опозиції, Порошенко відкрито використав тему «російської загрози», щоб нав’язати співрозмовникам зручний для себе контекст, який дозволяє звинуватити зовнішнього ворога у внутрішніх проблемах.

Куди раніше дивився прем’єр-міністр Гройсман?

27 грудня на засіданні Кабінету міністрів України прем’єр-міністр Володимир Гройсман вдався до відвертої та зухвалої підміни понять. Виявляється, «величезна несправедливість» для родин полонених полягає в тому, що вони потрапили в таку життєву ситуацію з вини Росії. І уряд буде цю «несправедливість» виправляти «точково»: Гройсман доручив своїм підлеглим виявити проблеми сімей полонених та «внести пропозиції Уряду, щоб у січні всі ті питання, які накопичилися, ми допомогли їх вирішити».

Постає логічне запитання: чому досі уряд не надавав цьому питанню такої уваги? Відповідь теж криється у вступному слові Гройсмана:

«Вчора я розмовляв з Президентом (виділено нами. — ДМ), ще до зустрічі з родинами полонених. І ми домовилися про те, що ми все зробимо для того, щоб надати всю допомогу, починаючи від медичної і завершуючи соціальною підтримкою, фінансовою підтримкою родин, які багато років у дуже складних умовах боролися з цією величезною несправедливістю».

Отже, якби не великий обмін і плани Президента використати цю нагоду, зокрема, у своїх політичних інтересах, прем’єр-міністр Гройсман і не задумався б виправляти таку «несправедливість». І тут ми підходимо до розуміння підміни понять: несправедливість насправді полягає в байдужості керівництва уряду до проблем цих людей. І, виступаючи в такий спосіб на Кабміні, Гройсман просто намагався уникнути цієї відповідальності та перекласти її на плечі агресора та підлеглих.

Що ж, хай там як, але прем’єр-міністр зробив публічну обіцянку: не пізніше січня розглянути пропозиції щодо вирішення проблем полонених та їхніх родин. «Детектор медіа» уважно стежитиме за тим, як прем’єр тримає слово. Тим більше, що інші питання Донбасу Гройсман традиційно ігнорує.

Секретар РНБОУ занурився у військову тематику…

Протягом листопада — грудня Олександр Турчинов найбільше коментував успіхи українських конструкторів — розробників новітніх видів зброї (п'ять із семи повідомлень, у яких згадується тема Донбасу). Лише під час офіційних зустрічей з іноземцями (із США та Литви) Секретар РНБОУ повторював тези, які мали засвідчити тверду готовність України відновити суверенітет над окупованими територіями Донбасу. Внутрішня авдиторія не почула від Турчинова нічого нового.

… А Аваков захопився зовнішньою політикою

Розлогий фейсбук-допис міністра внутрішніх справ Арсена Авакова (продубльований у блозі на «Українській правді») можна було би вважати сміливим політичним кроком та ініціативою «Минский процесс — мертв, и это не гипотеза, это факт», якби не політична боротьба, що розгорнулася навколо арешту його сина.

Поява допису і блогу Авакова якраз після невдалого для Порошенка саміту Східного партнерства у Брюсселі мала характер політичного сигналу: або ми працюємо разом, або проблем у тебе ставатиме дедалі більше. Показово, що цей блог став відкритим маніфестом «Народного фронту», після того як у парламентському комітеті з питань нацбезпеки і оборони, який теж контролюється «Народним фронтом», знайшла підтримку ідея включити у президентський законопроект про «реінтеграцію Донбасу» положення про розірвання дипломатичних стосунків із Росією.

Таким чином, міністр Аваков, відчуваючи підтримку своєї партії, несподівано й рішуче втрутився у сферу відповідальності Президента Порошенка. При цьому Авакров виголосив тези, які Президент намагається уникати у спілкуванні із західними партнерами. Це не лише приклад порушення виконавської субординації, а й неприхована демонстрація відсутності єдності всередині української влади. Можливо, в такий спосіб Аваков зміг досягти своїх особистих цілей, пожертвувавши інтересами країни. Насправді такий крок міністра лише підірвав довіру західних партнерів до України, що аж ніяк не сприятиме справі визволення Донбасу.

