Lustrum з’явився сім місяців тому. Його створили дві київські журналістки – Оля Руденко і Дарина Шевченко. Оля – редактор в англомовному українському виданні KyivPost, Дарина працювала там же, а зараз очолює Фонд розвитку ЗМІ.

Паралельно з основними місцями роботи дівчата створили Lustrum – видання про все: тут є і блоги про подорожі, і огляди книжок, інтерв’ю, тести і списки. Однак дуже швидко проект почали асоціювати з рубрикою «Lustrum пояснює» – пояснювальними матеріалами про те, що відбувається в Україні та світі простою, зрозумілою мовою.

Саме на такі – пояснювальні – статті проекту вдалось зібрати потрібні 34 тисячі гривень на «Спільнокошті» ще до завершення кампанії.

Про те, чому з’явився Lustrum, де знайти час на власні проекти і чому фрілансерам часто повертають тексти на доопрацювання – Оля та Дарина розповіли в інтерв’ю «Детектору медіа». А наприкінці інтерв’ю на вас чекає тест про Lustrum.

«Ми не були готові асоціювати себе із хоботком комахи»

– Як з’явився Lustrum?

Дарина: Була нормальна постноворічна депресія. Ми давно думали щось створити, але були різні погляди на те, що і як робити, з яким фокусом, яка спеціалізація… Поговорили-поговорили й забули.

Оля: Це був перший робочий день після Нового року – десь середина січня. Я написала Дарині: «Давай щось замутимо!» Після роботи ми зустрілися і о першій ночі уже придумали, що і як буде, домовилися: правил у нас немає, пишемо про все.

А потім почали придумувати назву. І на це пішло ще два тижні (сміється. – ДМ)! У нас був Google Doc, ми писали туди різні слова, які нам подобались. Час підганяв, бо ми ж уже і розділи придумали, і кілька текстів написали, і хостинг купили, тому потрібно було доменне ім’я.

Нам дуже подобалось англійське слово rostrum – воно означає трибуну, кафедру, місце для висловлення думок. Ми вже практично вбивали цю назву як доменне ім’я, але вирішили перевірили, що це слово означає у нас. А українською і російською «рострум» – це різновид хоботка у комах (сміється. – ДМ). Ми не були готові асоціювати себе з хоботком комахи, тож відкинули цю назву. Але постійно крутились навколо цього слова, воно гарно звучить.

Дійшло до того, що ми відкрили сайт «Справочник кроссвордиста». Там можна вводити закінчення слів і бачити схожі слова з такими ж закінченнями. Так ми знайшли «люструм». Всі думають, що це пов’язано з люстрацією, але в Давньому Римі люструмом називали п’ятирічний перепис населення.

Дарина Шевченко

Дарина: Це жертвоприношення, яке робили щоп’ять років, його здійснювали в ім’я очищення народу. Як бачиш, прямого зв’язку з проектом нема, але і не хоботок (сміється. – ДМ). Ми думали, що назва буде тимчасовою, все одно потрібен час, щоб про проект дізнались, але ім’я нам сподобалось, прижилось…

– Ви одразу планували, що проект буде повноцінним медіа, чи шукали майданчик для висловлення?

Оля: Я маю де висловлювати думки. Ми всі пройшли через стадію ЖЖ. Хотілося мати полігон для експериментів, де нема обмежень, можна пробувати різні теми, різні формати – те, що ми не можемо робити або не встигаємо в рамках нашої роботи в KyivPost. Заради проекту ми не кидали своїх основних місць роботи, не вкладали великих коштів.

Дарина: Ми нічого не боялися, нам не було чого втрачати. Ну, ОК, не спрацює – то не спрацює. Але раптом тексти почали читати.

– Які матеріали спрацювали?

Оля: Наш текст «10 фактів про Шевченка» «зайшов» уже за два тижні після запуску. Це було якраз перед його днем народження. Дарина каже: «Давай я напишу якісь маловідомі факти про Шевченка».

Дарина: Ми думали, що немає маловідомих фактів про Шевченка, всі все знають. У мене вдома є купа книжок про Шевченка. Взяла книжку «Доля: книга про Тараса Шевченка в образах та фактах». За годину вибрала 10 неочевидних фактів: як він із кимось напився і заснув, як був закоханий у зовсім юну дівчину… Поставили на сайт – і в тексту одразу були десятки тисяч переглядів. І його досі читають!

Оля: Купа репостів, люди навіть скандалили: мовляв, як ви можете брудними пальцями чіпати маестро?

Дарина: Мій тато навіть на мене образився: «Ну чесне слово, взяла найгірші факти». А я писала про нього як про людину. Ще кілька матеріалів гарно зайшли, коли ми встигали під якісь скандали чи дати. Наприклад, мій друг був на концерті Земфіри, коли вона сказала опустити жовто-блакитний прапор, і написав нам колонку. Добре читали пояснювалку про офшорний скандал. Оля її дуже коротко, але швидко написала, і її всі репостили. Приходжу додому, тато дивиться новини. Каже: «Я нічого не розумію взагалі, що відбувається? Кто все эти люди?». Скинула йому матеріал, він почитав: «ОК, make sense».

