Два тижні тому група експертів за ініціативою Сергія Дацюка оприлюднила заяву щодо «форматної цензури» на телеканалах. «На початку 2000-х ми всі пам’ятаємо темники. Зараз небезпека для суспільної комунікації полягає у появі гібридних форматів на телеканалах (5 канал, “112 Україна”, News One, “Еспресо ТБ”… ) де швидкоплином ідуть новини, позиції політиків та оцінки експертів, де чіткі позиції журналіста, політика та експерта змішуються і не дозволяють задіяти відповідні процедури розрізнення та розуміння для телеаудиторії.

Таке змішування дає телеканалам можливість здійснювати форматну маніпуляцію, яка дозволяє маніпулювати змістом в інтересах влади та олігархічних груп, що стоять за основними телеканалами. В таких телеканалах упосліджується політична опозиція та групи громадян, які мають суспільну позицію, що далека від політики.

При цьому відбувається зниження фаховості експертних оцінок через нехтування телеканалами процедурами відбору, підготовки, ефективного використання та поваги до експертного знання. Це повсякчас породжує низведення фахового експерта до ролі коментатора поточних подій не за фахом», — йдеться в заяві.

«Детектор медіа» вважає, що в ній порушено справді важливу проблему українського медіапростору, в якому «білий шум», створюваний певними технологіями, витісняє справжню реальність та справжній суспільний дискурс.

Ми поставили експертам такі запитання:

1. Чи вважаєте ви важливою проблему, порушену експертами в заяві про редакційну політику інформаційних каналів щодо експертів?

2. Коментуючи цю заяву, Наталя Лигачова висловила думку, що свідомо чи ні, але автори заяви чомусь звели редакційну політику телеканалів щодо експертів до «провладної пропаганди». Хоча насправді, на її думку, проблема ширша, ба більше: ця редполітика значно частіше застосовується саме проти влади. А ви як вважаєте: чи справді експертам заважає саме провладна пропаганда на каналах?

3. На ваш погляд, що може бути реалізовано з тих вимог та пропозицій, які висувають експерти? Що, на вашу думку, можна додати до цих вимог?

4. Які механізми можна задіяти, щоби спонукати українські телеканали змінити редакційну політику щодо експертів?

Раніше на наші запитання вже відповіла Ольга Герасим’юк.

Андрій Куликов, голова Громадського радіо, голова Комісії з журналістської етики:

— Абсолютно підтримую експертів у частині заяви, що потрібно оприлюднювати свою редакційну політику, її принципи. І навіть якщо вони не оприлюднені, все одно дотримуватися цих принципів. А щодо погодження питань з експертами та іншими гостями, то, справді, їх треба ставити до відома, про що, власне, розмова. І якщо намагаєшся нав’язати їм свою тему, про це теж варто попередити, якщо поки експерт їхав — відбулися зміни щодо попередньої теми. Це потрібно робити, це етично.

З іншого боку, Сергій Дацюк міг спробувати не здаватися так легко й не виходити зі студії. І хоч тебе питають про погоду, говорити про те, що ти хотів сказати. Треба ставити противагу маніпуляціям. Тому я не підтримую в частині бойкотів, бо я ніколи або майже ніколи не підтримую бойкотів. Людям, які сперечаються, йти на канал чи не йти, я кажу: «Йти, бо якщо ви туди не підете, то слухачі і глядачі будуть позбавлені якоїсь точки зору».

Вікторія Сюмар, голова Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України:

1. Принципи формування новин та інформаційних програм мають бути зрозумілими, прозорими та відповідати журналістським стандартам. Інакше дрібниці можуть стати серйозними маніпуляціями масовою свідомістю. Єдиний спосіб регулювати інфопростір — дотримуватися журналістських стандартів.

2. Справа не у владі чи проти влади, бо природа медіа дуже часто антивладна або критична до влади. Проблема в наявності війни — реальної та інформаційної. І в тому, що дуже часто нібито українські ЗМІ є інструментами в руках противника.

3. Може бути запропонований етичний кодекс між телеканали та Нацрадою, можуть бути встановлені деякі законодавчі норми щодо балансу в новинах, як це є в європейських країнах. Ми над цим працюємо. Це реалістично виконати на практиці. Але крок експертів важливий, оскільки він підкреслив наявну проблему.