МінТОТ: між піаром міністра та справами

У листопаді — грудні керівник МінТОТу Вадим Черниш продовжував балансувати між виконанням конкретних справ (Міністр провів міжвідомчу нараду щодо належного облаштування контрольних пунктів в’їзду-виїзду, а також відвідав КПВВ «Майорське»; Уряд вніс зміни до порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я), просуванням особистого іміджу (Діалогу з бойовиками бути не може) та протокольними заходами (у МТОТ відбулася зустріч із грузинською делегацією на чолі з Міністром з питань вимушено переміщених з окупованих територій осіб, біженців та розміщення Грузії).

Позитивом було те, що МінТОТ усе-таки намагається виконувати урядові доручення (зокрема, щодо облаштування КПВВ) та полегшувати життя співгромадян, які лишилися на окупованих територіях Донбасу.

МІП: передноворічний застій

Протягом двох останніх місяців 2017 року Мінінформполітики різко згорнув інформаційну роботу по Донбасу. При цьому ми не враховуємо семи повідомлень про стан мовлення українських телеканалів у Донецькій та Луганській областях, оскільки це лише продовження заснованого МІП моніторингу. Решта п’ять повідомлень, у яких згадувалася ситуація на Донбасі, стосувалися участі представників МІП в організованих міністерством «круглих столах» та дискусіях.

При цьому керівництво МІП намагалося демонструвати видимість успішної діяльності. Зокрема, 30 листопада Еміне Джапарова повідомила про те, що міністерство «розробило Стратегію інформаційної реінтеграції території Донбасу». Однак, радше за все, розрекламований документ — проект, який ще має пройти зовнішню експертизу і Кабмін. Тож повідомляти про результат було, вочевидь, занадто рано.

Єдиним досягненням МІП у цей період стала презентація одного відеоролику майбутнього циклу «Сто років із дня підняття українського прапора на Донбасі» в рамках інформаційно-роз’яснювальної кампанії «Літопис українського Донбасу». Сподіваємося, що у 2018 році ми побачимо активнішу роботу МІН на донбаському напрямку.

Донецька ВЦА: Жебрівський активізувався «в полі»

На відміну від центральних органів влади, голова Донецької ВЦА Павло Жебрівський у листопаді — грудні не знижував робочої та інформаційної активності. Якщо у вересні — жовтні було 21 повідомлення про роботу з благоустрою населених пунктів Донеччини та відновлення транспортної й соціальної інфраструктури, то в листопаді — грудні ми нарахували таких 22 повідомлення, і на додаток ще три про надання квартир дітям-сиротам. У цілому можна сказати, що Жебрівський недарма наголошував на тому, що відновлення й будівництво різних важливих об’єктів він контролює особисто.

«Процес будівництва ключових об’єктів інфраструктури — шкіл, дитсадків, лікарень, футбольних полів — контролюю особисто. На Донеччині вже добре знають: “у полі” мене знайти легше, аніж у власному кабінеті. До речі, почув сьогодні від жителів Новодонецького цікавий для себе факт: за усю історію селища (!) очільник області до них приїжджає вперше. Від себе обіцяю: не востаннє», — із фейсбук-допису Павла Жебрівського за підсумками візиту до Новодонецького у складі Добропілля.

У зв’язку із загостренням збройного протистояння на Донбасі зросла й кількість повідомлень про наслідки обстрілів (загалом дванадцять повідомлень, враховуючи п'ять дописів із поясненням наступних дій органів влади) та реагування ВЦА (надання тимчасового житла постраждалим, відновлення електро-, газо- і теплопостачання).

Також під час зустрічі з посланницею Великобританії Павло Жебрівський продемонстрував, як можна коректно, без епатажу, притаманного Авакову, доводити до відома представників європейських держав позицію України стосовно конфлікту та ролі Росії:

«Звернув увагу пані Гоф на те, що Росія зацікавлена в ескалації конфлікту й продовжує керувати й підтримувати незаконні збройні формування на території України, про що свідчить все частіше застосування ними протягом минулих двох тижнів реактивних систем залпового вогню «Град». Внаслідок таких обстрілів маємо зруйноване житло місцевих мешканців. Акцентував увагу на тому, що Путіна з його агресивною політикою можна лише примусити до миру. І це питання безпеки не лише України, а й Європи. Підкреслив, що без розповсюдження українського законодавства на усю територію України, у тому числі й окуповану її частину, говорити про мир в Україні, та відповідно — Європі — у повному сенсі цього слова безперспективно».

У цілому можна сказати, що Жебрівський лишився вірним своєму стилю спілкування з місцевою аудиторією: акцентування своїх менеджерських та лідерських якостей на тлі конкретних досягнень чи робіт. Утім, було б непогано, якби у своїх постах голова Донецької ВЦА надавав можливість (цитував) і прихильну, і критичну реакцію громадян, із якими спілкується під час поїздок. Це давало би певне уявлення про те, чи взагалі існує зворотній зв’язок між місцевої владою та звичайними донеччанами.

Наприкінці додамо: в листопаді — грудні Жебрівський зробив низку обіцянок довести до ладу кілька будівництв та передбачити 150 млн грн. на програму «Український донецький куркуль». Подивимося, чи вдасться йому дотримати свого слова.

Луганська ВЦА: Юрій Гарбуз багато виконує і ще більше обіцяє

По Луганській області почнемо з позитиву: «Об’єднаними зусиллями роботу Сєвєродонецького “Азоту” відновлено». Нагадаємо, що влітку Юрій Гарбуз обіцяв посприяти відновленню роботи цього містотворчого підприємства. Отже, важливу обіцянку дотримано, щоправда, нефахівцям і немісцевим мешканцям не зрозуміло, наскільки оголошені обсяги робіт заводу відповідають докризовим показникам.

Стосовно інших питань в області, то картина виглядає не найкращим чином. Зокрема, на 10 листопада голова ВЦА розпорядився в місячний строк навести лад на єдиному КВПП у Станиці Луганській. Проте 18 грудня Юрію Гарбузу довелося констатувати, що це завдання виявилося занадто складним для його підлеглих, оскільки від центральної влади залежить режим пропуску громадян з окупованої території.

Окрім того, в листопаді — грудні Юрій Гарбуз зробив кілька резонансних обіцянок, від виконання яких значною мірою залежатиме ставлення населення до влади у 2018 р.: «Розслідування вбивства Сергія Самарського тримаю на жорсткому особистому контролі»; «До мене дійшла інформація про платні “послуги” з незаконного оформлення соціальних виплат і пенсій для жителів тимчасово непідконтрольної території. Необхідно розібратися — якщо ці факти отримають підтвердження, винним буде несолодко»; «ми очікуємо вручити сім’ям переселенців ключі близько від 200 квартир. А до кінця 2018-го цей показник сягне 270-ти, коли буде добудовано дім у Сєвєродонецьку»; «Юрій Гарбуз доручив розробити “дорожню карту” відновлення автошляхів на 2018 рік».

Тому в наступних моніторингах ми обов’язково покажемо, як у новому році голова Луганської ВЦА справляється з виконанням обіцянок.

Перша заступниця голови ВРУ: Ірина Геращенко і рік завершених справ?

Висока інформаційно-комунікативна активність Ірини Геращенко — це лише часткове відображення зусиль, яких докладає ця політик-дипломат у питаннях, пов’язаних із врегулюванням конфлікту на Донбасі. Проте саме з цієї причини до її слів та заяв особлива увага порівняно з іншими гравцями. Справді, часто складається враження, що Геращенко, не маючи в розпорядженні такого апарату, як керівництво МінТОТу чи МІП, здатна досягати більшого. Проте, високо оцінюючи її зусилля, ми не можемо закривати очі на певні помилки чи прорахунки.

