2016 рік приніс українським медіа багато нових викликів або ж загострив ті, що раніше були латентними. Однією з найдражливіших тем стала мова ворожнечі у ЗМІ.

На жаль, тут більше міфів, емоцій і небажання чути одне одного, ніж справді непереборних світоглядних протиріч у позиціях. «Детектор медіа» вирішив поцікавитися в експертів, чи є в суспільстві адекватне розуміння цього поняття та чи змінилося щось за рік у ставленні журналістів та політиків до проблеми.

У першій частині опитування на запитання нашої редакції вже відповіли Ірина Виртосу, Богдан Червак і Отар Довженко. У другій — Валерій Іванов, Григорій Шверк та Ліна Кущ, а в третій — Наталія Виговська, Олексій Панич та Ольга Жмурко.

Cьогодні на запитання «Детектора медіа» відповідає голова аналітичного департаменту Центру контент-аналізу, редактор та викладач нових медіа Артем Захарченко.

— Як ви вважаєте, чи є правильне розуміння терміну «мова ворожнечі» в середовищі політиків і журналістів? Які найпоширеніші, на ваш погляд, помилки в трактуванні цього поняття?

— Термін «мова ворожнечі», за нашими спостереженнями, неоднозначно сприймається у професійному середовищі. Частина журналістів та політиків у силу різних причин проголошують боротьбу з hate speech: цього може вимагати як світогляд і рівень освіти людей, так і міжнародні організації, з якими доводиться працювати парламентарям та чиновникам.

З іншого боку, вимога не використовувати мову ворожнечі викликає гостре несприйняття в частини як журналістів, так і політиків. Ми бачимо чимало текстів, які відстоюють думку, що медіа не повинні «легітимізувати» агресора, а отже не повинні застосовувати до нього нейтральні означення.

В обох випадках трапляється, що автори не до кінця розуміють суті поняття «мова ворожнечі». Скажімо, деякі супротивники hate speech закликають називати прибічників «ДНР» та «ЛНР» «ополченцями». Насправді ж треба розуміти, що якщо ти борешся з мовою ворожнечі, то це не означає, що ти маєш використовувати смислову матрицю Кремля. Так само й інша сторона дискусії не завжди розуміє, що можна однозначно характеризувати ворога, не використовуючи образливих характеристик.

— Як ви думаєте, чи використовують питання про мову ворожнечі в політичних цілях? Якщо так, то як?

— Якщо говорити саме про мову ворожнечі в контексті україно-російських стосунків (а не в контексті інших національностей чи, скажімо, ЛГБТ), то її використання в передвиборчій риториці було помітним у Радикальної партії Ляшка.

Оригінальним використанням ярлика «москаль» було цитування Петром Порошенком вірша Володимира Маяковського на річницю Незалежності України: «Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль!». Ця цитата забезпечила позитивне сприйняття його виступу соціальними мережами.

Звісно, також існує типовий прийом інформаційної війни, коли одна зі сторін військового конфлікту підтримує серед населення іншої сторони пацифістські настрої — для того, щоби послабити опір. За тим самим принципом, теоретично, агресор міг би стимулювати боротьбу з «мовою ворожнечі» в Україні, доводити її до абсурду й під цим соусом продовжувати інформаційну агресію. Однак наразі в Україні суспільна дискусія щодо hate speech далека від критичного рівня, і про цю технологію говорити не випадає.

— Як, на ваш погляд, змінилася ситуація з використанням мови ворожнечі в українських ЗМІ за 2016 рік? Її стало більше або менше на сторінках преси, в радіо- і телеефірах, інтернет-виданнях?

— Порівняно з нашим попереднім дослідженням, яке проводилося за серпень 2015 року, використання мови ворожнечі сильно скоротилося. За даними моніторингу Центру контент-аналізу, в топ-50 українських інтернет-медіа, а також на телеканалах, радіостанціях, друкованих медіа та близько двох тисяч акаунтів лідерів думок у Facebook, за грудень 2016 року було 257 повідомлень, що містили мову ненависті стосовно росіян, — порівняно з 39 040 повідомленнями на цю тему, що використовували нормальну лексику. Іншими словами, повідомлення з hate speech складали близько 0,7 %. За листопад 2016-го маємо майже те саме співвідношення: 266 повідомлень із мовою ненависті проти 37 594 звичайних.

Нагадаємо, що під час минулого заміру 1,7 % повідомлень містили «мову ненависті». В абсолютному значенні різниця вражає ще більше: в серпні 2015 року в тій самій вибірці ми зафіксували 4746 повідомлень із hate speech порівняно з 278 203 повідомленнями без нього.

Іншими словами, теми Росії та україно-російських стосунків стали набагато менше цікавити вітчизняні медіа: у грудні 2016-го їм присвячено в 7,4 рази менше повідомлень, ніжу серпні 2015-го. Це закономірно: «фонові» новини про бойові дії на Донбасі обговорюються мало, натомість виникає багато внутрішніх проблем, зокрема економічних, які вимагають уваги медіа.

У грудні 2016-го «лідерами» використання «мови ненависті» були такі видання:

При цьому на сайтах «Корреспондент», «Новое время» та «Укрінформ» такі лексеми трапляються переважно в розділах блогів / авторських колонок.

Отже, як бачимо, за винятком деяких інтернет-медіа, використання «мови ненависті» зменшується в усіх видах ЗМІ.

— Чи зменшилося використання мови ворожнечі саме журналістами, а не героями матеріалів? Якщо так, то що на це вплинуло? Журналісти й редактори стали більше дотримуватися стандартів, стали освіченішими в питанні вибору лексики? Або ж висвітлення конфліктно чутливих груп, яких стосувалася мова ворожнечі, відійшло на другий план? Або, на ваш погляд, є інша причина?

— Так, більше половини грудневих медіаповідомлень із «мовою ненависті» містять її в цитатах або є авторськими колонками та блогами. Це свідчить, скоріш за все, про зниження емоційності у сприйняті теми російської агресії, адже hate speech часто використовується у випадку, коли журналіста дуже хвилює власне повідомлення.

Фото: Надія Федорова