4. Новинні канали потребують експертів. Це певний ринок. Тому, думаю, такі ситуації мають стати предметом розгляду на редакційних радах телеканалів. А експертам варто було би виявляти солідарність із колегами, тоді справа зрушиться з місця.

Вадим Карасьов, політолог:

— Не бачу жодних проблем у співпраці телеканалів із експертами. Якщо експерт досвідчений, він переграє ведучого і нав’яже свій сюжет або свою лінію в поданні сюжету. Для експерта бути на телебаченні — це його робота.

Я не прибічник бойкотів, тим більше в країні, де медіа є найбільш ефективним посередником між владою й суспільством. Нині медіа перебирають на себе ці функції від класичних політичних партій. Тим більше в Україні, де слабкі офіційні інституції — такі як парламент, партії, громадські організації, асоціації громадянського суспільства, і ця слабкість інституцій компенсуються медіа. В українському суспільстві медіа сьогодні — це фактично партії. До речі, це такий всесвітній глобальний тренд, бо суспільство нині стає комунікативно перенасиченим.

Так, є своєрідні патології в таких новітніх медіа, є криза верифікації, тобто криза фактології. Невипадково на Мюнхенській конференції з безпеки одне з ключових питань нового стратегічного порядку — це постправда, постфакти або фейкові новини. Але, тим не менш, завдання кваліфікованих експертів, до числа яких я, безумовно, відношу Сергія Дацюка, — працювати в медіа й робити все, щоби медіа не викривляли цієї своєї функції інформування, щоб це було справді інформування, а не просто генерування якихось неоднозначних фактів або знань.

Я трохи розумію Сергія, він усе-таки філософ, і дуже важко сприймати цей інформаційний формат, тим більше формат реаліті інформації, який нині стає популярним як в Україні, так і в світі. В Україні він, можливо, ще не відпрацьований до кінця, наприклад, каналами «112 Україна», NewsOne тощо. Зрозуміло, що філософу дуже важко втиснути в цей формат свою думку.

Треба якось маневрувати, пристосовуватися, зберігаючи філософське підґрунтя коментарів, а це дуже важливо, бо коментарі без філософського підґрунтя стають просто незначним і похідним знанням. Або шукати свій формат. Філософу тоді треба шукати такі телеканали, які можуть запропонувати читання лекцій на телебаченні, наприклад, на телеканалі «Культура». Це абсолютно можливо, так робиться. Або інші телевізійні формати, які пристосовуються до менш широкої аудиторії, для вужчого телевізійного адресата, але зберігають весь філософський контент і контекст. Про це треба думати експертам, які хотіли би, щоби коментарі в інформаційному реаліті не стали жертвами або заручниками цієї інформаційної динаміки, яка нині є дуже потужною і яка, зрозуміло, несе загрозу стирання філософських сенсів.

Але треба враховувати, що експерт, який працює в такому жанрі інформаційного реаліті, має бути «філософом миті», як і журналіст. Фаховий коментатор, експерт має бути не тільки обізнаним у профільній сфері, а має бути «філософом секунди». Це дуже серйозний жанр і дуже складний — як у дві-три хвилини вкласти концептуальний, філософський, доктринальний сенс, який у звичайних умовах можна було би прочитати за 45 хвилин або академічну пару.

Також треба враховувати позицію телебачення, бо якщо експерт почне читати лекцію, це буде нудно, адже глядач на кухні одним вухом слухає, що відбувається, а сам при цьому готується їхати на роботу або приїхав із роботи втомлений і не має сил сприймати роздуми. Тому телебаченню для того, щоби підтримувати конкуренцію, треба пристосовуватися до глядачів. Тож це не тільки проблема адаптації експерта до телебачення, а й проблема пристосування телебачення до сучасного глядача. Бо він такий. Особливо в умовах телевійзійно-популістської демократі, яка крокує світом, і тут Україна ні попереду, ні позаду, але теж є виразним прикладом.

Тому треба не бойкотувати, а працювати з телебаченням у цьому напрямку. Якщо є певне незадоволення журналістами — гнути свою лінію. І мені здається, це просто відхід з інформаційного поля бою. Я думаю, наше телебачення потребує таких фахових експертів, як Сергій Дацюк, тому мені здається, було би неправильно, якщо би він ігнорував ці формати. Потрібно зробити крок назустріч цим форматам і глядачам. Експерти теж мають розуміти, що нинішнє телебачення, нинішня епоха комунікаційного перенасичення з усіма фейками й реальними фактами потребує від експерта бути популярним. Такі реалії, потрібно до них пристосовуватися. Хто не захоче пристосовуватися — залишиться на узбіччі. Можливо, для когось це правильно, але для таких фахових людей із філософською школою, як Сергій Дацюк, було би неправильно.