Отже, 1 листопада Ірина Геращенко повідомила про «підлітків із Ясинуватої, яких більше року бойовики утримують в Донецькому СІЗО», потім 15 листопада ще раз «жорстко підняла питання звільнення підлітків з Ясинуватої, трагічні долі яких вже потрапили в рапорт ООН щодо дітей і конфліктів». Нарешті 5 грудня українська делегація знову «поставила питання звільнення підлітків із Ясинуватої». На жаль, пізніше у грудні, коли розгорнувся інформаційний резонанс навколо обміну військовополонених, Геращенко не повідомила, яким буде продовження історії визволення цих дітей із полону «ДНР». Це лише епізод, однак у протистоянні з Росією та сепаратистами, у комунікації з власним народом таких помилок варто уникати.

Окрім того, Геращенко, так само як і Порошенко, не втрималася від того, щоб використати контекст важких переговорів у Мінську про заручників для звинувачення опозиції в підіграванні росіянам: «Орки зловтішаються сьогоднішнім екшном, вони просто фани "протєстующіх протів хунти" й все чекають, що спрацює "русская зима". Як же тошно від усвідомлення того, що поки хтось б'ється за Україну на передовій, і на дипломатичному фронті, дехто б'ється за владу, не гребуючи методами і попутниками, не думаючи зовсім про Україну».

«Солідарність» vs. «Опозиційний блок»: пропагандистське змагання за Донбас

Можливо, це звичайний збіг, проте показово, що в листопаді — грудні найбільше повідомлень пропрезидентської «Солідарності» та «Опозиційного блоку» було присвячено захисту та критиці президентського закону про реінтеграцію Донбасу. При цьому кількість таких повідомлень в обох політичних сил була однаковою — 22. Окрім того, якщо порівняти хронологію появи заяв з обох боків, то часом це виглядало як змагання пропаганди і контрпропаганди.

З іншого боку, коли у грудні постало питання відкладення розгляду законопроекту про реінтеграцію Донбасу з огляду на запланований обмін полоненими, «Солідарність» та «Опозиційний блок» раптом почали озвучувати схожі меседжі. Проте це було більше схоже не на співпрацю, а на спроби вигідно позиціюватися на тлі очікуваної події.

Нижче наводимо табличку, яка ілюструє наші спостереження:

Водночас у багатьох випадках ці політичні сили ніби не помічали закидів на адресу одне одного, намагаючись чітко слідувати партійній пропагандистській лінії. Зокрема, донецькі депутати-мажоритарники «Солідарності» — БПП продовжували рекламувати свої досягнення (Лубінець: Виділення 1,8 млрд гривень для «Вода Донбасу» — початок вирішення проблеми питної води у регіоні; За сприяння Артура Герасимова зробили капітальний ремонт житлового будинку в Майорську), а Наталія Королевська («Опоблок» — свої соціальні миротворчі ініціативи та допомогу своєму виборчому округу (Дети, пострадавшие от боевых действий на Востоке Украины, нуждаются в особом статусе и государственной защите, Наталья Королевская: Благодаря нашим действиям Славянску удалось избежать банкротства, Наталья Королевская: Сегодня нам удалось защитить пенсионный фонд в Славянске от закрытия). Цікаво, що в листопаді — грудні протеже Фірташа, колишній член СДПУ(о) часів Медведчука та екс-міністр соцполітики в урядах Януковича Михайло Папієв раптом зацікавився долею громадян на окупованих територіях (Михаил Папиев: «У власти есть возможность начать социальные выплаты на неподконтрольных территориях, однако нет на это политической воли»; «Говоря о реинтеграции неподконтрольных территорий, нужно, в первую очередь, думать о людях, которые там проживают»).

Також і в «Солідарності», і в «Опозиційному блоці» можна знайти приклади заяв, які свідчили про прагнення політиків використати ситуацію навколо Донбасу або для просування ідей своїх високих покровителів, або для привернення уваги до власної персони за рахунок сенсаційності. Наприклад, прикриваючись тезою про необхідність звільнення заручників, лідер «Опозиційного блоку» Юрій Бойко повторював меседжі Кремля щодо необхідності прямих переговорів між українським урядом і лідерами сепаратистів. А от Володимир Ар’єв вирішив показати ЗМІ, що він знає потаємні думки Путіна: «Вихід Росії із СЦКК — крок Путіна задля мобілізації електорату напередодні виборів».

