Під час цьогорічного Львівського медіафоруму, який проходив наприкінці минулого тижня, я робила в Facebook нотатки слідами виступів спікерів. І найбільшу дискусію серед моїх читачів викликав пост про виступ в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун.

Сам приїзд пані Супрун на медійний форум та її бажання зробити послання журналістам були дуже правильними. Напередодні виступу на медіафорумі в.о. міністра побувала в ефірі «Сніданку з “1+1”», де вкотре розповіла про медичну реформу, яку зараз просуває.

Але така ідилія в стосунках із українськими тележурналістами в Уляни Супрун була не завжди: коли в січні стався публічний конфлікт між нею та Борисом Тодуровим, то першість у медійному полі кілька тижнів зберігалася за останнім. «Раніше я не ходила на телебачення, а тепер ходжу. Тепер це є ексклюзив, люди радо дивляться. Але це не було зроблено навмисно», – сказала пані Супрун під час виступу на медіафорумі, можливо, згадуючи і той зимовий випадок.

Насправді ж можна собі тільки уявити, як здивував Уляну Супрун стан української журналістики, коли вона з нею стикнулася: мабуть, не менше, ніж стан української медицини.

«Я спитала (у прес-служби МОЗ. – ДМ), чи повинні журналісти бути підготовленими, як вони приходять на інтерв’ю. (Прес-служба відповіла. – ДМ): “Ми не можемо вимагати від них, ми мусимо їм пояснювати, ми маємо їм давати інформацію”. Але чому журналісти самі не запитують у нас інформацію?

Крім того, в небагатьох ЗМІ є журналісти, які спеціалізуються на охороні здоров’я. Журналісти, які насправді мають розуміння. Які кожного дня читають усе, що виходить, розуміють, що відбувається, і можуть задати запитання. У Києві є двоє таких журналістів: одна з “Укрінформу” і Дмитро Уляницький (“РБК-Україна”. – ДМ). Коли я з ними маю інтерв’ю, я не мушу починати з того, що “наша концепція була прийнята якоїсь там дати” – а саме це я маю говорити кожному журналісту, бо вони приходять, ніби вперше чують, що є якась охорона здоров’я», – емоційно висловилася Уляна Супрун.

У дійсності те саме про журналістів зі своїх галузей можуть сказати дуже багато топ-менеджерів та урядовців. Просто Уляна Супрун – єдина, хто говорить про це журналістам в очі на їхньому галузевому заході. Решта не бояться, ні: воно просто змирилися і призвичаїлися комунікувати з українськими споживачами та громадянами за посередництвом тих ЗМІ, які є. Або й без їхнього посередництва.

У зв’язку з цією темою не можу не згадати одну окрему білу пляму української журналістики, за зникнення якої особисто вболіваю, – мова про розорену на початку 2014 року ділову журналістику. До речі, їй під час Львівського медіафоруму присвятили 4-годинну (!) панель, яку в кулуарах форуму жартома охрестили «панеллю про те, чого не існує». Цікаво, що послухати її доповідачів прийшов посол Канади в Україні Роман Ващук. Західні донори наразі дійсно починають звертати увагу на ділову журналістику, яка історично перебувала поза їхньою увагою. Справа в тому, що ділова журналістика з її особливо виваженим підходом до фактажу, тональності матеріалів та вмінням говорити про історії успіху могла б стати хорошою протиотрутою процвітаючому в українському медіаполі популізму. Також вона здатна в парі з розслідувальною журналістикою допомагати реформам: якщо розслідувальній журналістиці добре вдається змушувати урядовців реформи починати, то ділова журналістика може зробити так, щоб відкочувати назад уже розпочаті реформи для тих самих урядовців було політично токсичним.

Може, настане час, коли українські міністри приїздитимуть на українські медіафоруми не зі скаргами на відсутність журналістів.

Фото: Lviv Media Forum