Чим більше вивчаєш першоджерел, тим більше переконуєшся, що у наших американських колег проблематика стратегічних комунікацій є невичерпною темою. Тому межі цієї публікації обмежуються переважно оглядом деяких підходів до дій в інформаційному просторі з боку держструктур США.

Відразу зазначу, що проблематика будь-якого інформаційного впливу (зокрема, в форматі інформаційних операцій) в межах США та на власних громадян є дуже чутливою. Тому в офіційних джерелах головний акцент робиться на активні інформаційні заходи поза межами держави. У відношенні власне національної території США переважно розглядаються питання інформування громадян та захисту від протиправного негативного інформаційного впливу з боку будь-яких сил, що загрожують реалізації національних інтересів США та американському суспільству.

Американські колеги поступово відходять від вузького тлумачення стратегічних комунікацій, таких як «битва наративів» або функціонування прес-служб. Загальний контекст розвитку теми стратегічних комунікацій є досить простий: ситуація в США дуже нагадує наші реалії. Американці все більше стають об’єктом негативного інформаційного впливу, починаючи від Росії (згадаємо недавні вибори президента) та закінчуючи міжнародними терористичними угрупованнями на зразок так званої «Ісламської держави». Тому дискусія щодо стратегічних комунікацій поступово зміщується в бік пошуку відповідей на питання щодо системних дій в інформаційному домені. Наприклад, кілька тижнів тому в Національному університеті оборони США відбулася щорічна конференція «Cyber Beacon». Більшість її учасників свої виступи присвятили не організаційно-технічним аспектам кіберзахисту, а дискусії щодо стратегічного лідерства в інформаційному просторі та розвитку спроможностей досягати в ньому мети збройного протиборства.

Як і має бути в державі, «першу скрипку» стратегічних комунікацій грає «Білий дім». Кілька років тому на рівні уряду було видано низку нормативних документів з стратегічних комунікацій, які періодично уточнюються. Як приклад, варто згадати «Робочі рамки для стратегічних комунікацій» («The White House. National Framework for Strategic Communication»). До речі, у штаті адміністрації «Білого дому» є посада директора зі стратегічних комунікацій (White House Director of Strategic Communications) і її не слід плутати з іншою посадою – директора з комунікацій (White House Communications Director).

На сьогодні в офіційному словнику «United States Government Glossary of Interagency and Associated Terms» (видання 2017 року) наведено офіційне визначення стратегічних комунікацій. Зокрема, американські військові та дипломати вважають, що стратегічні комунікації – це сфокусовані зусилля уряду Сполучених Штатів, спрямовані на розуміння та залучення ключових аудиторій до створення, зміцнення або збереження сприятливих умов для просування інтересів, політики та цілей уряду держави шляхом використання скоординованих програм, планів, тем, повідомлень та продуктів, синхронізовані з діями всіх інструментів національної могутності.

У документі під назвою «Strategic Communication Roadmap» свого часу були перераховані основні спроможності для військових, які дозволяють досягти цілей стратегічних комунікацій. В цьому списку ми знайдемо добре нам відомі зв’язки з громадськістю (Public Affairs), інформаційні операції (Information Operations), оборонну підтримку публічної дипломатії (Defense Support to Public Diplomacy) та власне військову дипломатію (Military Diplomacy), поширення і використання візуальної інформації з району кризи (Visual Information) тощо.

При цьому американські колеги наголошують, що інформаційні заходи не мають підміняти собою іншу необхідну роботу в районі кризової ситуації. Вони приводять таке цікаве співвідношення: успішні стратегічні комунікації засновані на 80% реальних дій і лише на 20% слів. Чи не слід замислитися над цим деяким нашим посадовцям, які відповідають за вирішення кризової ситуації на Донбасі?

Серед американських військових сьогодні спостерігається уточнення термінології сфери стратегічних комунікацій. Зокрема, в контексті збройного протиборства введені в обіг та активно використовуються такі терміни як «інформаційний простір» (Information Environment), «командирська комунікаційна синхронізація» (Commander’s Communication Synchronization), «військові комунікаційні спроможності та дії» (Military Communication Capabilities and Activities), «інформаційні спроможності» (Information-related capabilities).

Активно розвивається теорія та практика інформаційних операцій, яка охоплює такі основні інформаційні спроможності як електронне протиборство (Electronic Warfare), операції в кіберпросторі (Cyberspace Operations), операції військової інформаційної підтримки (Military Information Support Operations), введення в оману (Military Deception), заходи щодо впливу (Influence Activities), безпеку операцій (Operations Security), розвідувальне забезпечення інформаційних операцій (Intelligence) тощо.

