19 січня 2017 року зареєстровано юридичну особу Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Або «юрку ПАТки», як її лагідно називали в команді реформаторів. Понад 30 державних телерадіоканалів об’єдналися й перетворилися на ПАТ НСТУ — Суспільне мовлення. З-поміж державних каналів в Україні залишилося лише іномовлення. Гудбай, державне мовлення!

«Що тут такого?» — запитаєте ви

А тут таке, що нарешті в Україні з’явилося суспільне мовлення. Ще не по суті, поки що лише по формі. Але щоби створити цю форму, було пройдено важкий і довгий шлях. Лише від моменту ухвалення закону минуло майже три роки (квітень 2014-го, нова редакція — березень 2015-го), вже не кажу про те, з якого року все це обговорюється! Із масштабами того, що треба реформувати, можна ознайомитися тут. Загалом це 7124 працівники; 274 об’єкти нерухомої власності (адмінбудівлі, гаражі, гуртожиток, кінотеатр, склади, виробничі споруди, бомбосховище) загальною площею понад 193 тис. кв. м; 39 земельних ділянок у власності загальною площею понад 34 га; 162 ліцензії, з них ТБ — 73, РМ — 89. Членам Комісії з перетворення лише в січні 2017-го при оформленні передавальних актів довелося поставити майже п’ять із половиною тисяч підписів!

«Це лише зміна вивіски!» — скажете ви

«НТКУ (або УТ-1, як зазвичай називають канал ті, хто взагалі його не дивиться. — Авт.) змінила вивіску на НСТУ. Мало того, що залишилося бюджетне фінансування, ще й 100 % акцій ПАТ НСТУ у власності держави, ще й акціонер — Держкомтелерадіо. Нічого не змінилося», — так кажуть скептики й ті, хто поза процесом реформи. Насправді ж головне, що тепер не Кабінет міністрів і не Держкомтелерадіо призначатимуть керівництво, а Наглядова рада — 17 осіб, обраних громадськістю та парламентськими фракціями й групами.

«Ми повіримо лише тоді, коли побачимо цікавий контент», — зауважите ви

Коли НР обере на прозорому конкурсі голову й членів правління ПАТ НСТУ, нова менеджерська команда почне ламати стару громіздку структуру колишнього державного мовлення. А потім із оновленим штатом почне наповнювати ефір новим контентом. Нетерплячі вже зараз вимагають від «UA: Першого», «Українського радіо», каналу «Культура» та решти регіональних каналів, на базі яких і створено суспільне, цікавого й рейтингового (спортивного, дитячого, освітнього, україномовного тощо) контенту. Нагадаю, ПАТ НСТУ створено на старій базі державного, тобто поки що ті ж кадри й та ж техніка. Але не можна отримати все й одразу. Це так само, як очікували всього й одразу від реформи правоохоронної системи. Нову поліцію створили, а старих міліціонерів куди подіти?

«У нас стільки комерційних каналів,

навіщо нам ще й суспільний?» — здивуєтеся ви.

Члени Наглядової Ради сформулювали місію НСТУ, з якої одразу видно, чим суспільний канал відрізнятиметься від комерційних, заточених на рейтинг та прибутки. Місією суспільного мовлення є захист свободи в Україні, надання суспільству достовірної та збалансованої інформації про Україну та світ, налагоджування громадського діалогу задля зміцнення суспільної довіри, розвитку громадянської відповідальності, української мови та культури, особистості та народу України.

Більшість громадян дивиться новини комерційних каналів, й іноді вони взагалі не розуміють, а де ж правда. Чому на одному загальнонаціональному мовнику відомі політики білі й пухнасті, а на іншому ці ж політики — виплодки пекла? Так ось, правду аудиторія зможе довідатися тільки на каналі суспільного мовлення, тому що саме тут — виважена, достовірна інформація, тут глядача й слухача не введуть в оману. До речі, новини на «UA: Першому» вже відповідають стандартам суспільного мовлення. Їм би ще техніки, обладнання, щоби покращити якість картинки, фінансування на відрядження... А в регіонах, упевнена, журналісти ще підтягнуться, деяким із них уже подобається ставити гострі запитання владі :)

«Скільки можна вже говорити про суспільне!

Створіть уже його нарешті!» — дорікнете ви

Реформа — не одномоментний акт. Це тривалий процес. Багаторічний. І не тільки в Україні. В інших країнах суспільне мовлення вдосконалюється постійно. Не тільки контент, а й механізми фінансування, обрання членів наглядових рад тощо.

Хочеться подякувати тим, хто робив реформу руками й головою, а не просто оцінював процес у ФБ, лежачи на дивані. Але це буде такий довгий список, що його важко буде дочитати до кінця. Головна подяка тим, хто не зневірився й не зійшов із дистанції. Дякую навіть тим, хто трохи попіарився на реформі, ваші голоси також були потрібні для того, щоби на певному етапі вирішити якусь, на перший погляд, непереборну проблему.

Сьогодні справді історичний день. Скажу без пафосу, що до нього Україна йшла десятиліття. Фініш багатокілометрової траси вже видно, але до нього ще треба дійти.

Фото: blogadda.com