А телеканали «112 Україна» та News Onе влаштували й присвячені цій події марафони — зі включеннями кореспондентів в Америці, змалюванням ситуації у США, приготувань до церемонії. І з гостями студії та їхніми прогнозами, прогнозами, прогнозами.

Отже, церемонія. Найперше враження: ну от як в американців виходить зробити так, щоби непересічна, але, по суті, рутинна процедура виглядала, мов історичний момент? Мов подія, яка наступного ж дня увійде до підручників історії? І немає ж золота й антикваріату, на тлі яких — задля підкреслення історичності моменту — так полюбляє з'являтися на телеекранах президент Росії Владимир Путін. Немає взагалі нічого, що змусило б обивателя захоплено вигукнути: «Ти диви, яке багатство!» Немає нав'язливої присутності військовиків із їхніми колонами та шеренгами — це знову задля порівняння з пострадянською традицією «робити момент історичним». Немає накручування хронометражу, затягнутості церемонії — й це теж контрастує з пострадянською традицією: «Урочиста подія має тривати кілька годин». Немає якихось режисерських супервинаходів — власне, церемонія інавгурації у США проходить за традицією, й місця для нововведень там немає.

Отут і майнула думка: може, оця нетривалість церемонії, її незатягнутість, коли публіка не встигла втомитися — може, вони й додали враження урочистості? Може, річ не у режисерських винаходах, а в настрої присутніх: коли вони поводяться, ніби спостерігають за тим, як робиться світова історія, коли про це кажуть їхні вирази облич, їхні жести, інтонації їхніх голосів — то цей настрій передається й по цей бік екрана?

Доналд Трамп... Звісно ж, робити далекосяжні висновки з його інавгураційної промови неможливо. І нарікати на завелику загальність його тез так само: урочиста церемонія — не місце для виголошування детальної програми дій. Утім, деякі моменти привернули увагу. І викликали аналогії та асоціації — дуже різні. Вразила фраза: «Ми нікому не прагнемо нав'язати наш спосіб життя, скоріше, він буде сяяти для всіх інших як приклад для наслідування». Але мені в ній почувся дещо інший зміст, ніж шановному Юрієві Луканову. Спробуймо уявити подібні слова з вуст Путіна — мовляв, що «Росія сяятиме для всіх як приклад для наслідування». Смішно, чи не правда? От у цьому й полягає різниця: якщо СРСР здобував і утримував свою сферу впливу за допомогою насильства та примусу, й нинішня Росія дотримується тієї ж методології — то США для своєї «сфери впливу» (саме так, у лапках) були прикладом, взірцем, предметом захвату й заздрості. Вони були популярними — й через це сильними, тимчасом як Росія намагається бути сильною й завдяки силі стати популярною.

Тож у словах Трампа мені почулася саме ця тема — російською це зветься «насильно мил не будешь». Апелювання до реалій часів холодної війни. Антитеза путінській ідеології.

З іншого боку, новий американський президент чимало уваги приділив тому, що Америка знову стане великою, поверне багатство, процвітання, силу. Так, ніби все це — в минулому. Чесне слово: так і гадалося, що от-от Трамп скаже про «вставання з колін». Коли ж серйозно, то чи не означає це нав'язливе апелювання до минулих часів того, що й майбутнє Трамп бачить як реставрацію минулого? Такий собі фундаменталізм по-американськи?

Висловлювання про те, що інші країни «забирають наші робочі місця» й узагалі являють собою небезпеку — в цих словах почулося щось дуже знайоме про зовнішнього ворога, а то й обложену фортецю.

«Часи пустих балачок завершилися. Час діяти», — чи лише почувся в цих та деяких інших словах легкий натяк на «папірєдніков»? «Америка понад усе», «все, що добре для Америки» — ці й подібні слова можна тлумачити як завгодно. «Купуй американське, бери на роботу американців», — під цими висловами теж може ховатися дуже багато що, все залежатиме від міри. «Ми різні, але ми єдині», з констатацією расових, гендерних та політичних відмінностей — оце практично були єдині слова Трампа, присвячені принципам та цінностям, більше про цінності з його промови не запам'яталося нічого. Й оце може бути дуже тривожним.

Нарешті, коли Трамп підписував документи, в той самий час роздаючи направо й наліво посмішки й жарти, він на саму лише мить нагадав Петра Порошенка: наш президент так само вміє робити серйозні речі з жартівливим, мало не легковажним — оманливо легковажним — виглядом.

Трамп є любителем зовнішніх ефектів. Шоуменом. Навіть широкий жест на адресу Гілларі Клінтон на інавгураційному ланчі — з одного боку, красивий і шляхетний, із другого — політично вивірений, із третього боку був бездоганно театральним.

