Майже сімсот сторінок. Майже 10 років роботи. Ось що таке книга Джеймса Мейса «Україна. Матеріалізація привидів», презентація якої відбулася 17 листопада в Національному музеї Голодомору.

Наталя Дзюбенко-Мейс, дружина американського дослідника Голодомору, після його трагічного відходу зробила все, щоб інтелектуальна спадщина чоловіка не розчинилася в архівах, а стала надбанням якомога більшої кількості людей. В цій шляхетній місії дуже допомагала редакція газети «День», де історик та філософ Джеймс Мейс працював у 1998-2004 роках, на чолі з головним редактором Ларисою Івшиною. Редакція видала дві книги свого давнього автора – «День» і вічність Джеймса Мейса» та «Ваші мертві вибрали мене», при цьому ще й заснувавши постійну премію імені Джеймса Мейса.

Але книга «Україна. Матеріалізація привидів» – це справжній «томисько», як сказала б Оксана Забужко, і робота над її впорядкуванням була б каторгою для кожного, хто не любив би американського дослідника Голодомору так, як любила його Наталя Дзюбенко-Мейс. Відтак цей том можна ще й назвати пам'ятником коханню двох дуже неординарних людей, які дивом зустрілися, щоб не розлучатися до кінця життя одного з них.

Те, що для презентації книги видатного історика обрали саме Музей Голодомору, невипадково. Наталя Дзюбенко-Мейс під час презентації сказала, що все головне в житті її чоловіка сталося після нього, зокрема й цей музей, куди до Мейса прийшло багато студентів; Інститут національної пам'яті, про створення якого він мріяв і в якому залюбки працював би; зрештою – акція «свічка у вікні» на пошану жертв Голодомору, ініціатором якої він був.

У 1990-х роках, коли Джеймс Мейс з'явився на українському видноколі, багато хто сприймав його як екзотичного дивака, який із геть незрозумілих для пересічного українця, що жив тоді надзвичайно важко в матеріальному плані, причин переїхав до України. Представляючи його, дехто з тогочасної інтелектуальної еліти України підносили як головну чесноту Мейса те, що цей американець із індіанським корінням вивчив українську. Тоді як наша політична «еліта» досі неспроможна це зробити. Оце й усе, чим тоді зацікавив американський професор-історик. Тобто його розглядали як такий собі експонат у кунсткамері. Проте ніхто з тих, хто так примітивно уявляв собі Джеймса Мейса, не здогадувався, що за зовнішністю класичного американського професора-роззяви ховається нещадний і проникливий інтелект. Джеймс ходив посеред нас, повсякчас налаштувавши свій сканер дослідника. Він із легкістю влазив у голови українських науковців, письменників, митців, учителів, ба навіть базарних троєщинських бабусь, у яких купував якийсь нехитрий наїдок, аби зрозуміти, чому українці живуть саме так, а не інакше, й чому в них не виходить змінити країну на краще.

Ілюзії щодо дивакуватості й непристосованості американського професора в українських інтелектуальних колах зникли тоді, коли Джеймс Мейс поставив усім українцям, незалежно від того, належали вони до «еліти» чи перебували на соціальному дні, тяжкий діагноз. Він назвав українське суспільство постгеноцидним, виснувавши з цієї концепції його тодішній (і багато в чому теперішній) жахливий моральний та матеріальний стан. Подив перед екзотичним диваком змінився люттю. Не кажу про всіх, але деякі з колег-істориків просто-таки цькували Джеймса Мейса за його вміння дати незаангажовану блискавичну оцінку тій чи іншій події сучасності й минувшини. Дякувати Богові, він мав і однодумців – редакції журналу «Політична думка» й уже згаданого «Дня», колектив Києво-Могилянської академії, де викладав політологію...

Один із таких однодумців Мейса, Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, у своєму виступі на презентації книги «Україна. Матеріалізація привидів» зауважив, що саме концепція постгеноцидного суспільства пояснює ментальність сучасного українського населення, яке досі голосує за гречку й гроші. Він також розповів, що саме завдяки американському дослідникові Голодомору про цей страхітливий гріх тоталітарного режиму дізнався світ. І, хоча наразі американський уряд не визнав Голодомор геноцидом, але цей процес, хай повільно, все-таки йде. І, можливо, до 85-ї річниці Голодомору, 2018 року, вдасться переконати ООН визнати його фактом геноциду українського народу. Україні вже є з чим іти в Організацію об'єднаних націй, адже за 25 років досліджень видано 20 тисяч назв публікацій про Голодомор. Євреї, каже пан Кульчицький, теж досить довго йшли до визнання Голокосту геноцидом єврейського народу, бо це завжди довга історія.

Ще один доктор історичних наук, Василь Марочко, голова Асоціації дослідників Голодомору, теж розповідав про визначальну роль Джеймса Мейса, точніше, його імпульс до створення цієї організації, яка наразі завершила роботу над створенням Енциклопедії Голодомору. Вона налічує більше 900 статей, і одна з них - про Джеймса Мейса.

Олександр Сугоняко, голова Асоціації українських банків, якого Наталя Дзюбенко-Мейс запросила до слова поза сценарієм, поділився переконанням, яке виніс із праць американсько-українського історика – за що б не брався Джим Мейс, він усе бачив і розумів краще за нас. Навіть про фінансову систему в Україні, яка, запевняв доктор Мейс, не запрацює, поки не буде повноцінного ринку.

Книга праць Джеймса Мейса «Україна. Матеріалізація привидів», видана державним коштом у видавництві «Кліо», за програмою «Українська книга» Держтелерадіо, а не зусиллями окремих шанувальників, – одна з ознак того, що «роботи і дні» Джеймса Мейса в Україні й задля України не були марними. Акція «свіча у вікні», завдяки зусиллям і редакції «Дня», стала масовою. Іменем Мейса названо вулиці в Києві та Броварах. Зрештою, вже 24 країни визнали Голодомор геноцидом українського народу.

Кохана дружина Мейса (не повертається язик написати «вдова», бо «смерті нема, є тільки зміна світів», згідно з передбаченням останнього індіанського вождя, що його Наталя Дзюбенко-Мейс зацитувала в своїй передмові до нової книги. Хто не знає, Джим Мейс походив із племені чероки, і це не джип. – Авт.) казала, що її чоловік дуже тішився б, якби ця книжка була просто культурним феноменом. Але, на жаль, праці, які сюди увійшли, актуальні досі. Зокрема, свого часу Джеймс Мейс попереджав, що Росія зміцніє й відновить свою агресивну політику щодо України. Просто тому, що ніколи не розглядала її як щось окремішнє від себе.

По закінченні презентації авторка цих рядків найбільше вразила черга на автограф-сесію до Наталі Дзюбенко-Мейс. Здається, її чоловік, фото якого різних років змінювалися на стінах Залу прийомів Національного музею Голодомору разом із шматочками його дуже вже непересічної біографії та цитатами з публікацій, був дуже задоволений із того, що тут відбувалося.

Фото: скріншот із репортажу 5 каналу