Два тижні тому група експертів за ініціативою Сергія Дацюка оприлюднила заяву щодо «форматної цензури» на телеканалах. «На початку 2000-х ми всі пам’ятаємо темники. Зараз небезпека для суспільної комунікації полягає у появі гібридних форматів на телеканалах (5 канал, “112 Україна”, News One, “Еспресо ТБ”… ) де швидкоплином ідуть новини, позиції політиків та оцінки експертів, де чіткі позиції журналіста, політика та експерта змішуються і не дозволяють задіяти відповідні процедури розрізнення та розуміння для телеаудиторії.

Таке змішування дає телеканалам можливість здійснювати форматну маніпуляцію, яка дозволяє маніпулювати змістом в інтересах влади та олігархічних груп, що стоять за основними телеканалами. В таких телеканалах упосліджується політична опозиція та групи громадян, які мають суспільну позицію, що далека від політики.

При цьому відбувається зниження фаховості експертних оцінок через нехтування телеканалами процедурами відбору, підготовки, ефективного використання та поваги до експертного знання. Це повсякчас породжує низведення фахового експерта до ролі коментатора поточних подій не за фахом», — йдеться в заяві.

«Детектор медіа» вважає, що заява порушила справді важливу проблему українського медіапростору, в якому «білий шум», створюваний певними технологіями, витісняє справжню реальність та справжній суспільний дискурс.

Ми поставили експертам такі запитання:

1. Чи вважаєте ви важливою проблему, порушену експертами в заяві про редакційну політику телеканалу «112 Україна» та інших інформаційних каналів щодо експертів?

2. Коментуючи цю заяву, Наталя Лигачова висловила думку, що свідомо чи ні, але автори заяви чомусь звели редакційну політику телеканалів щодо експертів до «провладної пропаганди». Хоча насправді, на її думку, проблема ширша, ба більше: ця редполітика значно частіше застосовується саме проти влади. А ви як вважаєте: чи справді експертам заважає саме провладна пропаганда на каналах?

3. На ваш погляд, що може бути реалізовано з тих вимог та пропозицій, які висувають експерти? Що, на вашу думку, можна додати до цих вимог?

4. Які механізми можна задіяти, щоби спонукати українські телеканали змінити редакційну політику щодо експертів?

Однією з перших на запитання відповіла Ольга Герасим’юк, телеведуча, продюсерка, перша заступниця голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Сьогодні ми публікуємо її відповідь, а завтра продовжимо подавати думки інших експертів.

— Я переглянула той злощасний ефір. Не знаю, що відбувалося в студії, поки глядач слухав довгі телефонні розмови про погоду — можливо, експерт усе ж наполягав, щоби його присутність була використана відповідно до його спеціалізації… Те, що я бачила в ефірі, свідчило про бажання редакторів створити якусь ситуацію, яка би, як потім пояснював хтось із двох ведучих знервованому експерту, засвідчила би турботу про життя людей… Турбота була трохи кумедна — адже в тривалій розмові з аеропортом, а потім в іще довшій із Геннадієм Москалем із Закарпаття з'ясовувалося, що... жодної проблеми немає. Обидва телефонні співрозмовники довго пояснювали, що в них ситуація спокійна — сніг почистили, все літає, ніхто не постраждав, нічого неординарного не відбувається, все в робочому порядку — ну снігу багато випало... Тобто не було ситуації, в якій суспільство нагально потребувало відповіді — бо суспільство відкидало сніг і на тому все. Потім ведучі все ж напруженими голосами фіналізували ці довгі переговори, — мовляв, будуть і надалі стежити за ситуацією й тримати глядача в курсі (в напрузі). Ситуації як такої фактично не було, та вони її створювали… У принципі, все це можна було вмістити в куці рядки повідомлення: «Сніг, шановний глядачу, справді випав. Його багато. Таке в природі буває. Але його чистять». І все.

Нещодавно я була в Канаді під час величезного снігопаду й не бачила жодного ажіотажу навколо цього — всі собі вийшли з лопатами, снігоочисна техніка не скрізь одразу, але дружно потім працювала на дорогах, усі залишали автівки й користувалися громадським транспортом… Ефіри були заповнені іншою інформацією — справді ближчою до життя країни. Ніхто не кричав про зраду. Хоча ні — одного разу я таки почула нарікання: біля невеликого офісу оренди авто було дуже непочищене — його власник не вважав це своїм ділом і голосно лаяв муніципалітет. Власник виявився... колишнім киянином.

І я там подумала: в нас так багато потреби у справжній інформації про щоденне насичене життя країни; й перемогти конкуренцію, й заохотити дивитися саме свої новини можна кожному каналові не створенням комічної й трагічної паралельної реальності й кровожерливими сюжетами — а ретельнішою роботою журналістів і редакторів, справжньою турботою про життя.