У підсумку можна сказати, що стиль обох політичних сил, як-от поверховість, популістська риторика, ігнорування альтернативних точок зору та важливих фактів, намагання самоствердитися за рахунок долі мешканців Донбасу, роблять із них ідеальну пару. «Солідарність» і «Опозиційний блок» або цілком прогнозовано розгублять рештки довіри та стануть «лузерами» на наступних парламентських виборах на Донбасі; або підуть на чергову залаштункову змову про розподіл влади в Донецькій та Луганській областях, якщо ніхто не наважиться кинути виклик їхньому нинішньому домінуванню.

«Батьківщина» і «Самопоміч» атакували Порошенка справа

Колишні члени коаліції «Європейська Україна» у листопаді — грудні продовжили курс на дискредитацію Президента та його політики стосовно Донбасу. «Батьківщина» зробила головний акцент на критиці законопроекту щодо реінтеграції Донбасу, а «Самопоміч» намагалася поряд із цим нагадувати про свою роль у блокуванні торгівлі з окупованими територіями та про свою першість щодо законодавчого врегулювання статусу окупованих територій та визнання Росії агресором.

Слід визнати, що спікери «Самопомочі», як-от Вікторія Войціцька (Хіба торгуючи з ворогом, ми не підтримуємо окупанта і його адміністрації?, Ключові думки мого ранкового виступу на каналі «112 Україна») чи Оксана Сироїд: («віце-спікер нагадує, чим нам обґрунтовували необхідність голосування про продовження дії особливого статусу для Донбасу. «Метою цього голосування було полегшити перемовини спецпредставника США Курта Волкера та Суркова. Я хочу нагадати результати цих перемовин, озвучені самим Волкером: він сказав, що це — крок назад. То кому ми допомагаємо і в чому? Велике питання») озвучували обґрунтовані, підкріплені фактами закиди на адресу влади.

Разом із тим, ані «Самопоміч», ані «Батьківщина» не спромоглися представити альтернативну стратегію дій на Донбасі. Саме відсутність такого бачення і програми дій із його втілення робили позицію обох опозиційних фракцій програшною і невиразною на тлі систематичного, інформаційного бомбардування суспільства одними й тими ж меседжами «Солідарності» та «Народного фронту».

«Народний фронт»: прорив на донецькому напрямку?

Насамкінець огляду скажемо про справжню сенсацію листопада — грудня. «Народний фронт» раптом порушив системне мовчання й уникання теми Донбасу та зробив інформаційно-комунікативний бліцкриг, використовуючи дебати навколо президентського законопроекту «про реінтеграцію Донбасу».

Проте якою була мета «Народного фронту»? Одразу зазначимо: мешканці Донецької та Луганської областей вочевидь не розглядалися цією партією як важлива цільова авдиторія. Натомість тема війни на Донбасі використовувалися для таких цілей:

• приниження і шельмування політичних опонентів («Самопоміч» проігнорувала комітет, де мали розглянути закон про визнання Росії агресором, Максим Бурбак: Голосування за закон про реінтеграцію Донбасу покаже, хто підіграє Росії);
• неприхованого популізму та загравання з цільовим для цієї політсили електоратом (Юрій Береза: Законопроект про реінтеграцію допоможе стягнути із Росії кошти за зруйнований Донбас, Росія перешкоджає прийняттю закону про деокупацію, — Вікторія Сюмар);
• реклами досягнень «Народного фронту» (Парламент ухвалив закон на захист українського інформаційного простору в зоні проведення АТО, — Вікторія Сюмар);
• шантажу свого старшого партнера по коаліції (Законопроект щодо деокупації Донбасу має бути поставлений на голосування на цьому пленарному тижні, — Андрій Тетерук, «Народний фронт» наполягає на негайному прийнятті законопроекту про реінтеграцію Донбасу).

Усе це зайвий раз свідчить про бажання «Народного фронту» витиснути з поточної ситуації максимум користі. І ховати свій політичний інтерес під маскою «непоступливих яструбів».

Фото: прес-служба Президента України