Радіодиктант без віпів та держава без обов'язків

Радіодиктант без віпів та держава без обов'язків

15 Листопада 2016
1752
15 Листопада 2016
12:30

Радіодиктант без віпів та держава без обов'язків

1752
На противагу попереднім рокам, ані в телевізійній, ані в радіотрансляції Радіодиктанту не згадували про віп-персон
Радіодиктант без віпів та держава без обов'язків
Радіодиктант без віпів та держава без обов'язків

Традиційний, уже шістнадцятий, Радіодиктант національної єдності відбувся в День української писемності та мови, 9 листопада.

Цього разу час його написання було зсунуто на більш ранній, ніж зазвичай. Отут і стався прокол. Протягом кількох тижнів на Першому каналі «Українського радіо» лунали анонси: диктант розпочнеться 9 листопада об 11:30. Коли вам наполегливо, день за днем і по кілька разів щодня, втовкмачують, що по радіо щось почнеться певного визначеного часу, як ви будете це розуміти? Одним-єдиним чином — що об 11:30 почнеться трансляція радіопрограми, в ході якої й буде продиктовано диктант. А виявилося, що зовсім ні: об 11:30 уже розпочалося диктування, а сама програма стартувала об 11:00. Хоча жоден анонс про це не оголошував.

Десь об 11:15 розпочалася трансляція й на «UA: Першому». Вели трансляцію по радіо Аліна Акуленко, по телевізору — Геннадій Попенко. Пан Попенко одразу пролив бальзам на душу, назвавши телеканал «Ю-Ей-Перший» і називаючи так його надалі. Пані Акуленко — коли телестудія включилася у зв'язок із радіостудією — користувалася звичною «сумішшю французької з нижегородською»: «Ю-А-Перший». На жаль, помилки були й у Попенка: «конешно», «да-да-да». Пані Акуленко не залишилася в боргу, й із її вуст пролунало: «Раз у рік» — тоді як мовною нормою є «раз на рік». І це стало вже «фірмовою» традицією з року в рік — мовні помилки ведучих.

Що було перед диктуванням? Як і завжди, розігрів: по радіо кореспондентка Оксана Блажевська розповідала про історію попередніх диктантів, здебільшого беручи синхрони в їхніх учасників і розпитуючи про враження. Потім був синхрон посла в Лівані Ігоря Осташа, його розповідь про українців у цій країні й про те, як там пишуть диктант. Були включення з Польщі та Австралії та безліч іншої супутньої інформації. Здебільшого це справді створювало атмосферу чогось святкового, хоча подеколи було відверто затягнутим — із запитаннями, аби щось спитати, та відповідями, аби щось відповісти. Загалом же це були розмови, де конкретний їхній зміст не мав жодного змістового навантаження, натомість транслюючи настрій — піднесені інтонації, урочисті слова.

Телевізійна трансляція була камерною: це було зовсім маленьке й зовсім негламурне приміщення, в якому зібралися ведучі каналу. Тімур Мірошниченко, Оксана Пекун, Сашко Лірник, Наталя Яковенко — вони коротко й весело, пустуючи, мов школярі (Лірник навіть кинув паперового літачка), розповідали про значення диктанту й власне ставлення до нього. Запам'яталися слова пана Лірника — про те, що не можна любити Україну, не знаючи української мови, й не можна любити українську мову, пишучи на два бали. Усе було легко, непафосно й цікаво — бодай із того погляду, що дало змогу поглянути на телеведучих поза їхніми звичними ролями.

Коли на зв'язок вийшла радіостудія, її показували під одним-єдиним ракурсом — стіл, за яким сиділи ведуча Аліна Акуленко та незмінний автор тексту й «диктатор» Олександр Авраменко. Одразу позаду них була стіна з постером «Українського радіо» — тож складалося враження, що приміщення також є невеликим. Як потім було зазначено на сайті «УР», це був прес-центр, і зібралися в ньому також ведучі та співробітники «Українського радіо».