До речі, останнім часом мені часто дзвонять із різних областей добрі люди й попереджають то не виходити з дому, то не сідати за кермо, то не ходити ввечері вулицями — бо «страшне, що у вас там робиться! Он по телевізору передають…»

Резюмуючи: найбільшою проблемою ефірів є створення міфічної страшної реальності. Ця реальність складається з кровищі й політиків, і ще апокаліпсису, який насувається щодня. Про яку би життєву проблему не бралися говорити — все одно виходить або морг, або маніяк, або зрадник і падлюка.

Хто це все вирішив саме в такий спосіб — «рекбус, або ж кроксворд», як казав світлої пам'яті Райкін. Та це дуже скидається на мракобісся й щоденну потужну роботу на те, щоби переконати громадян, ніби вони живуть у країні, де немає й не буде нічого доброго, failed state.

Частково це можна пояснити манією не дуже освічених медійників. Та лише частково...

Повертаючись до теми експертів: нині в усі студії (мова не лише про канал «112») колонами марширують невідомі нікому люди, яких підписують «експерт», «політолог», «соціолог», «політтехнолог» і які коментують усе на світі на примітивному рівні людей без освіти. Один мене взагалі вразив, пам'ятаю:

Ведучі: Як ви гадаєте, що це ми щойно спостерігали в сюжеті?

Експерт Х: Ну это их понятное вот это вот…

Правниця Валентина Теличенко, чиєї думки я спитала, відповіла: «Експертом нині себе називає кожен, кому того хочеться. Якісь молодики, які вчили казна-що в університеті, що ще донедавна був технікумом, оцінюють глобальні державні справи й коментують, як вирішуються проблеми. Вони ще досі живуть у системі чорного й білого і ловлять позицію донора або згадують тренінг, щоби проявити креатив... Біда, а не експерти. Журналісти ж ставлять примітивні запитання й не дають відповісти, бо відповідь їх не цікавить, їх цікавить поставити наступне запитання. Бо воно заготоване, а заготоване запитання зовсім не враховує, якою була відповідь на попереднє». Я до цієї думки приєднуюся, а ще додам, що серед цих людей трапляється багато досить тенденційно налаштованих, і є чимало ознак того, що це не просто так.

Таким чином нівелюється взагалі поняття «експерт», «фахівець», «політолог», «соціолог». Та й які можуть бути фахівці у failed state...

Щодо тенденційно налаштованих — я не можу сказати, що це провладні «підсадні качк«», радше навпаки. У влади якраз експертна машина, яка би працювала на її імідж, надійно застрягла на СТО або ще й не заводилася. Добре це чи погано — тема для іншої розмови. Але перелік каналів і станцій, де це відбувається, відомий. І щодо всіх є запитання — звідки їхні гроші й поза якими кордонами їхній справжній головний редактор.

Брак експертів, до яких можна завернутися з запитаннями, теж може бути аргументом — але, на мою думку, непереконливим. У країні дуже багато освічених, досвідчених спеціалістів — їх ніхто не кличе, а як кому й пощастить, то їм у студії буває ні з ким говорити, бо там їх ледве розуміють. Та й фахово поговорити з авторитетними людьми — так завдання просто не формулюється.

До того ж, якщо повертатися до життя, це серйозне завдання — чітко розпізнати (а не придумати) важливу життєву тему; а також людину, яка на цю тему людськими словами поговорить, та ще й подати це так, щоби з усіх усюд фрустрований народ не дзвонив по дітях і не питав, чи вони вижили в тому пеклі, про яке по телевізору казали.

На превеликий жаль, редакційну політику формують ті, кого найняли працювати на цілі власників. Власники, відомо, спрямовані на боротьбу між собою, а багато з них — із країною та з суспільством. Інформаційна війна в розпалі. У цьому вся причина.

Таким чином, оголошений експертами бойкот того чи іншого каналу — це зрозумілий мені порив, але емоційний і малореалістичний… Завтра у студії сидітимуть ще більше юних «вот это вот»…

І все ж заторкнута експертами тема — дуже гаряча, лежить у площині інформаційної безпеки. Її треба підтримувати. Треба посилювати публічний осуд нівелювання медійних стандартів і принципів. Треба підтримувати й просувати ідею вироблення кодексу мовлення, який є законом для журналістських середовищ у країнах демократії, а в нас усіляко відкидається медіаринком. Треба обов'язково проводити публічні дискусії за участі топ-менеджменту цього медіаринку, авторитетних експертів, науковців, робити ці дискусії доступними для широкої аудиторії. І головне: всі сили на поширення медіаграмотності! У цьому — запобіжник від одурманення.

Фото: 1tv.com.ua