... І про телемарафони, що супроводжували інавгурацію. Вони залишили подвійне враження. З одного боку, президент Сполучених Штатів Америки — це, за посадою, постать світового масштабу. Та ще й із огляду на контроверсійність особистості нинішнього президента. З іншого боку, Доналд Трамп — усе ж не український президент. І присвячувати його вступу на посаду цілий ефірний день... Оці два міркування сперечаються між собою, і яке з них є ближчим до істини? Можливо, це вже конспірологія, але впало в око: російська пропаганда твердить про «зовнішнє керування» Україною, й цілоденні марафони влаштовують саме ті канали, щодо яких лунають звинувачення у проросійськості.

Але річ навіть не в тім. Уся капосність ситуації полягала в тому, що церемонія інавгурації розпочиналася за київським часом о сьомій вечора. І все, що було до того, тобто від самого ранку, дуже часто скидалося на відверте заповнення ефіру будь-чим. На відверте занудство. На прелюдію, що надто затяглася й за своєю тривалістю в кілька разів перевищила саму подію.

Утім, на News Onе режим був такий: щогодинні випуски новин, а між ними — марафон. Тільки от насправді «між ними» вели мову не лише про інавгурацію, на яку чекали, а й про інше — скажімо, була досить хронометражна розмова про захисників Донецького аеропорту. Тож марафон був вельми умовним.

Інше враження від марафонів: експерти на українському телебаченні — це люди, що декларують якісь аксіоми, які зовсім не треба обґрунтовувати. От скажімо, діалог ведучого Олега Волошина з експертом-міжнародником Миколою Капітоненком на News Onе: виявляється, санкції на Росію було накладено зовсім не заради України й не заради припинення російської агресії, а заради набуття Америкою економічних переваг і їхнього закріплення. А тому, мовляв, і знято санкції не буде. Звідки взялася ця свіжа думка? А от звідки: «Це стало вже остаточно очевидним». Роль ведучого (модератора? сторони дискусії, коли гість у студії лише один, і йдеться про аналітику?) зводиться до підтакування гостеві. Ще одну тему — протистояння США й Китаю — ведучий та гість «розкрили» так: гегемон завжди вживає заходів для захисту своєї гегемонії. Ані слова не пролунало про те, що Китай — тоталітарна держава, й вихід Китаю на провідні позиції у світі є не просто викликом, а загрозою. Усе було подано в дусі «славетних» 1990-х: є кілька «контор», які борються за сфери впливу — ото й уся світова політика; чому тільки президенти та прем'єри малинових піджаків не носять? І чомусь видалося, що от саме в такому ключі тлумачить міжнародну політику російське керівництво й, відповідно, російська пропаганда.

На «112 Україна» одразу після трансляції урочистої церемонії гостем студії був Євгеній Кисельов. Одразу спало на думку: а експерта-українця не знайшлося для такого випадку? Втім, далі сподобалися ґрунтовність Кисельова та вміння помічати деталі. Він спрогнозував, що Трамп повільно входитиме в курс справ, і до початку осені ми навряд чи зможемо сказати, який він президент. Спрогнозував, що «будуть непрості стосунки зі ЗМІ». А початковий період президентства Трампа назвав «боданням». Цікавою стала думка Кисельова: Росія нагородила орденом кандидата на посаду держсекретаря США Рекса Тіллерсона «для компрометації»; за словами Кисельова, його нафтова компанія була чи не єдиною, яка навіть на російському ринку не дослухалася до «порад» Москви.

Запам'яталися дві фрази з Кисельова: «Трамп — нетрадиційний республіканець» та «У віці Трампа важко змінювати звички — Трамп залишиться веселий і непередбачуваний».

Наступним гостем студії був... Олег Ляшко. Український політик. І в нього теж були висловлювання «на віки». Таке, наприклад: «Знаєте, що таке політика? Це тонше, ніж комар писяє». Або: Трамп «не приїде до Порошенка, то приїде до мене». «Ляшко — це український Трамп, який поверне Україні велич», — от саме такий меседж лунав і лунав із екрана без упину: «Україна — це стратегічна країна для цілого світу». Це був безупинний самопіар.

Тож до телемарафонів укотре виникли запитання ще й із цього боку — з боку їхньої якості. «Аби з екрана що-небудь лунало» — це, даруйте, не марафон.

І ще одне. Може, мені так пощастило, але от саме напередодні інавгурації Трампа почали одна за одною траплятися публікації, автори яких стверджували: Трамп не добуде президентом до кінця каденції, на нього чекає імпічмент. І до чого б це?

Фото: www.billboard.com