Була цього разу ще одна вада — надто вже побіжно було сказано про правила. Про те, зокрема, що електронною поштою можна надсилати лише фотографії або скани рукописного тексту — й у жодному разі не тексти, набрані в текстовому редакторі. Про те, що розглядати будуть лише поштові листи зі штемпелем, не пізнішим за 10 листопада: за нинішньої організації роботи «Укрпошти» (чомусь в Україні реформи дуже часто означають погіршення обслуговування) це було проблематичним і дуже схожим на лотерею навіть для киян, а для жителів багатьох сіл (адже часто-густо штемпелі тепер ставлять у райцентрах!) і взагалі нездійсненним. Більш-менш чітко все це пролунало лише наприкінці трансляції, вже після диктування.

Цього року не було якогось «обраного» вишу, до якого було прикуто увагу. Згадали про те, що Радіодиктант пишуть у Миколаївському національному університеті імені Сухомлинського, в Національному університеті імені Тараса Шевченка. Після диктування Акуленко вийшла на зв'язок із НТТУ-КПІ імені Ігоря Сікорського: можна було би сказати, що цього разу цей виш був у центрі уваги, але включення звідти тривало недовго, та ще й уже постфактум.

У телевізійній трансляції камера не стрибала по серйозних обличчях та руках, що пишуть: практично протягом усього диктування крупним планом показували пана Авраменка.

Сам текст, як видалося, цього разу містив істотно менше, ніж зазвичай, підводних каменів — тобто варіативних ситуацій, де, щоб тобі не зарахували помилку, треба було просто вгадувати. Хоча Авраменко й радив дослухатися до його інтонацій і, зокрема, довжини пауз. За його ж словами, цьогорічний диктант мав за мету перевірити написання власних назв і містив чималу кількість відповідних фрагментів.

Що ще відрізняло цьогорічний диктант від усіх попередніх — це те, що ані в телевізійній, ані в радіотрансляції не згадували про віп-персон. Якщо зазвичай політиків та високих держчиновників запрошували до студії, де вони писали окремо від «плебс«», нині такого не було. І, з одного боку, це було добре.

Але з іншого боку, після Диктанту довелося зустрічати інформацію лише про В'ячеслава Кириленка як такого, що писав Диктант. Тож інші «очільники нації» або писали на тих самих правах, що й звичайні громадяни, й вирішили це не афішувати — або ж дружньо проігнорували Диктант національної єдності. І чомусь у друге припущення віриться більше.

Отут і постає цікавий момент. Нині ведеться боротьба за державну мову. Встановлюються квоти для приватних телеканалів та радіостанцій. І це можна лише вітати... Але що таке, взагалі, державна мова?

Річ у тім, що в українській мові слово «держава» має два різних значення. Перше — це майже абсолютний синонім до слова «країна», тобто територія з усім її населенням. Друге — це сукупність державних інститутів, держава як протиставлення суспільству, держава як протиставлення приватності. Так от, державна мова — це від якого значення слова «держава»? Це мова, якою зобов'язані розмовляти геть усі? А чи це мова, якою мусить комунікувати з громадянами передусім сама держава — у другому значенні? Мова гарантованої комунікації держави з суспільством, використання якої унеможливлює ситуацію «твоя моя не розумій»?

А тепер запитання: чи часто ви чули змістовні, а не церемоніальні публічні промови українською мовою від, наприклад, Антона Геращенка? Того ж таки Михеїла Саакашвілі? Багатьох і багатьох інших цілком офіційних представників держави? І чи чули ви коли-небудь, щоби їм це офіційно «ставили на вид»?

От же що виходить: ведучи боротьбу за утвердження державної мови, держава — в найгірших совкових традиціях — накладає й накладає обов'язки на громадян, а от саму себе вважає вільною від будь-яких зобов'язань, і від зобов'язань комунікувати з громадянами державною мовою зокрема. Хіба ж не так?

Фото: onlineradiopro.com

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1752
Читайте також
20.12.2016 10:00
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
1 801
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду