Російська інформаційна агресія та поширення епідемії медіафейків по всьому світі спричинили серйозну потребу в реагуванні на ці явища з боку як держави, так і суспільства. Але дуже швидко стало очевидним, що підвалини демократичного громадянського суспільства, такі як свобода слова, свобода думки й волевиявлення, право на протест, недоторканість медіа, стали водночас і найбільшими вразливостями демократичних країн.

Так, у своєму звіті про роботу в період із 11 березня по 1 грудня 2016 року Уповноважений ОБСЄ з питань свободи медіа Дуня Міятович підкреслює, що, відповідно до своїх завдань, вона висловлювала занепокоєння тим, що органи безпеки України здійснювали розслідування щодо медіаменеджерів телеканалу «Інтер» Марії Столярової та Ігоря Шувалова.

Дивує, що працівники офісу Дуні Міятович, які готували цю доповідь, не звернули уваги на доведені факти того, що вищеозначені громадяни країни-агресора використовували своє професійне положення для того, щоб не тільки дискредитувати журналістику і знищити довіру до медіа в Україні, але й відкрито співпрацювали з терористами.

Також дивує те, що, наприклад, до участі в конференції, присвяченій боротьбі з пропагандою, Бюро з питань свободи ЗМІ ОБСЄ, кероване Дунею Міятович, запросило головреда телеканалу «Звєзда» (на 100 % перебуває у власності Міністерства оборони Російської Федерації) Максима Додонова.

Нагадаємо також, що на зазначеній конференції в лютому 2016 року експерти-правники підкреслювали: ані в міжнародному законодавстві, ані в законодавствах країн — членів ОБСЄ, немає достатньої кількості відповідних норм для реагування на виклики, що постали разом із російською інформаційною агресією.

Перші у світі спроби розробити правові документи або хоча б окреслити загрози, що постали перед демократичним суспільством, були зроблені в Україні. У тексті Коаліційної угоди Верховної Ради України VIII скликання одним із пріоритетних завдань було зазначено «створення взаємоузгодженої державної системи інформаційної безпеки та розроблення і прийняття Концепції інформаційної безпеки».

Так сталося, що це завдання було покладено на Міністерство інформаційної політики України й виконано представниками Експертної ради при МІП, до якої увійшли відомі та авторитетні експерти зі сфери медіа та комунікацій.

За ініціативою міністра інформаційної політики Юрія Стеця, на адресу Уповноваженого з питань свободи медіа ОБСЄ Дуні Міятович було направлено прохання про допомогу, а саме про здійснення експертного аналізу напрацювань членів Експертної ради.

Бюро Дуні Міятович та її колеги з українського представництва ОБСЄ жваво відгукнулися на це прохання, й невдовзі ОБСЄ опублікувало правовий аналіз проекту Концепції інформаційної безпеки України, підготовлений професоркою Школи права Талліннського технічного університету докторкою Катрін Найман-Меткалф за дорученням та фінансуванням Бюро Представника ОБСЕ з питань свободи ЗМІ.

Пані професорка підійшла до роботи серйозно, тому аналіз був багатий на такі формулювання: «Концепція містить багато нечітко сформульованих положень», або «положення допускають неоднозначне трактування». В цілому, представники громадських організацій відзначали, що Катрін Меткалф «розгромила» роботу експертів, що створювали проект Концепції.

У результаті пані Меткалф особисто відвідала Україну за фінансової підтримки офісу ОБСЄ та зустрілася з членами Експертної ради та міністром, після чого «високо оцінила транспарентний та прозорий підхід до створення документа державної політики в сфері інформаційної безпеки».

Тільки за рік після того, як ОБСЄ покритикувало проект Концепції інформаційної безпеки України, Європейський парламент перейнявся затвердженням своєї резолюції стосовно протидії антиєвропейській пропаганді, розгорнутій чи не раніше за антиукраїнська.

Документ отримав назву EU strategic communication to counteract propaganda against it by third parties («Стратегічні комунікації ЄС в контексті протидії пропаганді проти нього, що ведеться третіми сторонами») та був прийнятий Європарламентом 23 листопада 2016 року. Федеріка Могеріні навіть зробила з цього приводу особливу заяву.

Під час обговорення проекту Концепції інформаційної безпеки України численні медійні експерти рекомендували «не видумувати велосипеда» і скопіювати один із європейських документів. І от тепер у нас, нарешті, з’явилася така можливість.

За останній рік було проведено сотні конференцій, експертних зустрічей та круглих столів на тему протидії пропаганді. Сотні тисяч євро було витрачено на обговорення проблеми. Тож у нас є всі підстави ретельно придивитися до стратегічного документа, який, імовірно, став результатом такої масштабної роботи.