Михайлина Скорик, редакторка:

1, 2. Я би дивилася на ситуацію ширше, бо це кризова ситуація з усім медіаринком. На мій погляд, за два з половиною роки телеканали, по суті, перетворилися на піар-офіси певних політичних структур і політиків. Коли журналістам дозволяють робити свою роботу фахово лише у проміжках між потоками потрібної власникам та афільованим із ними експертам і політикам інформації. І якщо виникає конфлікт між інтересами власників та фаховим інформуванням, телеканал завжди задовольняє власника, ігноруючи потреби глядачів. Це справді маніпуляція інфопростором. І це дуже небезпечна тенденція в країні, інфопростором якої також намагаються маніпулювати зовні, а не лише зсередини. Тож вважаю некоректним говорити про пропаганду лише з боку влади. Це пропаганда власників на догоду їхнім приватним інтересам, а як ми знаємо, власники українських мас-медіа є й у владі, і в опозиції, і в еміграції в Росії.

Редакційна політика є в багатьох українських телеканалів — як правило, це документ, підписаний між власниками та керівництвом телеканалу, на який дуже незначною мірою могли впливати більшість найнятих журналістів. Там задекларовано дуже правильні речі, але здебільшого це не убезпечує глядачів від маніпулятивних завдань власника, як правила дорожнього руху не убезпечують від їхніх порушників.

3. Протягом двох із половиною років телеканали реагували лише на дві речі: по-перше, на суспільний резонанс і тиск; по-друге, на претензії державних регуляторів. Вимоги експертів матимуть вплив лише в тому випадку, якщо їх підтримають у суспільстві.

4. Я би ставила питання не про зміну редполітики, а про зміну принципів інформування. Бо про що можна говорити щодо експертів, якщо навіть міністри чи прем'єр є небажаними персонами на деяких телеканалах? Боюся, немає іншого способу це змінити, крім як через загострення нинішньої кризи в інфопросторі та глобальні суспільні потрясіння.

Олеся Кос, шеф-редакторка політичного ток-шоу «Право на владу» («1+1»):

1. Не хочу коментувати коректність колег. Я бачила цей ефір і розумію обурення Сергія Дацюка. Тільки з деякими пунктами заяви погоджуюся, але тут треба дивитися ширше. У нас є інша проблема: знайти експерта відповідного рівня, фаховість якого не викликає сумнівів у нас та у глядачів, чия думка буде свіжою, конструктивною і не тиражуватиме чиїхось партійних тези. Не називаючи прізвищ, скажу, що дехто з експертів буквально не вилазить зі студій певних інформаційних каналів, і для нас цілком очевидно, в чому саме полягає їхня робота. А дехто своїми розмірковуваннями викликає подив і мимоволі замислюєшся: а хто сказав йому, що він експерт?

2. Я не погоджуюся з авторами листа, що ефіри заполонили думки тільки провладних експертів, дуже багато й інших і деколи не дуже професійних і з яскраво сепаратиською позицією.

3. Впевнена, що широкому загалу цей скандал узагалі не цікавий, це має значення лише всередині нашого цеху, в нашій редакції немає тих проблем, про які йдеться в листі. Щодо вимог: навзаєм, хотілося б побачити відкритий список експертів із інформацією, на які політичні сили чи політиків / бізнесменів вони працюють.

4. Треба запитувати ті редакції, для яких це актуально, де є редакційна політика щодо експертів і в першу чергу там, де експертною думкою заповнено 90 % ефіру і їхня участь вефірі є головною складовою контенту.

Вибираючи експертів на ток-шоу «Право на владу», ми зосереджуємося на фаховості експерта, вмінні чітко, зрозуміло й коротко висловлюватися, підбираємо експертів із різними поглядами, аби яскравіше розкрити конфлікт і знайти шляхи його розв’язання. У нас немає улюблених або табуйованих експертів. Навряд чи комусь із експертів, що були на наших ефірах, є чим дорікнути нам.

