В квітні StarLightMedia, НАМ та «Детектор медіа» розпочали другу частину спецпроекту, мета якої – дослідження переваг та недоліків систем регулювання медіа в країнах «нової демократії». Раніше ми публікували огляди досвіду Польщі та Болгарії.

До Асоціації естонських мовників входить понад 90% всіх приватних мовників країни. Це некомерційна, неурядова організація, що створена для захисту інтересів радіо- і телевізійних мовних компаній. Вона складається з 19 членів: двох телевізійних організацій, п’ятнадцяти радіоорганізацій та двох виробників відеоконтенту, які платять щомісячні внески. Асоціація приймала активну участь у формуванні Кодексу етики естонської преси в 1997 році.

У 1991 році Асоціацією газет Естонії була створена Рада з журналістської етики. Модель була заснована на фінському досвіді і навіть естонська назва Avaliku Sõna Nõukogu була запозичена з фінської мови. У квітні 1997 року кілька організацій, які об’єднували ЗМІ, прийняли рішення про реорганізацію Ради на ширшій основі, вже з Асоціацією телерадіомовників, Союзом журналістів, Союзом медіаосвітян і Союзом споживачів серед членів. Пізніше членами Ради також стали Мережа естонських некомерційних організацій, Рада церков Естонії та НГО MediaWatch. У листопаді-грудні 2001 року навколо РПЕ розгорнувся серйозний конфлікт. Причини кризи були і організаційними, і концептуальними. Асоціація газет звинуватила голову Ради в недобросовісності, а редактори не сприймали критику з боку Ради з журналістської етики. В результаті, діяльність органу була призупинена на п’ять місяців, а Асоціація газет вийшла з організації.

У 2002 році Асоціація газет Естонії створила Раду преси Естонії (Pressinõukogu). У 2003 році основні новинні інтернет-портали домовилися дотримуватися стандартів, встановлених Радою преси щодо журналістського змісту цих сайтів. У 2005 році державне Естонське радіо і Естонське телебачення приєдналися до системи саморегулювання. Членами Ради преси також стали комерційні мовники – Kanal 2 і ТБ-3, BNS, радіо Куку, тижневики Pealinn, «Столиця» і «Таллінн ТБ». У свою чергу, Рада з журналістської етики також відновила діяльність і наразі позиціонує себе як незалежний аналітичний центр, в рамках якого обговорюються скарги на засоби масової інформації та етичні проблеми журналістики. І хоча Рада з журналістської етики приймає та розглядає скарги від громадян, жодних механізмів реалізації винесених рішень немає, оскільки до її складу входять тільки представники громадянського суспільства та медіапедагоги. Членом AIPCE (Альянсу незалежних рад преси Європи) є тільки Рада преси Естонії.

Рада преси Естонії

Рада преси Естонії (Pressinõukogu) є добровільним органом саморегулювання ЗМІ для розгляду скарг з боку громадськості щодо матеріалів засобів масової інформації. Рада надає громадськості можливість вирішити наявні проблеми із засобами масової інформації без необхідності звертатися до суду.

Структура

Рада преси Естонії має десять членів, у тому числі шість – із сектора засобів масової інформації та чотирьох непрофільних членів, які не працюють зі ЗМІ. Члени Ради преси повинні брати участь в усіх засіданнях органу. Про відсутність члена на засіданні та її причини вони повинні інформувати виконавчого секретаря. В разі наявності конфлікту інтересів член Ради має написати заяву з цього приводу та надати її виконавчому секретарю. Серед обов’язків членів: розгляд скарг та винесення рішень; збереження інформації щодо розгляду скарг під час їхнього розгляду. Члени Ради обирають голову та заступника голови Ради преси, вносять пропозиції щодо зміни правил та процедур.

Серед членів Ради преси в 2017 році: головний редактор газети «Західне життя», віце-президент Таллінського університету зв’язку, головний редактор газети «Життя на Землі», колишній суддя округу Харью, головний радник з етики Національної журналістської спілки Естонії, адвокат юридичної фірми, головний редакційний директор Postimees, головний редактор газети Maaleht, заступник головного редактора газети Äripäev та професор Академії мистецтв.

Теми

І Рада преси Естонії, і Рада з журналістської етики в своїй діяльності орієнтуються на Кодекс журналістської етики Естонії. Наведемо його переклад:

Кодекс журналістської етики Естонії

Основні положення: передумовою функціонування демократичного суспільства є свобода комунікації. Незалежна преса – засіб і необхідна умова досягнення цієї свободи. Преса забезпечує право громадськості на отримання правдивої, чесної і всебічної інформації про події, що відбуваються в суспільстві. Найважливіший обов'язок журналістики – критично відстежувати, як реалізується політична і економічна влада. Вільну пресу, якщо вона виконує чинне законодавство, ніяк не можна обмежувати в зборі та публікації інформації. Журналіст відповідає за свої слова і творчість. Журналістська організація стежить за тим, щоб не допускати появи неточної, спотвореної або помилкової інформації. Своєю діяльністю преса не має права завдавати кому-небудь необґрунтованих страждань, не переконавшись у тому, що такі відомості дійсно повинні стати надбанням громадськості. Людей, наділених політичною та економічною владою, а також осіб, що володіють важливою для суспільства інформацією, преса розглядає як публічних діячів, тому підвищена увага і критичне ставлення до них зі сторони преси цілком виправдані. До публічних діячів преса відносить і тих, хто заробляє на життя, виставляючи на загальний огляд свою особистість і / або творчість.