Аналіз Резолюції Європарламенту

Прийнятий документ ґрунтується на близько 20 нормативних актах Євросоюзу, прийнятих раніше. Зокрема на «Плані дій щодо Стратегічних комунікацій» річної давнини.

Далі йде преамбула, де в пунктах A-L Резолюції автори документа намагаються стисло передати ситуацію, що склалася, та принципи країн — членів ЄС, на яких ґрунтуються наступні формулювання. Так, у пункті E преамбули Європейський парламент чи не вперше офіційно визнає немотивовану ескалацію Кремлем конфронтації з ЄС, яка здійснюється за допомогою пропаганди та розвитку медіа, на тлі анексії Криму та гібридної війни, що ведеться Росією на Донбасі. А в пункті H преамбули також зазначається, що втручання російських медіа в інформаційний простір країн — сусідів ЄС є надмірним.

Далі резолюція Європарламенту містить 59 пунктів, розбитих на чотири загальні розділи:

• стратегічні комунікації ЄС у контексті протидії пропаганді, розгорнутої проти нього третіми сторонами;
• визнання й викриття російської дезінформації та пропаганди;
• розуміння й рішення проблеми інформаційної війни, методів дезінформації та радикалізації ІДІЛ / ДАЕШ;
• стратегія ЄС із протидії пропаганді.

У пункті 2 Резолюції автори зазначають, що «необхідно визнати той факт, що стратегічні комунікації та інформаційна війна є не тільки зовнішнім аспектом ЄС, але й — внутрішнім».

Уцьому я з авторами повністю погоджуюся, а проте не зовсім зрозуміло, звідки беруться претензії до того, що новостворений телеканал UATV мовить не тільки за межі України, але й усередині неї. Особливо враховуючи той факт, що в ЄС уже давно йдуть перемовини про заснування спеціального телеканалу, який би мовив англійською й російською мовами та протидіяв пропаганді RT.

Я не володію інформацією про форму власності такого можливого телеканалу, однак було би наївно вважати, що він міг би бути комерційним. Радше за все, якщо такий «контентний центр» (як його називали деякі експерти) і з’явився би, то його бенефіціаром міг би бути або Европарламент, або якийсь із європейських донорських фондів, через одну або декілька громадських організацій.

У пункті 3 Резолюції європарламентарі зазначають, що «дезінформація та пропаганда є складовими частинами гібридної війни». Така офіційна заява про первинність і вторинність явищ є досить важливою, і я повністю її підтримую, оскільки гібридна агресія є значно складнішим явищем, окремими аспектами якого є і дезінформація, і пропаганда.

Однак у такому разі не зовсім зрозуміло, з якої причини Резолюція не є логічним продовженням прийнятого 6 квітня 2016 року документа Єврокомісії Joint framework on countering hybrid threats: a European Union response, одним із положень якого є рішення про створення Hybrid Threats Fusion Cell у структурі INTCEN (розвідувальний орган ЄС).

У пункті 6 Резолюції підкреслюється, що «ЄС має покладатися на свій позитивний меседж щодо своєї успішності, цінностей та принципів, та що ці меседжі мають бути наступальними (offensive) у своїх нарративах, а не захисними (defensive)».

Ця теза звучить у виконанні українських експертів із весни 2014 року та відбита у проекті Концепції інформаційної безпеки України. Тим часом не зовсім зрозуміло, як саме Європарламент та інші європейські структури розуміють «наступальність» у своїх нарративах.

Наприклад, чи вважаються «наступальними» такі напрямки роботи, як фактчекінгові ініціативи, обговорення «мови ненависті», проекти щодо порозуміння між українськими та російськими журналістами тощо. Тобто саме те, на що витрачається левова частка фінансових ресурсів країн — членів ЄС уже третій рік поспіль.

Між тим, наприклад, фактчекінг ніколи не зможе бути «наступальним», оскільки його робота спрямована на ті наративи та новини, які вже існують. Тобто щоразу використовуючи методики розвінчування фейків, нам необхідно переконувати людей у тому, що їхні вірування у «розіпнутих хлопчиків» та «недозґвалтованих дівчаток» є хибними. При цьому ми все одно говоримо про тих самих «хлопчиків і дівчаток», а отже Російська Федерація зможе безкінечно формувати наш порядок денний.