Віталій Портніков, ведучий каналів «Еспрессо», «Радіо Свобода», публіцист:

— Я вважаю цю заяву блискучим прикладом не стільки моральної нерозбірливості каналів, скільки блискучим прикладом моральної і професійної нерозбірливості вищезгаданих експертів. І ця нерозбірливість дозволяє поставити питання, чи справді ці люди є експертами, чи виключно медіаманіпуляторами, що намагаються використати будь-яку можливість для презентації своєї особистості, а не своїх позицій, які дуже часто змінюються відповідно до тієї чи іншої кон’юнктури.

Мене взагалі дивує сама ідея бойкоту каналу «112 Україна». Бо мені не зрозуміло, як люди, у яких є хоча би якась повага до власної країни та її інформаційної безпеки під час війни, могли відвідувати цей канал і чому вони бажають робити це надалі. Я хотів би нагадати, що цей канал почав свою діяльність із інформаційних провокацій проти учасників Майдану. І я особисто був жертвою однієї з таких провокацій: камера каналу «112» знімала так званий пікет, організований титушками, біля моєї власної квартири. Запис цього пікету й досі можна побачити на YouTube. Тому завжди, коли я бачу так званих експертів на каналі «112 Україна» чи NewsOne, для мене величезне питання: що ці люди роблять там, чому вони беруть участь в інформаційних маніпуляціях проти власної країни, чому софіти заміняють їм професійну совість.

Я вважаю також абсолютно нечистоплотним та аморальним змішування в єдине ціле українських і антиукраїнських телеканалів, як це зроблено в заяві так званих експертів. Скажімо, 5 канал чи «Еспресо» завжди працювали з українською аудиторією, демонстрували плюралізм у висвітлення новин і позицій, так, звісно, з певними політичними корективами, пов’язаними з їхньою позицією, бо «Еспресо» взагалі був каналом прямої трансляції Майдану, а 5 канал був свого часу каналом прямої трансляції Помаранчевої революцією. Це абсолютно очевидно, але це не стільки маніпуляція, скільки відповідність умовам часу. І коли ці експерти кажуть, що вони мають опиратися так званим гібридним каналам, і називають ці канали в один ряд, це означає просту річ: вони й надалі хотіли би залишити для себе можливість безсоромно брати участь у маніпулятивних провокаціях проти власної країни. Вони й далі хочуть, щоби глядачі не помічали, що вони, як правило, просто зводять в ефірі «білий шум», який є просто тлом для інформаційних провокацій проросійських політиків і так званих експертів, які, як правило, є штатними експертами, а не політологами чи журналістами, є просто трансляторами пропагандистського порядку денного цих засобів антиінформації.

Тому я би закликав не тільки до бойкоту цих телевізійних каналів. Я би закликав також до бойкоту і псевдоекспертів, і тих, хто створює «білий шум». Я закликаю ці канали, які були перераховані в заяві так званих експертів як «гібридні» — 5 канал і «Еспресо», — не запрошувати до свого ефіру інформаційних маніпуляторів.

Сергій Сидоренко, редактор «Європейської правди»:

1. Так, я вважаю цю проблему, безумовно, важливою і дуже актуальною. Хоча в заяві є певні моменти, з якими я не можу погодитися. Зокрема, з можливістю виконати ті вимоги, які вони прописали. Там є вимога розкривати перелік своїх експертів або методику відбору — як на мене, будь-якому журналісту очевидно, що це технічно не є можливим, бо експерта підбирають під певну тему й не існує якогось переліку, який є вичерпним.

3. Я не бачу для себе потреби оголошувати бойкот каналу «112 Україна», бо я не ходжу туди з двох причин. По-перше, я не вважаю для себе можливим виступати на тому каналі, який пов'язаний із представниками колишнього режиму — антиукраїнського, для мене це є критично важливим, і я не до кінця розумію тих експертів, які ігнорують це. Але, водночас, у всіх можуть бути свої причини — мені не потрібна медійна впізнаваність, а комусь вона потрібна для кар’єри. Другий момент, який для мене є неприйнятним, — це практика каналу ставити експертам запитання не з тієї теми, на яку він запрошений, я її не можу зрозуміти. І для мене є незрозумілим, чому телеканал «112 Україна» існує й працює в Україні за цією методикою вже кілька років, а Дацюк став першим експертом, який відмовився відповідати й пішов з ефіру. Якби я опинився в подібній ситуації, я би розумів, що маю відреагувати хоч якось. Досі ми бачимо, що експерти слухняно коментують будь-які питання. Тому в мене питання радше не до каналу, а до експертної спільноти.