Нам хотілось би писати для широкої аудиторії, щоб кожен міг знайти щось для себе. Інша річ, що ми молодий проект і аудиторія складається з людей, які щось знають про проблеми, про які ми пишемо. Але у всіх є сім’я, хобі, робота, друзі, і неможливо все тримати в голові: що за чим трапилось, що було причиною, а що наслідком, хто кому що винен. А ми це збираємо в один текст, кажучи читачеві: «Якщо ти раптом щось забув – ось, усе тут, не треба перелопатити весь Google, щоб дізнатись, коли вперше ініціювали референдум у Нідерландах. Можна зайти на нашу пояснювалку, дізнатись про те і все, що стосується цієї теми.

«Я навіть у метро пишу на телефоні!»

– Багато хто вас асоціює з «Lustrum пояснює». Ви свідомо над цим працювали чи це випадково вийшло?

Оля: Ми придумували список форматів перед тим, як запускатись, там була пояснювальна журналістика, але ми не думали, що саме це тягнутиме весь проект. Все почалося з тексту про американські вибори. Сама слідкувала за цією темою, там система не така, як у нас. Подумала, що це цікаво не тільки мені. На основі багатьох статей, прочитаних в американських ЗМІ, і розмов з друзями-американцями написала текст «запитання-відповідь»: яка ця система, які кандидати.

Дарина: Матеріал зараз досі висить у десятці. Ми зробили ще таку штуку, що можна клікати на підзаголовки і переноситись по тексту.

Оля: Це елементарна річ, яку може зробити будь-хто, хто прочитав хоча б один урок з HTML.

Оля Руденко

Дарина: Оля каже, що всі можуть зробити все, але насправді вона сама зробила нам сайт, сама виправляє баги, додає якісь штуки (сміється. – ДМ)…

Оля: Якщо ти хочеш чогось навчитись – усе можливо. Ми захотіли зробити сайт на WordPress, бо щось про це чули, тож просто сіли, розібрались і зробили. Через це вартість запуску була близько 900 гривень – хостинг та доменне ім’я, наш час – і нічого більше. Для мене це історія про те, що якщо хочеш щось зробити – підіймайся і роби.

Дарина: Бо відмовки можна знаходити завжди. І ми знаходили. Оля редактор, я директор фонду в Media Development Foundation, купа роботи. Але, зрештою, come on! У всіх є вечори, у всіх є обіди. Якщо часу нема – його просто погано шукали. Я навіть у метро інколи пишу на телефоні.

«Пояснювалки ми часто повертаємо на доопрацювання авторам із купою приміток»

– Крім вас, на сайті є ще й інші автори. Ви їх шукали чи вони вас? І коли ці автори підключились?

Дарина: Коли ми написали на Фейсбуці про запуск, нам майже одразу: «Можна я вам те напишу? А можна те?» Ми: «Та будь ласка, тільки за!» Часто люди віддають нам тексти, які з тих чи інших причин не виходять в інших виданнях, або просто фрілансери взяли інтерв’ю і хочуть кудись віддати. Ми радо беремо, якщо матеріал нормальний. У нас є селекція, не подумай, ми не помийка якась (сміється. – ДМ)! Бувало, нам надсилали тексти, але ми казали: «Сорі, але ні».

– Які тексти вам не підходять?

Оля: Які погано написані, побудовані на неперевірених фактах, якщо ми бачимо, що на перевірку фактів у нас піде більше часу, ніж на написання власного матеріалу.

– А ви перевіряєте фактаж за кожним фрілансером?

Дарина: Христя Мельник пише для нас пояснювалки, списки, і ми дуже часто повертаємо їй тексти ще раз і ще раз. Інколи це дуже її засмучує, але що поробиш (сміється. – ДМ).

Оля: Якщо нам написали пояснювалку, ми її повертаємо на доопрацювання з купою приміток: підтвердити цей факт, цей і цей. Ще в українських журналістів є така характеристика: у нас вважається круто написати щось складною мовою, з термінами, вивертами: «Я такий розумний, дивіться, як вмію». Нам не соромно писати простими словами, так просто, щоб навіть дитина зрозуміла. Мені здається, що це виправдано і до цього треба йти. У нас досвід в англомовній журналістиці десь 5 років.

Дарина: Англійська мова взагалі не така, як українська. Там короткі речення, прості слова, вона не передбачає складних синтаксичних конструкцій.

Оля: Якщо ти ними пишеш, це означає, що ти не знаєш, як тему пояснити просто, це твоя недбалість, ти не дбаєш про читача, ти самовиражаєшся за рахунок розуміння читачем теми.

– Наскільки складно написати простими словами пояснювальний текст?

Дарина: Складно. Останній текст-пояснювалку я писала про ВІЛ-СНІД. Здавалось би, всі про це знають. Познайомилась з Яною Панфіловою. Вона мене вразила, я взяла у неї інтерв’ю про її історію, про міфи, пов’язані з ВІЛ. Думаю, стільки фондів, лобістів, активістів, ще мене там тільки не вистачало (сміється. – ДМ)!

