В українському медіасередовищі стосовно наявного законодавства про прозорість медіавласності існують дві думки: одна – що воно містить прогалини, які дуже послаблюють його реальний ефект; інша – що його подальше посилення несе загрози для свободи вираження думок і незалежності ЗМІ. Але де насправді проходить межа між критично необхідними заходами та занадто сильним регулюванням? Знайти відповідь на це запитання днями спробували учасники семінару, днями організованого Радою Європи та Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Під час нього експерти Ради Європи Франческо ді Гіодржі (Італія) та Тьєррі Ваші (Франція) розповіли про те, які підходи до забезпечення прозорості медіавласності застосовують регулятори в їхніх країнах. Я занотувала найяскравіші ідеї.

Італія

В Італії функціонує Реєстр комунікаційних операторів (ROC), внесення даних до якого є обов’язковим для таких компаній:

• операторів мереж;
• провайдерів контенту;
• постачальників супутніх інтерактивних послуг або послуг умовного доступу;
• радіостанцій;
• рекламних брокерів;
• компаній, які виробляють та дистрибутують телевізійні програми;
• національних прес-агентств;
• видавців газет та журналів;
• електронних видавців;
• провайдерів електронних комунікаційних послуг.

На національному рівні реєстром керує регулятор AGCOM, на регіональному – регулятор CoReCom.

Усі перелічені вище компанії на початку своєї роботи повинні внести до реєстру інформацію про себе, включно з усіма засновниками, хто володіє більше 1%. Інформацію потрібно надати протягом 60 днів з моменту старту роботи. Надалі потрібно звітувати про будь-які зміни протягом 30 днів з моменту їхнього настання, а також щорічно надавати інформацію про те, що змінилося, або про те, що все залишилося без змін.

Якщо жодної інформації від компанії не було протягом трьох років, її виключають із реєстру протягом 15 днів.

Подання до реєстру неправдивої інформації карається позбавленням волі терміном від 1 до 5 років. Подання інформації у невідповідний час – штрафом на суму від 500 до 200 тис. євро. Невиконання приписів регулятора – штрафом від 10 тис. до 250 тис. євро.

За серйозні та повторні порушення може настати призупинення ліцензії на термін до 6 місяців або навіть її анулювання (виключно за рішенням суду).

Регулятор самостійно здійснює розслідування щодо інформації, яка йому подається. Якщо під час розслідування компанія визнає провину, регулятор може не застосовувати санкції.

Штрафи надходять не до AGCOM/CoReCom, а до Міністерства фінансів, що забезпечує незалежність висновків регулятора.

Франція

У питанні регулювання медіавласності у Франції існують кілька правил:

1. Одна й та сама особа не може прямо або опосередковано утримувати більше 49% капіталу мовника, якщо його послуга охоплює більше 8% загальної телевізійної аудиторії. Вимога стосується тільки приватних мовників і не стосується мовника суспільного. Нині у Франції лише двоє приватних телеканалів з аудиторією більше 8% кожен: TF1 і М6.
2. Іноземним громадянам заборонено володіти більше 20% статутного капіталу телеканалу чи радіостанції, які мовлять на ефірних частотах. Іноземні компанії – це компанії, в яких більше 50% капіталу належать іноземній фізичній чи юридичній особі. Особи з ЄС не вважаються іноземними.
3. Будь-якій особі заборонено надавати дозвіл на використання свого імені для отримання ліцензії.

Правила були прийняті 20-30 років тому, коли компанії контролювалися визначеними власниками. Нині найбільший виклик щодо медіарегулювання у Франції створює розвиток фондового ринку, який ускладнює контроль.

Також у цій країні існують вимоги до прозорості контенту. Мовники мають узяти на себе зобов’язання щодо збереження плюралізму і уникнення сприяння інтересам своїх власників. Діяльність власників ЗМІ має висвітлюватися цими ЗМІ в суто інформативній формі. Також слухачі й глядачі повинні бути чітко проінформовані про наявні зв’язки між медіа та запрошеним до ефіру його власником.

У 2016 році була створена Рада з етичних питань для телебачення і радіо. До її складу входять незалежні особи. Запит до ради може подати будь-хто, якщо вважає, що програма не відповідає незалежності.

І що з того?

Як бачимо з досвіду країн «старої» демократії, нинішнє українське законодавство є безперечно м’яким. Фактично непрацюючі норми щодо обмеження концентрації медіавласності в одних руках; приховані в офшорах та відверто підставні власники; «футбольні команди» з 11 і більше власників, кожен із яких володіє менше 10% ЗМІ та не мусить розкривати дані про себе, – ось лише деякі прояви нашої спотвореної медіапрозорості.

Водночас маю пропозицію до тих, хто час від часу закликає полегшити українському регулятору процедуру позбавлення мовників ліцензії: мені здається, що хороше регулювання – це збалансоване регулювання, і спрощене відкликання права мовити має супроводжуватися спрощеним наданням цього права. Простіше кажучи, менше ліцензування – більше реєстрації.

Фото: foodandwine.com