Я сприймаю цю заяву як написану до каналу «112 Україна», бо, наскільки я розумію, навіть на NewsOne не так поширена практика запитувати експертів не за темою. Принаймні, я не чув, щоби ця практика була надто поширена на інших каналах. На будь-якому іншому каналі,   на 5-му каналі, «Інтері» чи будь-якому іншому — можуть спитати про дотичні сфери, бо людина, яка є ведучим у студії, може не розуміти, що експерт по Франції може не знати Німеччини, але якщо навіть не знає Німеччину досконало, то має якесь загальне розуміння. А те, що експертів, по-перше, питають не про те, а по-друге, дискредитують поняття експертності, запрошуючи людей, які ними не є апріорі, — це радше таке ноу-хау, яке властиве перш за все каналу «112 Україна». Тому я сприйняв цю заяву як спрямовану саме до них.

4. Я вважаю, що ЗМІ взагалі не можна до чогось змусити, доки вони самі не прийдуть до певного рішення. Тут питання не стільки до телеканалу, скільки до експертної спільноти. Мені здається, ще змінити своє ставлення, в першу чергу, мають експерти.

Василь Голованов, ведучий телеканалу «112 Україна»:

1. Считаю озвученную экспертами проблему важной, но важна она в первую очередь для самих экспертов. Как каждый учитель в школе считает, что его предмет — главный, так и каждый участник эфира считает, что именно его вклад важнее всего. Безусловно, его вклад важен, ведь эксперта пригласили, а значит — он нужен и его мнение необходимо. Но в приоритете нашего эфира информация. Не зря мы гордимся тем, что через три минуты после того, как событие произошло — оно у нас в эфире. А порой и происходит прямо в эфире. И как бы ведущие ни представляли гостей — политологами, политконсультантами, философами, в студии телеканала они — эксперты, которые приглашаются в эфир для того, чтобы прокомментировать то или иное событие, трансляцию, заявление, заседание, и тем самым помочь зрителю разобраться в происходящем и сделать собственные выводы.

Объявление войны или непогоду на Западной Украине — нужно комментировать. Идя на эфир, эксперт должен быть готовым дать оценку тому, что на повестке дня. Кто не готов принимать такие правила и хочет говорить о том, что интересно в первую очередь ему — всегда может сделать это в блоге.

Считаю проблему, поднятую экспертами, манипулятивной и имеющей заказной характер. Или направленной на собственный пиар. Если хотя бы один из экспертов даст пример манипуляции со стороны канала его словами или вообще в эфире с его участием — тогда будет что комментировать. А так налицо попытка саморекламы за счет успешного проекта, противопоставления себя каналу.

2. Какая проблема? Авторы заявляют о провластной пропаганде. Вы, наоборот, — о критике власти. Налицо плюрализм мнений. К тому же авторы — участники информационной кампании, против кого, кроме канала, она ещё направлена — скоро узнаем.

3. Авторы заявлений могут посмотреть эфир канала и сами сделать выводы. Редакционная политика «112 Украина» строится на европейских принципах журналистики, мы не раз о ней рассказывали (здесь и здесь).

4. Мне кажется, обсуждается проблема, которой нет. Такого объёма эфира, который получают эксперты на «112 Украина», нет ни у одного другого вещателя. Многие вышли на общенациональный уровень благодаря нашему телеканалу, в том числе из числа критикующих. По поводу других каналов — это их политика, которую не имею права критиковать. Это, в принципе, то, чем «112 Украина» отличается от некоторых телевизионных СМИ.

Валерій Калниш, головний редактор «РБК-Україна»:

1. Практика вполне заслуживает обсуждения. Я не согласен с формулировками и требованиями подписантов, тезисы которых иногда похожи больше на обиду, чем на желание разобраться.

Один из любимых моих пассажей в этом обращении этот: «На наших очах відбувається перетворення фахової експертної дискусії на політичний балаган, де скандал важливіший за врівноважену експертну розмову, де рейтингами намагаються виправдати пропагандистський зміст малофахових розмов». Удивляет также безапелляционность — «мы требуем». С чего это вдруг «требуем», например, сделать открытыми списки экспертов, которые приглашаются на канал? С какой стати? И что бы что?

