Драму, що розповідає історію кохання на тлі подій 2014 року в Україні, вже було показано в рамках Канського кіноринку та в конкурсній програмі кінофестивалю в Карлових Варах. Тепер «Стрімголов» претендує на перемогу в Національній конкурсній програмі Одеського кінофестивалю.

Головний герой стрічки Антон – у минулому талановитий композитор, який не впорався з покладеними на нього сподіваннями та вирішив покінчити із музикою, а тепер – не впевнений у собі хлопець, який повертається додому після лікування алкогольної та наркотичної залежності під Києвом. Несподіване знайомство з Катею – дівчиною зі спального району столиці, котра шукає своє справжнє покликання, могло би змінити його життя. Але обставини, що не залежать від бажань і планів головних героїв, зруйнують їхнє хитке й нетривале щастя.

Головні ролі у стрічці виконали Андрій Сілецький, Даша Плахтій, Олег Мосійчук і Лариса Руснак. Оператор – австрієць Себастіан Талер.

Виробництвом стрічки займалися компанії «Інсайт Медіа» й TatoFilm за підтримки Держкіно України.

Драма «Стрімголов» вийде в український прокат 9 листопада цього року. Планується показ на 50 екранах у різних містах України. Дистрибуцією займається компанія Kinove, що з'явилася на українському ринку в січні 2017 року.

У коментарі «Детектору медіа» генеральний директор Kinove Ярослав Юшков розповів, що компанія же випустила в прокат шість фільмів і сьогодні на кіноринку ОМКФ презентує ще шість, у тому числі два українських – «Стрімголов» та «Іній» (копродукція Литви, України, Франції та Польщі). У майбутньому Kinove планує придивлятися й до інших українських релізів.

«Детектор медіа» зустрівся з режисеркою Мариною Степанською після ранкового прес-показу «Стрімголов» на ОМКФ і поцікавився подробицями роботи над фільмом.

– Марино, вітаю з українською прем’єрою фільму! Поясніть, будь ласка, назву «Стрімголов», адже стрічка вийшла доволі розміреною.

– Інколи найінтенсивніші події у твоєму житті, які несуть тебе до логічного кінця, сприймаються дуже повільно. Це відчуття часу, коли ти сидиш на розпеченій плиті – розумієш, що все відбувається стрімголов, але дуже повільно.

– Яка сцена була для вас найважчою?

– Фінальна, бо дуже важко зіграти передбачуваність і спонтанність одночасно. У нас було заплановано кілька сцен, зйомки яких тривали два дні підряд, – мовчазна сцена на кухні та фінальна. Фінальна якраз вдалася лише з другої спроби, бо інколи в кіно неможливо зробити як на конвеєрі та піти далі. І ми дали собі шанс на помилку, це нам трохи розв’язало руки, і тому певна спонтанність нам вдалася.

– Фінальна сцена є досить трагічною. У сценарії вона з самого початку була саме такою, чи ви мали інші варіанти?

– Були інші варіанти, але не буду їх озвучувати, бо для фіналу це вже неважливо.

– Підозрюю, що більшість дівчат у залі побачили в головній героїні себе – дівчину, яка здатна жертвувати собою і приймати коханого, навіть усвідомлюючи, що нічим хорошим це не закінчиться. Наскільки головна героїня близька особисто вам?

– Я в ній бачу себе. Більше того – мої знайомі кажуть, що впізнають мене в її рухах і жестах. Я не знаю, чи свідомо це відбулося. Але дуже багато мого досвіду – і в Каті, і в Антонові. Мені було важливо вкласти питання, чи талановита я, не в чоловічого персонажа, а саме в жіночого (бо часто це питомо чоловіче питання в мистецтві). Це те моє особисте, що я вклала в Антона.

– Після перемоги на Восьмому пітчингу Держкіно ви отримали 100% фінансування від держави (10 млн грн). Також над фільмом працювали дві продюсерські компанії – TatoFilm та «Інсайт Медіа». Яким був їхній внесок у цю роботу?

– Це питання до них, як вони розподілили між собою ролі. Пітчинг Держкіно ми проходили з Оленою Єршовою (TatoFilm), у якийсь момент через певні ситуації (я їх точно не знаю) вона зрозуміла, що їй потрібна партнерська компанія.

Ми знімали абсолютно комфортно, своєю маленькою командою, а продюсери опікувалися більш стратегічними питаннями – фестивалями, прокатом тощо.

– Представники української кіноіндустрії все частіше говорять про слабку акторську школу та брак акторів, які здатні талановито зіграти красивою українською, маючи при цьому гармонійний вигляд. Чи існує така проблема для вас як для режисерки?

– Перший ворог для мене – красива українська, бо це мертва українська. Я – білінгва, розмовляю двома з половиною мовами. Мені здається, я непогано мову відчуваю, тому розумію: щоб зіграти українською в кіно, треба говорити українською в житті. Андрій Сілецький абсолютно україномовний хлопець зі Львова, Даша Плахтій двомовна.

– Усі герої вашого фільму україномовні, але в певний момент з’являються браконьєри, які говорять російською, і це дуже кидається в очі. Не боїтеся, що можете підсвідомо провокувати в глядача думку «російськомовний = злодій» і що вас за це критикуватимуть?

– Ні, не боюся, бо, крім того, російською у фільмі говорять діджей, інструктор з йоги. Бо це частково міська мова. Я не впевнена, що ці браконьєри говорять російською, вони говорять адовою сумішшю всього. Поки монтували цю сцену, насміялися днів на три – в ній була певна імпровізація з боку акторів.

– Ви позиціонували цей фільм як історію двох людей, на яких вплинули події 2014 року в Україні, але насправді у стрічці дуже мало очевидних акцентів – лише кілька реплік про Майдан і АТО (якщо не враховувати повістку, яку отримує головний герой). Іноземний глядач зрозуміє всю глибину і катастрофічність ситуації?

– Я орієнтувалася на відчуття свої і своїх друзів. Це наше типове життя у місті.

На цей момент «Стрімголов» бачило більше іноземних глядачів, ніж вітчизняних, і всі вони говорять, що вражені тим, яким чином війна приходить до наших осель, бо це викликає більш моторошне відчуття, ніж якби я показала танки. Я свідомо вирішила не показувати ніякий контекст, бо цього контексту не так багато в житті героїв – вони не дивляться з ранку до ночі телевізор, не сидять в інтернеті, але обставини просто приходять і вирішують все за них, і в цьому правда життя.

– Чи намагалися ви показати проблему браконьєрства в Україні, адже, в результаті, саме вона відіграла найбільшу роль у цій історії? Чи це був просто сюжетний хід, який мав виправдати те, що сталося з головним героєм у фіналі?

– Це був просто сюжетний хід. Хоча мені теж ця тема болить. Цей сюжет з боротьбою з браконьєрами був частково списаний з біографії актора, який зіграв роль діда.

– Марино, над чим працюєте наразі?

– Я працюю над новим сценарієм. Не можу розповісти подробиць, але це буде ігрове повнометражне кіно, яке я хочу робити в копродукції з іноземною компанією.

Фото: Docudays UA