У пунктах 7-14 Резолюції викладаються та закріплюються на нормативному рівні об’єктивні аспекти ворожого інформаційного впливу Російської Федерації, зокрема роботи фундацій та органів (таких як «Русскій Мір» та «Россотрудничєство»), телеканалів (RT), псевдоновинарних мультимедійних сервісів («Спутнік»). Автори Резолюції наголошують, що Росія інвестує значні кошти в дезінформаційні та пропагандистські інструменти як напряму через державні органи, так і опосередковано через контрольовані Кремлем компанії та організації. Кремлівська пропаганда спрямована на журналістів, політиків та громадян ЄС, а значні кошти Кремля спрямовуються на фінансування проросійських політичних партій та інших організацій в країнах ЄС.

У Резолюції зазначено, що «безпекові та розвідувальні органи країн ЄС неодноразово фіксували проведення Росією операцій, спрямованих на дестабілізацію інших країн». А інформаційна стратегія Кремля, яка доповнює політику двосторонніх відносин Росії з європейськими країнами, спрямована на послаблення ЄС та дискредитацію політик Євросоюзу за допомогою підтримки антиєвропейських сил в особі ультра-правих партій, популістичних сил та рухів, які заперечують базові цінності ліберальних демократій.

На думку авторів Резолюції, одна з основних цілей кремлівської пропаганди — змалювати окремі європейські країни як такі, що «належать до традиційної сфери впливу Росії», активно використовуючи при цьому маніпулятивну інтерпретацію історичних подій, а подекуди і пряму фальсифікацію історії.

Пункт 14 Резолюції видається нам дуже важливим. Адже в ньому Європейський парламент визнає, що «причинами такої успішності Росії є використання нею відсутності правового регулювання у таких сферах як кібербезпека та функціонування медіа», які Кремль обертає на свою користь. А агресивні дії Росії в кіберсфері полегшують використання нею інформаційної зброї.

Третій розділ Резолюції присвячений розгляду проблем інформаційної війни з ІДІЛ / ДАЕШ та протидії дезінформації й радикалізації, тому потребує окремого розгляду разом із розгорнутими та плідними дослідженнями Stratcom NATO щодо розповсюдження пропаганди «Ісламської держави».

Найбільшу частину Резолюції — з 24 по 59 пункти Європарламент присвятив описанню стратегії Європейського Союзу з протидії пропаганді. У 24-му пункті Європейський парламент хвалить ініціативи й документи, прийняті різними європейськими інституціями, такими як Action Plan on Strategic Communication або Joint Framework on countering hybrid threats. На превеликий жаль, ми не маємо ніякої інформації щодо стану виконання цих прийнятих документів.

У пункті 25 Резолюції Європарламент закликає інституції та органи управління ЄС моніторити джерела фінансування антиєвропейської пропаганди. А в пункті 26 закликає збільшити видатки на підтримку свободи ЗМІ у країнах — сусідах ЄС, за допомогою наявних європейських організацій, що опікуються цим питанням.

Пункт 27 Резолюції є одним із тих, що викликає найбільшу кількість питань. У цьому пункті Європейський парламент визнає, що EEAS East Stratcom Task Force «здійснив за час свого існування непересічну роботу» (significant work), що одразу ж викликає бажання ознайомитися з «результатами» цієї роботи і тим, як Європейський парламент виміряв такий «непересічний результат».

Зазначимо, що платформа розсилок MailChimp, яку використовують «брюссельські страткомівці», є дуже популярним і водночас гнучким механізмом, який дає необмежені можливості аналітики. Наприклад, цей сервіс із легкістю показує кількість осіб, підписаних на вашу розсилку, а також — що важливіше — кількість респондентів, які відкривають та читають ваші листи, а не видаляють їх як спам. Інші показники дозволяють побачити, яка інформація в розсилці була більш або менш цікавою.

На даний момент, за нашою інформацією, питаннями боротьби з пропагандою в Stratcom Task Force опікуються двоє людей із дванадцяти співробітників, які загалом там працюють. З досвіду регулярної роботи з сервісом розсилок MailChimp стає очевидним той факт, що на аналіз своєї ефективності в цих людей просто не вистачає часу, адже їм голову ніколи підняти від фактчекінгу. А отже залишається невідомим та незрозумілим, за якими саме показниками Європейський парламент оцінив роботу цього підрозділу.

У тому ж пункті автори Резолюції закликають (не зовсім зрозуміло, кого саме), щоби «брюссельський Стратком був посилений за допомогою гідного фінансування та наповнення персоналом, з метою перетворення на повністю самостійний підрозділ EEAS, можливо, навіть за допомогою окремої “бюджетної лінії”». Крім того, Європарламент закликає до тіснішої співпраці між розвідувальними службами країн — членів ЄС.