Але почала писати і зрозуміла, що є елементарні речі, яких люди не розуміють. Наприклад, що означає вірус, що таке синдром і чим він відрізняється від хвороби. Виявилось, це складно. Я писала дуже довго, лазила по англомовних, медичних сайтах, весь тиждень засипала нашого експерта запитаннями: «А що таке клітини СД4? А які клітини на які нападають?» Вона кидала мені лінки на англомовні сайти. Здається, вийшло нормально. Пояснювальні тексти про ВІЛ є, але вони здебільшого написані для тих, хто уже трохи «в темі». І виходить так, що наче аудиторія і в темі, але є якісь прогалини.

Оля: Коли я читала цей текст про ВІЛ-СНІД, зрозуміла, що мої знання застаріли років так на десять.

Дарина: Христя Мельник писала текст про ІДІЛ. Я його редагувала кілька днів, читаючи при цьому купу англомовних текстів, і це я його тільки редагувала, а не писала! Це велика робота: шукати інформацію, постійно переписувати текст. Того ми й вирішили, що нам треба на пояснювальні матеріали гроші. Ми не можемо написати людині: «Напиши нам пояснювальний текст, витрать три тижні свого часу щодня по три години після роботи, а ми тобі “Дякую” скажемо». Щоб підвищити якість матеріалу і мотивувати – потрібно платити.

«Не розуміла, як можна запустити новий проект на краудфандингу, і всі такі: “А на тобі гроші!”»

– Коли ви вирішили піти на краудфандинг?

Дарина: Я завжди опиняюсь на всіх тренінгах, які проводить MyMedia – вони співпрацюють з Фондом розвитку ЗМІ. Якщо у них є тренінги для партнерів, завжди туди ходжу, бо ніколи не знаєш, що знадобиться. Була лекція по «Спільнокошту». Я думала про це, але здавалось, що «Cпільнокошт» – для проектів, які вже популярні.

Не зовсім розуміла, як можна створити новий проект, запустити його на краудфандингу, і всі такі: «А на тобі гроші!» (сміється. – ДМ) Тренер доступно пояснювала, що це дуже просто і не обов’язково 100 тисяч зразу просити. Вона сказала: якщо правильно все продумати, може вийти. Я цим дуже загорілась.

Оля: Я не дуже. Була Фомою невіруючим. Було дуже страшно, здавалося, ми запустимося, нічого не вийде, нам кинуть 200 гривень і доведеться свої гроші докидати. Бо щоб завершити кампанію, потрібно зібрати половину суми. Думали, що потім нам буде дуже соромно, і це буде тавро неуспішності.

Дарина: Страшно і тому, що: а якщо дадуть? Нам люди дадуть свої гроші, які вони могли витратити дитині на тапочки чи собі на кафешку, а вони віддали їх нам! А якщо ми зробимо фактологічну помилку в тексті? Відповідальність зростає з кожною гривнею. Для мене в кампанії найважчим було зробити відео, а Оля каже, що для неї – скласти бюджет. Галя Рудик і Антон Герасимов погодились зняти нам відео за «дякую». Ми дали ідею, а вони її втілили. Ми дали список питань, і вони запитували людей у парку Шевченка: «Чи знаєте ви щось про офшори?», або «Що таке угода про асоціацію з ЄС?», «Хто є джерелом влади в країні?». Дивно, але люди не відповіли на ці запитання.

Оля: Нашій подрузі-ілюстратору ми замовили картинку, яка була на обкладинці кампанії. Вона там далі висить. І ми запустили краудфандинг.

Дарина: Написали два пости, які починалися «Нам страшно». Нам страшно, тому дайте грошей. І одразу після запуску нам почали надсилати кошти! Першою кинула моя колишня начальниця, потім друзі, колеги і в цей же день нам почали приходити гроші від незнайомців! Нам навіть надіслали, як ми сміялись, середню українську зарплату! Ми одразу знайшли цю людину на Фейсбуці, у нас не було спільних друзів взагалі! Він нам написав на ФБ-сторінку, дав поради по кампанії. Нас дуже тішить, що кампанію підтримували люди з активною життєвою позицією.

Оля: Це дуже заряджає, коли на тебе витрачають час і гроші. Кожен коментар і побажання – поштовх рухатись вперед.

Дарина: На «Спільнокошті» потрібно було придумати подарунки тим, хто підтримає наш проект. І одним із лотів була зустріч на каву з нами за умови, якщо проект підтримають більш, ніж на 1000 гривень. Ми жартували, що це буде найнепопулярніший лот. Але дуже багато людей вибрали саме його, а деякі – по два рази (сміється. – ДМ)!

Оля: У нас кава розписана на декілька місяців наперед.

P.S.: Кампанія Lustrum на «Спільнокошті» досі триває. Підтримати проект можна за посиланням

Фото: Роман Закревський