Речь идет о частных каналах, которые никому ничего не должны, если это не является нарушением законодательства. Моральная ответственность перед обществом? Должна быть, факт. Но это вообще история не про экспертов, дело которых доступно объяснить то, что большинству непонятно. «Гибридные форматы», «зомбопастка» — это, конечно, звучит ярко, очень завлекательно и манипулятивно, но давайте тогда обвиним в этом еще и CNBC, Bloomberg,  SkyNews. А еще можно почитать Пьера Бурдье и его книгу «О телевидении и журналистике» и, в общем, станет понятно: то, что для наших экспертов, у которых неловко спросили о погоде — новость и повод для возмущения, к большому сожалению, обычное дело уже давно. И придумано это было далеко не нами.

Вообще, список этих требований, как минимум, говорит о том, что подписанты весьма приблизительно представляют себе технологический процесс в наших реалиях.  Или знают, но удобнее об этом не говорить. К примеру, требование указать, «якими процедурами здійснюється відбір експертів, які запрошуються на телеканал». Не является большим секретом, что все в руках гостевых продюсеров, которые часто — ну такой процесс, никакой политики — пользуются принципом «кого смогли — того достали». Естественно, это не единственный принцип, а главным все же, как мне кажется, является компетентность и статусность.

2. Иногда (так и хочется сказать — «часто») в эфире — тут я готов согласиться — услышишь такую ересь, после которой действительно задаешься вопросом, что этот человек вообще делает в эфире. Провластный или непровластный — эту категорию можно было вводить, если бы программы шли «в записи» и в эфир приглашались бы только те, кто власти удобен. Но ведь это не так. Это прямой эфир, где представлены разные точки зрения и у каждого приглашенного есть возможность сказать все, что хочешь. Приглашают только провластных? Нет. Скажем, Андрея Ермолаева точно нельзя занести в этот список, а он достаточно регулярно появляется на «112» и NewsOne.  Или Владимир Цыбулько.

3. Есть один несомненный плюс от этого обращения. И, пожалуй, он единственный. Телеканалы, как того требует закон, действительно должны предоставить свои редакционные уставы. И вот это требование действительно должно быть выполнено.

Но разочарую: даже его выполнение никак не поможет тому, что кого-то будут приглашать, а кого-то нет. Вот выдержка из устава 5-го канала: «4.2. Інформація, що використовується під час діяльності Творчого колективу та Товариства, повинна бути достовірною, точною, оперативною, об’єктивною, неупередженою, збалансованою». Вот почти то же самое из устава ВВС: «10.2.1 We must treat matters of politics and public policy with due accuracy and impartiality in news and other output». Это как-то стыкуется с тем, чего хотят подписанты? Нет. И никто не будет ради них открывать телевизионную кухню.

Еще раз — они возмущены технологией, которая очень редко регулируется на уровне рекомендаций и внутренних документов, формулируется чаще всего устно и почти всегда носит характер «обычного права» (т. н. правового обычая). Скажем, есть группа «утренних» и «вечерних» экспертов. Первая не такая статусная, как вторая.

4. Компетентных экспертов мало, и на 12 часов прямого эфира каждый день их не хватает. Некоторых зовут для того, чтобы забить эфир. Чаще всего достают тех, кто понимает, о чем говорит. У эксперта всегда есть выбор — не прийти, отказаться от сотрудничества с каналом, не стыдно в эфире признать свою некомпетентность, объяснить, что на заданный вопрос ответить не можешь. Потому что не знаешь.

Но ведь беда не только в том, кого приглашают, а и в том, что «эксперты» готовы сами попасть на экран и комментировать все что попало, мня себя спецами во всем — от войны до нюансов пенсионной реформы. Своей сговорчивостью, желанием засветиться, а впоследствии монетизировать свою узнаваемость через участие в выборах, «консультациях», «экспертном мнении», они сами понижают уровень дискуссии и дают основания приглашать себя еще и еще. В целом же проблема гораздо шире, чем присутствие экспертов. Они являются лишь помощниками ведущих в эфире. Проблема в другом — темы, которые отбирают каналы для обсуждения и под которые приглашаются эти самые эксперты.

P. S. від редакції. Нагадуємо, що думки наших експертів не обов'язково збігаються з позицією редакції «Детектора медіа».

Над опитуванням працювали: Лілія Зінченко, Гала Скляревська, Мар'яна Закусило

Фото: Facebook, УАВПП, з архіву «Детектора медіа», Школа журналістики УКУ, polittech.org, rbc.ua