За деякий час до прийняття Резолюції депутат Європарламенту та співголова підкомітету щодо питань безпеки та оборони Анна Ельжбета Фотига пропонувала європарламентарям підняти бюджет того самого Страткому до 1 млн євро на рік. Та водночас, як нам стало відомо, ніяких змін щодо фінансування Task Force на 2017 рік не передбачається.

Не зовсім зрозуміло, яким чином європарламентарі закликають до підвищення бюджету, якщо не так давно вони відхилили аналогічну пропозицію своєї колеги? З іншого боку, не ясно, як Європарламент буде виконувати свою ж настанову про збільшення бюджету і чи відбудеться це в найближчому майбутньому.

Пункт 29 Резолюції каже про намір ЄС продовжувати активну підтримку в країнах — сусідах ЄС окремих журналістів та створення можливостей виробництва і розповсюдження контенту, мереж та партнерств для інформаційного обміну, а також інших недержавних медійних організацій. При цьому в пункті 31 Резолюції Європарламент закликає такі інституції ЄС, як European Endowment for Democracy (EED), ОБСЄ, Раду Європи та країни — члени ЄС розвивати співпрацю, щоб не дублювати своїх функцій.

У пункті 33 Резолюції європарламентарі просять Stratcom Task Force «організувати певний віртуальний простір або онлайн-платформу, де всі охочі могли б ознайомитися з інструментами перевірки та ідентифікації дезінформації». В Україні такою платформою є проект Інституту постінформаційного суспільства — OSINT Academy, де кожен охочий може навчитися працювати з відкритими джерелами.

У пункті 35 Резолюції Європейський парламент підкреслює, що «розпалювання ненависті, насильства або війни не може “ховатися” за ширмою свободи вираження думок та закликає реалізувати законодавчі ініціативи для створення правового підґрунтя протидії дезінформації».

Як сказала би наша естонська колега Кетрін Меткалф про останній пункт — «це положення містить нечітке формулювання та допускає неоднозначне трактування». Адже спроби протидіяти пропаганді й дезінформації на рівні нормативних документів здійснюються досить регулярно. На жаль, щоразу такі ініціативи наражаються на спротив представників медіа, які вбачають у подібних нормативних документах спроби обмежити свободу слова, тим самим захищаючи, зокрема, й можливості поширювати дезінформацію та пропаганду в медіа.

Слід зазначити, що такі різнобарвні й нечіткі сигнали від наших європейських партнерів не тільки унеможливлюють розвиток нормотворчих ініціатив, про які каже Європарламент, але й створюють певні загрози для національної безпеки України. Так, наприклад, окремі представники громадської організації «Детектор медіа», мотивуючись побоюваннями, що Міністерство інформаційної політики може бути використане як політичний важіль на медіа в Україні, фактично за підтримки ОБСЄ саботували роботу з розробки та громадського обговорення проекту Концепції інформаційної безпеки України.

Окрім того, зміст пункту 35 Резолюції знову торкається питання щодо можливості надання медійних майданчиків представникам терористичних угруповань та особам, які підтримують їх та країну-агресора. Чи не є це розпалюванням ворожнечі, ненависті та війни, під прикриттям догматів свободи слова? Жодна європейська інституція не надає такого роз’яснення.

У пункті 38 Резолюції автори закликають країни — члени ЄС зробити дві електронні розсилки, які готують співробітники Stratcom Task Force, «доступними для громадян для підняття рівня обізнаності про загрози дезінформації».

Даний пункт є абсолютно нечітким і допускає численні трактування, оскільки вказані в Резолюції розсилки і тепер є повністю відкритими для будь-кого охочого. Проблемою є той факт, що їх читає тільки обмежене коло експертів. Можливо, європарламентарі мали на увазі можливість роздруковувати імейли Страткому та вивішувати їх у публічних місцях як стенгазети, що, ймовірно, допомогло би.

У пункті 39 Резолюції Європарламент «наголошує на існуванні різниці між пропагандою та критикою». Однак не розкриває жодного з цих понять і не встановлює межі між ними. Таким чином, наприклад, представники багатомовної платформи Russia Today можуть використовувати дану норму з метою доведення, що їхня діяльність насправді є «критикою на адресу європейських інституцій». І в даному разі формально вони будуть праві, особливо у випадку захисту своїх прав у міжнародному суді.

Ґрунтуючись на пункті 39 Резолюції, можна скільки завгодно «критикувати ліберальні цінності, лідерів та історію ЄС, які можуть призвести до “розіпнутих хлопчиків”, “зооборделів” та “розповсюдженню педофілії”», і це жодним чином не буде ні пропагандою, ні дезінформацією.

Під час роботи над проектом Концепції інформаційної безпеки питання недопущення цензурування критики під гаслом боротьби з пропагандою обговорювалося дуже жорстко. І в результаті ряд норм було вилучено з проекту документа, чим висловлено повну солідарність із таким підходом.

Та водночас внесення подібного пункту до нормативного документа без належного кваліфікування термінів та розмежування сенсів демонструє, що європарламентарі вмістили його до резолюції без належного обдумування та обговорення. Не кажучи вже про залучення до цього процесу експертних кіл. На мою думку, такі двозначні формулювання слід або повністю вилучити з тексту, або професійно працювати над їх розкриттям.

У пункті 40 Резолюції автори ще більше заплутують читача, кажучи, що «критика не є пропагандою, але якщо така критика надходить від третіх сторін і піднімає градус обговорення, то це є підставою поставити під сумнів надійність цих джерел чи меседжів».

Це формулювання взагалі складно якось коментувати (оскільки досить важко визначити, що саме хотіли сказати автори), однак дуже би хотілося побачити на власні очі людину чи людей, які написали подібну пропозицію.

Нарешті тільки в пункті 42 Резолюції Європейський парламент «закликає EEAS розробити прозорі критерії роботи» East Stratcom Task Force і ще раз (уже вдруге) наголошує на необхідності гідного фінансування та кадрового забезпечення цього підрозділу.

На мою думку, такі повтори і неструктуровані за логікою викладу пропозиції свідчать, що над документом працювали досить короткий час та не намагалися зробити його однозначним і зрозумілим для всіх.

У пункті 43 Резолюції вміщено пропозицію до East Stratcom Task Force, щоб «усі матеріали імейл-розсилок про факти дезінформації, які вони надсилають своїм підписникам, відповідали стандартам, закріпленим Декларацією принципів поведінки журналістів Міжнародної федерації журналістів» та уникали «офенсивної мови» і оцінних суджень.

У даному разі не зрозуміло, який зв’язок європарламентарі побачили між стратегічними комунікаціями та журналістикою, тому знову коментувати таке складно. Однак необхідно зазначити, що мета й сутність цього пункту демонструють абсолютне нерозуміння депутатами європарламенту діяльності «брюссельського страткому».

Надалі автори Резолюції знову повторюють уже закріплені сентенції, як-от черговий заклик пункту 45 Резолюції (в даному разі вже до Єврокомісії) щодо розробки правових норм, які би дали змогу ідентифікувати та протидіяти дезінформації, а також розробки гнучких механізмів, які би дозволили ефективно фінансувати недержавний сектор та організації в країнах — сусідах ЄС (наприклад, за допомогою European Endowment for Democracy).

Нарешті, пункт 56 Резолюції, з-поміж тих, що викликали в нас підвищену увагу, майже повністю «присвячений Росії та широкомасштабному наступу на права і свободи журналістів як в РФ, так і в окупованому Криму. У зв’язку з цим Європарламент закликає Єврокомісію та країни — члени ЄС до посилення активності щодо захисту журналістів в Росії та країнах-сусідах ЄС. Європарламент також наголошує, що найбільшою перешкодою для дезінформації та пропаганди в Росії будуть незалежні та вільні медіа.

Таким чином Резолюція Європейського парламенту щодо стратегічних комунікацій та протидії антиєвропейській пропаганді — це ще один крок «у нікуди» наших європейських партнерів на шляху пошуку ефективних відповідей на спроби Кремля зруйнувати демократичний світ та дискредитувати ліберальні цінності.

Проаналізований документ жодним чином не допомагає нам у визначенні дефініцій чи окресленні ефективних напрямків роботи. Формулювання Резолюції переповнені подвійним змістом і багатогранною інтерпретацією, що робить неможливим їх використання на практиці, та не дає можливості опиратися на них при розробці національного законодавства з метою відповідності найкращим практикам ЄС. Отже, насправді, ніяких «найкращих практик ЄС» у питаннях протидії гібридним загрозам та пропагандистським інструментам Кремля — не існує у природі.

Дмитро Золотухін, директор Інституту постінформаційного суспільства, керівник проекту OSINT Academy, Секретар Експертної ради Міністерства інформаційної політики. Радник МІП на громадських засадах із питань інформаційної безпеки

P. S. від редакції. Дмитро Золотухін у своєму тексті критикує позицію як ОБСЕ та Європарламенту, так і деяких медийних ГО, зокрема, і ГО «Детектор медіа». Що ж, дискусія аргументів, а не просто навішування ярликів — це дуже добре! Будемо раді надати майданчик для продовження її всім охочим.

Фото: alternate-politics.info