Незалежність: журналіст не приймає посади, плати, відмовляється від пільг і подарунків, які породжують конфлікт інтересів у його журналістській роботі та ведуть до зменшення довіри до журналіста. Журналіст, отримавши фінансово-економічну інформацію, не може поширювати її приватно і використовувати в приватних інтересах. Журналіст не може служити в установі або іншій інституції, про діяльність якої він інформує громадськість. Співробітника редакції не можна зобов'язати по службі писати або робити те, що суперечить його особистим переконанням.

Журналіст і джерело інформації: збираючи інформацію з метою публікації і поширення, журналіст зобов'язаний сповістити співрозмовника про свою професію і видання, яке він представляє. Бажано повідомляти також про мету збору інформації. Журналіст не має права зловживати довірою людей, які не мають досвіду спілкування з пресою. До бесіди слід окреслити її можливі наслідки. Журналіст неодмінно виконує обіцянки, дані джерелу інформації, і уникає нездійсненних зобов'язань. Захист конфіденційних джерел інформації – моральний обов'язок преси. Редакція перевіряє, перш за все у випадках з критичними матеріалами, істинність відомостей і достовірність джерел інформації. Навіть у тих випадках, коли автором опублікованого або розповсюджуваного матеріалу не є співробітник редакції, вона перевіряє достовірність істотних фактів. Брати інтерв'ю і фотографувати дітей можна, як правило, в присутності або за згодою одного з батьків або особи, відповідальної за дитину. Винятки з цього правила можливі в тих випадках, коли інтерв'ю беруть з метою захисту дитини, або якщо вона й без того перебуває в центрі уваги громадськості. Збираючи інформацію, в тому числі, здійснюючи зйомку і звукозапис, журналіст застосовує чесні прийоми. Винятки становлять випадки, коли суспільний інтерес вимагає оприлюднення інформації, яку неможливо отримати чесним шляхом.

Правила публікації: новини, думки і припущення мають бути чітко розділені. Новинні матеріали повинні ґрунтуватися на доказово і документально підтвердженій фактичній інформації. У випадку конфліктної ситуації журналіст зобов'язаний вислухати всі сторони. Не потрібно акцентувати на національній, расовій, релігійній або політичній приналежності, а також статі людини, якщо в цьому немає новинної цінності. ЗМІ не має права називати людину злочинцем до відповідного рішення суду. Потрібно серйозно зважувати доцільність повідомлень про самогубства або спроби їхнього здійснення. Дані й думки про стан (як душевного, так і фізичного) здоров'я конкретної людини не публікуються, за винятком тих випадків, коли сама людина згодна на їх оприлюднення або оприлюднення такої інформації диктується інтересами громадськості. Суперечки батьків про догляд за дітьми і їх виховання, як правило, не висвітлюються. Публікуючи матеріали про правопорушення, судові розгляди і нещасні випадки, журналіст повинен зважити, чи є необхідність у згадці причетних до них осіб, чи не заподіє їм страждання така публікація. Імена жертв і неповнолітніх злочинців, як правило, розголосу не підлягають. Матеріали, що порушують недоторканність приватного життя людини, публікуються тільки в тих випадках, коли інтереси громадськості виявляються вищими за право людини на приватність. Варто бути обережним при використанні цитат, фотографій, аудіо- і відеоматеріалів, якщо вони викладені в відмінному від оригіналу контексті. Монтаж матеріалу, зміст якого може бути неправильно зрозумілим, а також спотворення звуку або зображення треба супроводжувати відповідною позначкою або поясненням. Фотографії, підписи до них, заголовки, ліди та анонси передач, так само як і анонси передач, не повинні вводити аудиторію в оману. Небажано змінювати зміст, контекст і терміни публікацій матеріалів позаштатних авторів без їх відома і згоди.

Право на заперечення: якщо комусь висуваються серйозні звинувачення, то в цьому випадку йому повинна бути надана можливість для коментаря в тому ж номері або передачі. Заперечення дає право виправити наявні в матеріалі фактологічні помилки і цитати. Під заперечення не можна вимагати більше місця або часу передачі, ніж їх було відпущено на критику. Заперечення необхідно давати негайно і на видному місці, без редакційних коментарів. Якщо опублікована некоректна інформація, варто публікувати спростування.

Реклама: піарівські матеріали й реклама повинні бути ясно і чітко відокремлені від журналістських матеріалів. Журналісти та позаштатні автори не займаються розміщенням реклами на тому ж каналі і не підписують своїм ім'ям комерційні тексти в виданнях, де вони працюють. Журналістський матеріал, орієнтований на споживача, слід супроводити роз'ясненням, як вибиралися і тестувалися товари.

Розгляд скарг Радою преси

Виконавчий секретар реєструє отримані скарги. Якщо є сумніви щодо відповідності скарги компетенції органу, рішення приймається за участю голови, заступника голови та виконавчого секретаря. Якщо скаргу прийнято до розгляду, виконавчий секретар спочатку намагається досягти згоди між заявником та ЗМІ (шляхом публікації вибачень або словесного вибачення, угоди між сторонами тощо). Якщо угоди не вдалось досягнути, виконавчий секретар звертається до редакції ЗМІ за поясненням позиції щодо скарги. Видання має 10 днів на надання відповіді. Потім починається розгляд справи Радою преси. Члени Ради отримують матеріали скарги в письмовій формі, не пізніше, ніж за 10 днів до засідання. Засідання Ради преси є непублічним, якщо Радою не було прийнято іншого рішення. Виконавчий секретар разом із головою і заступником голови готує проект рішення та може направити його членам Ради до початку засідання. Члени Ради приймають остаточне рішення щодо формулювань та пропозицій виконавчого секретаря, голови та заступника голови не пізніше, ніж за сім днів після ознайомлення з ними. Рішення є остаточним і не підлягає оскарженню.

Розгляд скарг Радою з журналістської етики

Перш ніж приступити до складання скарги, Рада з журналістської етики радить звернутися до редакції, яка, на думку скаржника, його образила, і попросити дати йому можливість виступити зі спростуванням. Редакція, згідно з доброю журналістською практикою, повинна таку можливість надати. На радіо і ТБ – навіть зобов'язана за законом. Може трапитися так, що дати спростування відразу неможливо, однак протягом десяти днів щоденне видання або радіостанція все ж повинні знайти таку можливість. «Наполягайте на опублікуванні вашої відповідної репліки», – зазначає Рада з журналістської етики.

Якщо ж усе це не допоможе, то скаржник має повне право звернутися до Ради з журналістської етики. Скаргу можна писати в довільній формі. Скаржник може клопотати перед телерадіостанціями про надання йому копії запису програми, але надавати його вони не зобов'язані. Якщо до скарги не додана копія передачі і її немає змоги побачити, наприклад, в інтернеті, то Рада з журналістської етики скаргу розглянути не може.

Розгляд скарг, відповідно до внутрішнього розпорядку, проходить у відкритому режимі. Це означає, що ім'я подавача скарги і її зміст доступні для громадськості в електронному архіві, висновок виноситься також відкрито. Рада з журналістської етики залишає за собою право не розглядати скарги, подавачі яких бажають без підстав на те зберегти анонімність. Рада з журналістської етики не дає приватних консультацій. Мета Ради з журналістської етики – вести публічну дискусію про якість ЗМІ.

Скаргу спочатку розглядають голова і відповідальний секретар Ради з журналістської етики. Вони визначають, чи входить її розгляд до компетенції Ради. Рада з журналістської етики може не розглядати справу, якщо: вона вже знаходиться в провадженні суду або слідчого органу (правда, на прохання суду або слідчого органу Рада може зробити виняток), з матеріалів справи або скарги випливає, що мова йде про правовий спір; скарга містить нецензурні вислови або зачіпає чиюсь честь і гідність; скарга і додатки не перекладені державною мовою, в цьому випадку теж можуть бути зроблені виключення, коли, наприклад, заявник скарги – громадянин іноземної держави, або коли текст зрозумілий без перекладу.

Рада з журналістської етики розглядає скарги, надіслані не пізніше ніж через шість місяців після опублікування відповідного матеріалу (або після появи його в ефірі). Рада повинна розглянути справу протягом півроку, в особливих випадках вона має право розглядати справу до дев’яти місяців.

Санкції

Особа, яка вважає себе постраждалою через публікацію в ЗМІ, може отримати моральну компенсацію від Ради з преси. Це станеться в тому випадку, якщо Рада вирішить, що видання порушило кодекс етики, і видання опублікує відповідне рішення. Діяльність Ради ґрунтується на її моральному авторитеті. Серйозна саморегуляція журналістики забезпечує більш дієве дотримання хорошої журналістської практики, ніж закон. Рада з журналістської етики жодних механізмів реалізації винесених рішень не має, оскільки наразі до її складу входять тільки представники громадянського суспільства та медіапедагоги.

Ефективність системи

Для дослідження ефективності цих двох органів саморегулювання пропонуємо порівняння статистики звернень та розглядів справ у кожного з них.

Рада з журналістської етики:

Рада Преси Естонії:

Рада преси за період з 2011 по 2016 рік отримала значно більше скарг, ніж Рада з журналістської етики. Також значно відрізняється відсоток винесених рішень щодо отриманих скарг. Загадом, Рада преси є більш ефективним органом саморегулювання через залученість до створення та діяльності органу індустрії та профільних об’єднань.

Фото: gtreview.com