Прес-конференція Порошенка: безвіз, футболки та безліч непоставлених запитань
Прес-конференція Порошенка: безвіз, футболки та безліч непоставлених запитань
Учора, 14 травня, відбулася довгоочікувана прес-конференція президента Петра Порошенка. Команда глави держави за всіма правилами хорошої комунікаційної стратегії приурочила її до «маленької переможної війни» – отримання Україною не менш довгоочікуваного безвізу, який спічрайтери президента оголосили не більше й не менше як «подоланням наслідків Переяславської ради».
До безумовних плюсів цієї прес-конференції можна віднести як лаконічність вступної промови (вона тривала 10 хвилин), так і намагання Петра Порошенка не відходити від теми при відповіді на запитання (хоча це й не означає, що на всі запитання він відповідав повно і прямо. Ба більше: одразу після формулювання запитань у журналістів забирали мікрофон, тож вони не могли нічого уточнити. Відбирання мікрофону, як кажуть старожили президентських прес-конференцій, «не було навіть за часів Януковича»).
Безперечно вдалим ходом з боку президента було також першим заговорити про футболки з написом «Хто вбив Павла?», які на прес-конференцію вдягли Марія Жартовська (УП), Дмитро Гнап («Слідство.Інфо»), Настя Станко, Богдан Кутєпов («Громадське телебачення»), Михайло Ткач («Схеми») та Світлана Крюкова («Страна.ua»). «Вважайте, що на сьогоднішній день я разом з вами у такій самій футболці», – сказав Порошенко.
Дмитро Гнап, Настя Станко
Проте до футболок йому все одно довелося повернутися ще раз – вибачитися за те, що спочатку журналістів не пускали в них на територію Адміністрації Президента.
Тим не менше, прес-конференція залишила в багатьох глядачів відчуття незадоволеності. Спробую пояснити, чому, на мою думку, це відбулося. Я категорично не згодна з тими, хто після її закінчення почав критикувати журналістів: мовляв, вони ставили нецікаві запитання. Ні, правильні та гострі запитання були: і про Шеремета, і про банк, і про родину. Хоча мені здалося, що по-справжньому Петра Порошенка розсердило лише запитання Михайла Ткача про систематичне переслідування журналістів та активістів, незгодних з деякими діями влади, та роль СБУ в цьому – можливо, тому що це було єдине запитання, яке потенційно містило в собі справжню критику президента (бо навіть у темі розслідування справи Шеремета голові держави було легко спозиціонувати себе «над сутичкою», переадресувавши всю критику щодо перебігу розслідування до Нацполіції). Відповідь Петра Порошенка взагалі приголомшила: «СБУ має надзвичайні завдання з огляду на гібридну війну проти України», – заявив президент, водночас назвавши «безпрецедентним» рівень свободи слова, який нині є в Україні. Кому цікаво більше подробиць – прочитайте ще пост самого Михайла Ткача.
Але багато інших гострих запитань так і не прозвучало через те, що журналістам, які їх готували, не дали слова.
Ось, наприклад, що з цього приводу написав після закінчення прес-конференції головний редактор новин Liga.net Петро Шуклінов: «Ви не нас ігноруєте, а нашу аудиторію, пане президенте. <…> Адже справді. Хіба країну цікавлять відповіді на питання про ваше корумповане оточення, про всіх ваших давніх і тимчасових друзів – колишніх регіоналів типу Бойка. Чи про те, як колишні регіонали купують вам телеканали. Чи про те, як колишні регіонали купують впливові журнали і газети. Чи про те, як ваше оточення фінансує низку нових псевдосайтів. Як з'являються новітні Курченки президента Порошенка. Чи про Кононенка, Грановського, Мартиненка і Медведчука. Про газовий і нафтовий бізнес друзів. Про банківські махінації. Нові корупційні схеми. Де ці питання? Ні, це нікому не цікаво. Краще відповідати на зручні питання про сина, який, на відміну від інших, насправді не дерибанить країну і може бути темою виключно для таблоїдів».
Або ось які теми могла б підняти я:
1. Про роль СБУ в боротьбі з антикорупціонерами та про медіакампанії проти так званих «грантоїдів» (зокрема, про фільм на телеканалі «Україна» «По следам грантоедов»)
2. Про те, чому жоден телеканал уже давно не критикує роботу особисто президента Порошенка
3. Про те, як провайдер-монополіст «Зеонбуд», що належить невідомо кому, вписується в доктрину інформаційної безпеки та хто й що нарешті має зробити, щоб суспільство дізналося про його власників
Звісно, фізично неможливо за дві години прес-конференції надати слово майже 200 представникам ЗМІ, які на неї зареєструвалися. Цього ніхто й не вимагає. Просто прес-конференції потрібно робити частіше – принаймні раз на два місяці плюс щотижневі брифінги речника. Бо наївно думати, що ігнорування неприємних тем призведе до того, що вони розсмокчуться: всі спеціалісти з комунікацій знають, що теми залишаться – якщо не на сторінках ЗМІ, то в соцмережах ти приватних розмовах. І гірше того – розростуться чутками.
Фото: Галина Петренко; скріншот із трансляції прес-конференції «Радіо Свобода»