Останні дні заповнення українськими чиновниками е-декларацій в моєму житті співпали з участю в зустрічі ОБСЄ з людського виміру «Свобода слова та свобода медіа під час збройних конфліктів», яка 27-28 жовтня проходила у Відні. І поки в перервах я проглядала новини про те, як один за одним наші можновладці заявляли суспільству про свої ікони, шуби та годинники, довкола мене ходили скромні та на фоні наших держслужбовців навіть подекуди – вибачте на слові – затрапезні європейські чиновники. Аж якось сумно було там, у Відні: просто немає за що оком зачепитися, нічого сфотографувати та зафейсбучити.

Ще одна відмінність європейських чиновників від наших, яку я спостерігаю давно, але досі її не озвучувала, особливо стосується виборних посад: це невловиме відчуття того, що європейські депутати чітко усвідомлюють, що тимчасово займають свої посади, а українські депутати – здається, ні. Мені вкрай складно пояснити, в чому конкретно це виражається: можливо, в тому, як ті й ті вимовляють «я», «ми», «моя країна», «мої виборці» (про виборців українські депутати, якщо не на трибуні, взагалі ніколи не згадують).

Тепер щодо власне зустрічі ОБСЄ. Я думаю, всі ви здогадуєтеся, що під час неї дуже багато говорилося про війну Росії в Україні. Дипломати традиційно висловлювалися стриманіше, представники громадських організацій та ЗМІ – відвертіше. Численна російська делегація виступала наче хор, де як тільки один «виконавець» закінчував свою партію, слідом вступав наступний. Причому коли я їх слухала, мене не залишало відчуття якогось задзеркалля: коли чорне називають білим, а війну – миром (був навіть делегат від організації під назвою «Русский фонд мира», який багато висловлювався в дусі того, що «США по всьому світу займаються пропагандою демократії, якої в США немає, як не було соціалізму в СРСР»). А про складнощі журналістської роботи розповідала співробітниця Russia Today. Поки ви читали ці рядки, у вас виникли згадки про творчість Оруелла? Ви, можливо, здивуєтеся, але й на Оруелла російська делегація теж посилалася – зокрема, назвавши Міністерством правди британський регулятор Ofcom.

«Коли я був молодим студентом і вчився на факультеті журналістики, один мій викладач настійливо рекомендував мені почитати книгу Оруелла “1984”. Я її, звісно, до цього читав, але тоді прочитав ще раз і перечитував нещодавно. І я ніколи не думав, що доживу до того часу, коли лозунги “Війна – це мир” і “Свобода – це рабство” стануть частиною нашого повсякденного життя. Я послухав виступ представника Ofcom і зрозумів, що Міністерство правди існує. Ви критикуєте російських журналістів виключно за те, що вони транслюють ту точку зору, яка вам не подобається. І починаєте скочуватися до ярликів. Чи справедливо це? Я не впевнений. Я не впевнений, чи ви взагалі не припинили за цією риторикою вважати російських журналістів своїми колегами. Ось тут колега сказала, що в Алеппо взагалі немає журналістів. Але там дуже багато журналістів – і це російські журналісти», – заявив секретар Союзу журналістів Росії (він же – заступник директора дирекції інформаційних програм «Вести» на каналі «Россия») Андрєй Медведєв.

Українська делегація, звісно, теж не відставала та рішуче боронила наші позиції. Зокрема, у відповідь на закиди росіян про те, що Україна начебто небезпечна для журналістів, українці відповіли: «Кажете, в Україні журналістам небезпечно працювати? Так. Особливо на тій території, яку ви окупували».

А найбільше враження на мене справив виступ редакторки інформаційного агентства «Крымские новости», членкині Меджлісу кримськотатарського народу, який був дуже відвертим та болісним:

«Щонайменше дивно, а взагалі-то дуже боляче спостерігати весь той бруд, який ллють російські ЗМІ на Україну та українських журналістів. Представник російської делегації сказав, що добре було б запрошувати на подібні зустрічі учасників чи свідків подібних конфліктів. Я тут представляю тих кримських журналістів, яких били, викрадали, в редакції яких вривалися: це Микола Семена, Заїр Акадиров, співробітники телеканалу ATR, нашого інформаційного агентства. В цій роботі використовуються найжахливіші методи пропагандистської роботи: це і виривання інформації з контексту, і принципи “великої брехні”, і деталізація окремих фактів та замовчування інших. Наприклад, говорять про те, що кримські татари їздять у хадж, для чого зараз у Криму створені прекрасні умови. Але не кажуть, що після того, як кримські татари повертаються з хаджу, їх бездоказово називають терористами. І зараз затримано 19 чоловік, без батьків залишилися 67 дітей. Про це не кажуть ані російські ЗМІ на території Росії, ані російські ЗМІ в Криму.

Існують “каральні списки” по відношенню до кримських журналістів. Заводяться кримінальні справи, виписуються адміністративні штрафи. У мене запитання: якщо все так добре, як ви кажете, чому ми не можемо в’їхати до Криму? Чому ми всі з кримінальними справами? Це тому що ми залишилися принциповими? Незаконний референдум називали незаконним, а не актом приєднання?»

Під час її виступу велика частина російської делегації дещо демонстративно й шумно вийшла з зали засідань. Зате і пан з «Русского фонда мира», і журналістка Russia Today, і ще кілька їхніх не менш яскравих колег прийшли на захід «Етика та саморегуляція в часи конфлікту», який у рамках події організував український офіс ОБСЄ. Спікерами заходу були посол Вайдотас Верба, Координатор проектів ОБСЄ в Україні; керівниця програм розвитку ЗМІ Координатора проектів ОБСЄ в Україні Марина Безкоровайна; програмний директор ГО «Детектор медіа» Роман Шутов; виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк; президент Академії української преси Валерій Іванов; і я.

У центрі події була презентація результатів спільного дослідження Координатора проектів ОБСЄ в Україні та ГО «Детектор медіа» «Долаючи бар’єри: роль ЗМІ у висвітленні конфліктно-чутливих тем». Звісно, ми очікували усіляких каверзних запитань від досвідчених опонентів з Росії та заздалегідь підготувалися до них, тому подія пройшла вдало, з меседжами на нашу користь. І щоб ви не сумнівалися, кому на руку підпал НІСу: запитання про те, чому повільно просувається його розслідування українськими правоохоронцями, пролунало саме з того табору.

Взагалі в нас склалося враження, що Росія змінила інформаційну тактику: якщо раніше вона на подібних зустрічах намагалася просувати думку про те, що Україна не сталася як незалежна, самодостатня держава, то зараз її представники намагаються вкидати меседжі про те, що в Україні нібито впроваджується тоталітаризм. Нам, українцям, на всіх рівнях потрібна неабияка витримка, зібраність та терпіння, аби відбити ці атаки так само успішно, як ми відбивали попередні. І я гадаю, що зараз аж ніяк не той історичний момент, щоб спокійно колекціонувати шуби, ікони та годинники.

На фото - кадр із фільму Майкла Редфорда «1984»

Фото - скріншот з YouTube