Американські військові свого часу пройшли через певні проблеми, які на сьогодні спостерігаються і в нас. Зокрема, у межах оборонного відомства США кілька років тому мала місце гостра дискусія щодо сутності стратегічних комунікацій та розподілу повноважень, яка навіть набула ознак внутрішньовідомчого конфлікту. Головною причиною була позиція фахівців сфери зв’язків з громадськістю (Public Affairs), які не дуже хотіли втрачати певну «монополію» на інформаційний простір та штучно гальмували розвиток стратегічних комунікацій в широкому контексті. Тому з метою визначення єдиних підходів (у т.ч. термінології) та уникнення дублювання повноважень (а фактично «перетягування ковдри») міністром оборони США було прийнято відповідне рішення («Secretary of Defense Memorandum, “Strategic Communication and Information Operations in the DoD”, January 25, 2011»). Цим документом, між іншим, було визначено виведення питань стратегічних комунікацій з повноважень підрозділу зі зв’язків із громадськістю (Public Affairs) та покладення основної відповідальності на одного з заступників міністра оборони.

На рівні збройних сил дії в інформаційному просторі інтегровані в загальну систему підготовки і проведення операцій. Cтаном на 2017 рік головний документ щодо планування застосування ЗС США «Joint Publication 5-0. Joint Planning» включає відповідний розділ – «Commander’s Communication Synchronization». Розвитку та деталізації цієї теми присвячено окремий нормативний акт - «Joint Doctrine Note 2-13. Commander’s Communication Synchronization». Українським фахівцям хочу також порекомендувати інше джерело – «United States Joint Forces Command Joint Warfighting Center (JWFC). Commander’s Handbook for Strategic Communication and Communication Strategy, version 3.0, 24 June 2010). Слід відверто визнати, що протягом 2014-2015 років фахівці Міністерства оборони України та Міністерства інформаційної політики України активно та з користю для справи використовували це джерело в практичній роботі.

Для власне практичної роботи в органах військового управління зазвичай створюється робоча група з комунікаційної синхронізації «Commander’s Communication Synchronization» (так звана «СCSWG»).

Не слід забувати, що «інформаційна складова» застосування збройних сил інтегрована в загальнодержавну систему інформаційного впливу, в якій основним гравцем визначено Державний департамент США. А основним нормативним актом з цього питання є «US National Strategy for Public Diplomacy and Strategic Communication». Не випадково у військових офіційних документах підкреслюється, що в районі проведення операцій відповідний командувач синхронізує свою інформаційну діяльність з заходами дипломатичного відомства держави.

У Державному департаменті це питання також піднято на найвищий рівень – до заступника керівника Держдепартаменту з питань публічної дипломатії та зв’язків із громадськістю (Under Secretary for Public Diplomacy and Public Affairs). До його повноважень віднесені такі сфери як міжнародна освітня, академічна та професійна політика обміну (International educational, academic and professional exchange policy), міжнародна культурна дипломатія (International cultural diplomacy), міжнародна інформаційна політика (International information policy), зв’язки з громадськістю (Public Affairs), зарубіжна громадська думка (Foreign public opinion), міжнародне цивільне мовлення уряду США (U.S. Government international civilian broadcasting). Як ми бачимо, вони всі мають чітке «інформаційне забарвлення». Цікаво, що зазначеній посадовій особі підпорядковуються такі важливі профільні «інформаційні підрозділи» як:

• Бюро освітніх та культурних зв’язків (Bureau of Educational and Cultural Affairs);
• Бюро зі зв’язків із громадськістю (Bureau of Public Affairs);
• Бюро міжнародних інформаційних програм (Bureau оf International Information Programs);
• Офіс політики, планування та ресурсів (Office of Policy, Planning and Resources);
• Глобальний центр залучення (Global Engagement Center). Він був створений у 2016 році шляхом розширення завдань і переформування «Center for Strategic Counterterrorism Communications». Заслуговує уваги гнучкість щодо кадрового менеджменту цієї структури: у його складі працюють як кадрові службовці Держдепартаменту, так і відряджені військовослужбовці ЗС США,  працівники по контракту тощо.

Як окрема виконавча структура функціонує Broadcasting Board of Governor (BBG), яка є ефективним інструментом інформаційної роботи за кордоном з боку уряду США.

Тему можна продовжувати, але ми бачимо, що в Сполучених Штатах триває активний розвиток організаційних структур інформаційного впливу. Ця проблематика майже невичерпна і надзвичайно цікава, тому досвіду діяльності старих та нових структур інформаційного протиборства США найближчим часом будуть присвячені окремі публікації.

Але у будь якому випадку є очевидним, що американський досвід корисний і заслуговує нашої уваги щонайменше по напрямам виявлення та оперативного реагування на інформаційні загрози, нормативно-правового регулювання дій в інформаційному просторі, розвитку необхідних організаційних структур, діяльності державних установ і військових формувань в інформаційному просторі та через інформаційний простір.

Для України існує дуже багато причин активно просувати свої інтереси за кордоном, бути присутніми в світовому інформаційному просторі, захищати власне інформаційне поле. Інакше ми не зможемо бути суб’єктом формування порядку денного в регіоні та у відношенні нашої власної держави. В умовах інформаційної агресії проти України така діяльність є надскладною. Але у будь-якому випадку наші урядові інституції разом з структурами громадянського суспільства мають пройти цей шлях та стати успішними. Відповідно, урахування кращих практик наших зарубіжних колег дозволить прискорити ці процеси та уникнути певних помилок.