Комунікаційна діяльність української влади має всі шанси увійти до «case studies» навчальних курсів провідних світових університетів. Вони пропонують студентам для вивчення, як кращі світові практики, так і приклади, яким не варто наслідувати.

Вдруге з часів завершення Другової світової війни Європа змушена реагувати на безпекову ситуацію, яка наближається до рівня викликів і загроз Холодної війни. Головною особливістю нинішніх реалій є необхідність об’єднання зусиль європейської спільноти щодо протидії російській інформаційній агресії

Законопроект «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями» має шанси на розгляд протягом чергового пленарного тижня. За визначенням, цей нормативний акт має закласти правові підстави щодо інформаційної реінтеграції тимчасово окупованих районів Донбасу.

Незважаючи на тривалу інформаційну агресію проти України, пошук ефективних шляхів забезпечення власної інформаційної безпеки триває. Важко заперечити, що успішним прикладом такої діяльності є США, які розглядають стратегічні комунікації у якості важливого інформаційного інструменту захисту та реалізації своїх інтересів.

Четвертий рік «гібридної війни» нарешті змусив державу розробити проект нормативного акту з дуже довгою назвою «Стратегія інформаційної інтеграції окремих територій на Сході України, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та територій, прилеглих до району проведення антитерористичної операції». Іншими словами мова йде про більш відому вже на протязі двох років Стратегію інформаційної реінтеграції Донбасу. Проект вкрай необхідний, але обраний цього разу шлях його реалізації спонукав поділитися деякими думками.

Схоже, що прогнози з приводу чергових спроб дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні на початку весни певною мірою стали нажаль реальністю. Ніхто не знімає відповідальність за це з зовнішніх та внутрішніх антиукраїнських сил. Але часто «масла у вогонь» своїми діями додають деякі українські політики та керівники державних структур. На мою думку, не останню «скрипку» в цьому грає незадовільне інформаційне супроводження їхньої діяльності, або іншими словами - криза урядових комунікацій.